Провідним несподівано став Олександр Довженко: Як з переносом столиці радянської України до Києва влада взялася нищити Михайлівський Золотоверхий собор

Доля перлини давньоруської архітектури була вирішена ще до переносу столиці УРСР з Харкова до Києва. Краєвиди "матери городов руских" з її чисельними церквами дуже дратували московсько-більшовицьких окупантів, і вони мобілізували зусилля та своїх українських манкуртів, щоб прибрати з архітектурного ландшафту Києва те, що "ганьбитиме" столицю радянської України.

Переконавшись, що богобопча влада не пожаліє навіть нечисленні вціліли пам'ятки часів Київської Русі, науковці приклали чималі зусилля, щоб максимально виміряти та всіляко задокументувати приречені перлини національного спадку, а також врятувати цінне начиння.

В цій справі величезних зусиль потребував Михайлівський Золотоверхий собор, зведений на початку 12 століття і присвячений небесному покровителю Києва. Тут величезну культурну цінність складали унікальні мозаїки візантійської роботи.

Офіційно знімати мозаїки Михайлівського собору почала команда ленінградського художника-реставратора Володимира Фролова 1934 року. Та історик Олег Юнаков, посилаючись на архівні дані, стверджує, що запопадливі київські хранителі старовини взялися за демонтаж монументального живопису ХІІ століття роком раніше.

Саме тоді досягла піку істерія більшовицької влади щодо знищення собору. А одним з головних застрільників глобальних архітектурних перетворень в Києві несподівано став кінорежисер Олександр Довженко.

Ще в квітні 1930-го відбулася нарада партійних і профспілкових діячів Києва, на якій виступив і Довженко. Серед іншого обговорювали створення нового парку культури на місці Михайлівського.

«При вирішенні проблеми будівництва парку Михайлівський монастир попроситься піти, він віджив свій вік, — говорив режисер.— Абсолютно неприпустимо навіть думати, що ці стіни комусь потрібні. Я вважаю, коли ми знесемо Михайлівський монастир, то будівництво парку дасть потрібний ефект».

Довженко наполягав, щоб новий простір для відпочинку простягався взагалі від Львівської площі до Маріїнського палацу. Тому всі зайві будівлі, як він висловився, потрібно було зняти.