Російські невігласи хотіли розгорнути польову кухню на дровах: Працівник ЧАЕС розповів про поведінку росіян та пережитий полон на станції

Увечері 23 лютого Олександр Черепанов зі Славутича, як завжди, поцілував дружину та чотирьох дітей і поїхав на Чорнобильську АЕС. Вранці наступного дня він мав закінчити робочу зміну у цеху переробки радіоактивних відходів і повернутися додому. Але вдосвіта почалася війна, до воріт станції приїхали російські військові, і його 12-годинна зміна затягнулася на 45 діб. Працівник атомної станції розповів "Українській правді. Життя", як він жив у полоні та що робили російські військові на станції.

Олександр Черепанов працює на Чорнобильській АЕС з 2005 року. На чергування разом із колегами їздив залізницею. Дорога частково йшла територією Білорусі. Тому, коли звідти близько 4-5 ранку 24 лютого зайшли російські військові, стало зрозуміло, що додому в той день працівники не повернуться. Як росіяни зайшли на ЧАЕС

На станції оголосили надзвичайну ситуацію і перевели обладнання в безпечний режим роботи. А о 6 ранку начальник зміни наказав працівникам перейти в бомбосховище. За словами Олександра, на вулиці залишалися чергувати нацгвардійці, які охороняли станцію.

Ближче до вечора біля ЧАЕС вже стояли російські БТРи, БМП та танки. Відбувалися перемовини. "Згодом нам повідомили: орків пустили на територію, щоб уникнути жертв персоналу. Начальник зміни наказав нам іти на свої робочі місця і працювати, як звичайно... Ми виконували лише накази свого начальства. Більше нічиї. Орки на внутрішні об’єкти ЧАЕС не заходили. Я так зрозумів, це була домовленість", – розповів Олександр.

Працівники спали по 4-5 годин на добу

Із того часу почалося життя в полоні. Працівників фактично зачинили на робочих місцях. Люди по черзі спали на стільцях та лавках. За добу вдавалося відпочити лише 4-5 годин. І так впродовж довгих 45 діб. Харчувалися двічі на день у їдальні. За словами Олександра, продуктів вистачало, бо станція мала чималі запаси.

Втім, росіяни намагалися показати, буцімто працівники беруть російську гуманітарну допомогу. Начальник зміни ЧАЕС оголосив по радіо, що персонал від неї відмовляється. Тоді орки перевдягнулися в уніформу консорціуму Novarka, який перестав працювати ще в 2020-му, і зняли сюжет.

"Ми мало що знали і бачили, адже жили практично на робочому місці. З нашими нацгвардійцями перетиналися рідко. Знаю, що частина з них жила у бомбосховищі, частина – в одній із будівель на станції. На територію їх особливо не випускали, тільки до їдальні водили та, може, індоді на перекур", – пояснив чоловік.

Разом з персоналом та нацгвардійцями у полон потрапило четверо сталкерів, які приїхали до зони відчуження напередодні. Черепанов бачив, що вони допомагали на кухні.

Біля самої станції активних бойових дій не було. Олександр чув лише далекі постріли та маневри літаків, що вилітали з білорусі. Один із них збили наші військові. "Орки дуже хотіли знайти тіло пілота, бо там були документи з координатами цілей, завданнями тощо. Вони дуже боялися, що його знайдуть наші. Не знаю, чим то все закінчилося", – каже Олександр.

Російські військові крали навіть сувеніри: шапки, наліпки, банки з повітрям Рудого лісу…

Олександр бачив російську техніку, на ній були літери "V". Спершу на станцію зайшли спецпризначенці. Пізніше – підрозділи, які охороняють режимні об’єкти. А згодом – діюча армія. Чоловік не знає точну чисельність окупантів. За його оцінками, на території ЧАЕС було 200-300 військових. У прилеглих територіях – ще до тисячі.

Поведінка цих військ відрізнялася. Перші виглядали як професіонали. Другі – намагалися організувати охорону, вимагали перепустки тощо. А ось треті – то були мародери та "брудні замухришки".

Усі вони не розуміли небезпеку і наслідки, які могли бути від їх перебування у зоні відчуження. Навіть дозиметри їм привезли лише за два тижні.

Спочатку росіяни хотіли розгорнути на території станції свої польові кухні на дровах. Їх переконали, що так не можна. Тож згодом вони готували собі на одному з поверхів у приміщенні їдальні.

За словами Олександра, армійці поводилися, "як бидло": напивалися, кричали заїжджені фрази про "ВДВ", смітили скрізь... "Для підняття бойового духу агітінформатори розвішували їм листівки, що за час "воєнної операції" Україна втратила 1600 танків і бронетехніки, 255 безпілотників... Ми з колегами дуже сміялися з того, адже в нас стільки навіть не було", – згадує Олександр.

І додає, як "друга армія світу" мародерила навіть у сувенірному магазині Чорнобиль-туру. "Вкрали сувенірні наліпки й поначеплювали собі на БТРи. Самі в шапках зі значками ходили… Повигрібали навіть банки з повітрям Рудого лісу, Прип’яті, самої станції… На внутрішні об’єкти ЧАЕС вони не заходили, а от на зовнішніх відривалися.

Бачили щось, підходили й виламували одразу. Не розуміли, що то таке й навіщо воно. Гребли все підряд і деінде. Не дивилися, чи заражене воно…", – розповідає Олександр.

Окупанти присвоїли автомобілі українських військових. Перед відступом три дні вантажили на них награбоване: переноски, старі обігрівачі, техніку, навіть вудки та велосипеди, що позабирали в сусідніх селах.

Додому їхали ґрунтовими дорогами та по воді

Перша ротація частини персоналу відбулася 20 березня. Тоді додому поїхало близько 90 працівників станції та жінки-військовослужбовиці. Олександр вирішив залишитися, бо вважав шлях небезпечним. Людей везли в автобусах до білорусі у супроводі орків. Далі переправляли човнами по Дніпру на територію України.

"Я не хотів ризикувати тими людьми, що мали проїхати цей шлях, щоб замінити мене. А також собою, адже вдома на мене чекали дружина та четверо дітей... Я вважав, що на станції безпечніше.

Українська армія не буде атакувати орків на території 30-кілометрової зони. Адже наше командування розуміє, що може з того вийти... За своє життя тут також не хвилювався: якби вони хоч пальцем зачепили когось із персоналу чи Нацгвардії, решта працівників відмовилися б виконувати свої завдання. І тут наслідки вони б розгрібали довго. Тому орки знали, що нас чіпати неможна", – пояснює Олександр.

На щастя, ніхто з персоналу за час поїздки та перебування на станції не постраждав. Російські військові залишили ЧАЕС 31 березня і забрали з собою 169 полонених нацгвардійців. У той день обід для персоналу перенесли на чотири години, щоб люди не бачили, як і куди садять українських військових. Їх вивезли в бік Білорусі, щоб потім обміняти на росіян.

Після від’їзду окупантів Олександр ще понад тиждень працював на станції. Чекав організації безпечного шляху додому. Зрештою дорога, що в мирний шлях займала 40 хвилин, розтягнулася на 4,5 години ґрунтовими дорогами та по воді.

***

Чим ближче під’їжджали до Славутича, тим більший жах охоплював Олександра Черепанова: розстріляні блокпости, спалені цивільні автівки, повалені дерева, рови, протитанкові "їжаки"… 45 днів він не бачив нічого, крім станції. І хоча рідні розповідали про все, що відбувалося за периметром, побачене шокувало… Зараз чоловік відпочив, відновив сили і готовий знову заступати на зміну, якою б довгою вона не виявилася.