Що не так в сенсаційній історії про "вагнерівців" і українські спецслужби, - журналіст

"Історія з буцімто масштабною спецоперацією українських спецслужб, які ніби як готувалися виманити бойовиків із ПВК Вагнера з Росії в Білорусь, звідтіля спрямувати до Туреччини, а потім посадити на українському аеродромі і заарештувати, обростає все новими подробицями. І станом на сьогоднішній вечір, чесно кажучи, вже виглядає, як Штірліц у будьоновці в центрі Берліну", - пише оглядач Роман Федюк у своїй статті, передають Патріоти України, та продовжує:

"Якщо хтось пропустив перипетії сюжету, вони виглядають наступним чином. Вчора, 17 серпня, нардеп Олексій Гончаренко заявив, що операцію із затримання в Білорусі найманців російської ПВК Вагнера, що воювали на Донбасі, готували спецслужби України, однак інформацію про неї злив "кріт" з оточення президента Володимира Зеленського.

За кілька годин Євген Шевченко, відомий в Україні як "таємний агент НАБУ" на своїй сторінці у фейсбуці вже прямо звинуватив у зриві спецоперації главу Офісу президента Андрія Єрмака. А сьогодні журналіст Юрій Бутусов у дописі з клікбейтним початком "Зрада на самій горі" приводить подробиці буцімто зірваної Єрмаком спецоперації і закликає СБУ оту саму зраду ретельно розслідувати.

Щоправда, подробиці, які наводять два останні ньюзмейкери, виглядають переконливо не для всіх. За версією Бутусова, українська розвідка, під керівництвом начальника ГУР Василя Бурби (так-так, того самого, якого помічали в компанії екс-прокурора сил АТО Констянтина Кулика і хотіли звільнити за незаконне збагачення, але звільнили за непроходження атестації) "виманила" російських найманців. За допомогою запрошень від російської ПВК "МАР" (вже не "Вагнер?"), яка колись вербувала відморозків на Донбас, а потім закрилася. Чому всі три десятка бойовиків повірили українським розвідникам і жоден не зателефонував комусь із представників російської фірми – історія мовчить. Як і про те, чому контракти "на Венесуелу", які, наскільки відомо, робилися із санкції Пригожина, тепер змогли укласти за допомогою телефонних переговорів із раніше невідомими людьми.

Менше з тим, припустимо – виманили. Далі, якщо вірити дописувачу, найманці "зависли" в Мінську, тому що Єрмак добився від Зеленського перенесення операції з 25 на 30 липня. А потім 29 липня їх затримали білоруські спецпризначенці. Виникає питання - якщо Єрмак чи хто завгодно іще злив інформацію про затримання вагнерівців ФСБ Росії, то чому ті не купили квиточки на літак до Москви і не звалили по-тихому із братньої Білорусі на рідну Росію? Чи, насправді, Єрмак працював не на російське ФСБ, а на білоруське КДБ? Цікаво, як саме – на основі одноразової угоди, чи він їх постійний агент?

Виникає питання і те, чому ця історія сплила тільки зараз, якщо Бурбу звільнили на початку серпня. І якби не звільнили, чи мовчав би він про "зраду національних інтересів" і зрив "геніальної спецоперації"? Цікаво і те, який стосунок до цієї заплутаної справи має взагалі НАБУ, адже Шевченко у всіх асоціюється саме з НАБУ. І який стосунок мають до цього прокремлівські сили, адже версія про те, що "вагнерівців" заманили українські спецслужби, які спокійно собі хазяйнували на території Білорусі, грає на руку росіянам і її можна крутити і використовувати далі.

В сухому залишку всі ці повідомлення залишають стійке враження, що їхні автори чи то не говорять всієї правди, чи то розповсюджують дезінформацію від початку і до кінця.

При тому є й кілька моментів, що насторожують. Перший із яких, беззаперечно, це повна відсутність обґрунтованих припущень стосовно того, кому вигідний увесь цей цирк. Якщо йдеться про інформаційну атаку Коломойського на Єрмака, то все виглядає якось дивно. Оскільки цілі вона явно не досягне, а Ігор Валерійович не з тих людей, які схильні здіймати шум без шансів на успіх. Якщо це спроба Бурби в такий екстравагантний спосіб поторгуватися за своє повернення на посаду, то екс-розвідник також мав би розуміти, що в нього можуть з'явитись шанси на працевлаштування, але вже дуже далеко від керівних посад. Якщо має місце якийсь химерний вкид російських спецслужб, які хочуть відвернути увагу від своїх можливих реальних дій в Білорусі – то фантазія їхніх співробітників явно зашкалює.

Втім, якими б не були справжні причини усієї цієї історії, свій вплив на імідж та сприйняття України у світі вона матиме. Вкотре по світовій пресі пройде інформація чи то про те, що Україною керують всуціль "зрадники", чи то про те, що в українських правоохоронних органах та армії є якийсь "партизанський рух", який протистоїть керівництву держави".