"Слобожанські ґрунти промерзати на користь ворога категорично відмовляються. У сенсі війни таки непогано жити за часів глобального потепління", - Юрій Андрухович

"Оцю шнягу про замерзання ґрунту я вперше почув ще 2014-го. Був пізній листопад, я на два-три дні потрапив до Бремена. Там і нагодився певний російський історик – як мені попередньо дала знати його німецька колеґа, незалежний, нережимний і незапутінський. За вечерею ми встигли обговорити кілька гарячих (такими вони здебільшого й лишаються донині) тем і головно – чи буде велике вторгнення. Я стверджував, що радше нє, бо кремлівський мрійник фактично вже досяг чого хотів завдяки мінським вересневим угодам", - пише український письменник Юрій Андрухович на своїй сторінці у соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:

"На це історик відповів багатозначним "так-то воно так, але" з майже видимими трьома крапками в кінці фрази. Я не міг відмовити йому рації: будь-яке твердження щодо кремлівського мрійника слід обов'язково закінчувати словом "але".

Ніхто ж-бо не знає.

Ніхто не може знати.

Та він і сам не знає.

Ще не знає.

Або вже знає.

Все він уже знає.

Головне: він знає, що він ще не знає.

Ну й так далі.

Скільки разів і від скількох політиків, експертів та інших ЛСД (лідерів суспільної думки) протягом останніх кількох місяців ми почули ті самі слова про неможливість залізти йому в голову й побачити, які в нього плани? Я, щиро кажучи, не рахував, але це повторювалося так часто, що стало нав'язлою в зубах банальністю. Не залізете йому в голову? Дуже шкода. А ми так вірили, що ви давно в ній.

Утім назад до бременської розмови в листопаді 2014-го. Згадані три крапки після "але" раптом отримали продовження у формі дружньої перестороги. Історик заявив: "Ви, українці, мусите вважати: йде зима, вдарять морози, за кілька тижнів – десь у грудні-січні – ґрунт промерзне до необхідної для танків твердості. А скільки там у вас кілометрів від Харкова до Росії?" І щоб закріпити успіх справленого на мене враження, запечатав: "Готуйтеся зустрічати в Харкові танки – найближчим часом, уже цеї зими".

Взагалі-то я мав би знайтися з відповіддю, що танками начебто в усі пори року цілком незле воюється. Дочекатися лютих морозів аби що? Аби двигуни перестали заводитися? Чи осінньо-весняне бездоріжжя (у росіян є гарне слово распутица) справді до такої міри паралізує рух і дух бойових машин, що аж морозів муситься дочекатись – і не перших якихось ненадійних морозів, а тривалих і тріскучих двадцятиградусних, січневих?

Я не знайшовся, бо це було щось зовсім нове для моїх уявлень про сучасні методи ведення війни і відчутно не вписувалося в дотеперішнє відчуття постійної загрози. На гадку спадали хіба що якісь провалені (в дослівному сенсі, бо як не під лід, то в болітну трясовину) середньовічні кампанії з їхньою залежністю від Божої ласки та погодно-кліматичних обставин, коли півмільйонні армії тижнями вичікували (при цьому морально розкладаючись), наприклад, цілковитого замерзання річки, щоби по кризі рушити врешті на розташовані з протилежного боку ворожі позиції. Не забарилися всілякі "пси-рицарі", льодові побоїська, загрузлі в підмосковських торфовищах з легкої руки Івана Сусаніна необережні поляки, заметені снігами жалюгідні рештки наполеонівської непереможної ґвардії та інші продукти "історичної" кіномітології. Все це ожило так виразно, що я дався переконати ледь не у фактичній невідворотності зимового наступу "генерала зими" на Харків.

Позаяк його тоді не відбулось, я невдовзі встиг те бременське попередження призабути. Зима 2015-го приносила реальні, а не фентезійні потрясіння: ДАП, Дебальцеве, Мінськ-2. Морози ж натомість не зашкалювали, і ґрунт, судячи з усього, так і не промерз до необхідного кремлівському мрійникові ступеня. В цьому сенсі таки цілком непогано жити за часів глобального потепління.

Усе дуже виразно згадалося рівно сім років по тому, в листопаді 2021-го, разом із першими (здається, від Bloomberg) новинами про нарощування, перекидання, накопичення, скупчення і розгортання – словом, про всі ті передвоєнні неприємності, в яких ми, намагаючись не надто звертати на них увагу, сяк-так живемо відтоді от уже три місяці. За цей час, крім абсолютної лідерки журналістських симпатій – "тривожної валізки", до нас успішно повернулися й деякі інші мотиви семи-восьмирічної давнини – бомбосховищ (точніше де їх шукати), евакуації посольств, "невидимої китайської руки"… І звичайно, мотив очікування – так, того самого. Очікування "танкових" морозів.

Отже, чекаємо. Цьогорічна зима, як і тоді, переважно навіть не середньої міцності, середньодобові температури коливаються навколо нуля, слобожанські ґрунти промерзати на користь ворога категорично відмовляються. Вторгнення обіцяють аж на 20 лютого, і сьогодні вже неможливо сказати, котрого року. Коли врахувати, що, крім глобального потепління, на нашому боці ще й вантажні літаки з магічними "Джавелінами", то справи йдуть зовсім непогано".

Джерело: Збруч
Інформація, котра опублікована на цій сторінці не має стосунку до редакції порталу patrioty.org.ua, всі права та відповідальність стосуються фізичних та юридичних осіб, котрі її оприлюднили.

"У МВФ не чекають на рецесію в Європі. Схоже, її продовжують чекати лише Путін, Медведєв та їхні друзі", - Фурса

вівторок, 31 січень 2023, 13:02

"МВФ покращив прогноз динаміки світової економіки у 2023 році. Наразі Фонд очікує зростання на 2,9%. Раніше чекав 2,7%. Зміна начебто символічна. Але головне — динаміка. І те, що ці зміни впливають на настрої. А настрої впливають на інвестиційні рішенн...

Нардеп від "Слуги народу" видав довіреність на депутата "Єдиної Росії" щодо свого майна в Криму – ЗМІ

вівторок, 31 січень 2023, 12:54

Народний депутат України, Голова підкомітету з питань адміністративно-територіального устрою Комітету з питань організації державної влади Віталій Безгін у 2020 році оформив довіреність у Криму на депутата "Єдиної Росії" Галину Герасімову. Відповідні д...