Стояла на пірсі, і з мене раптом мало не вголос вирвалося: "А що, мразі, з'їли?! Хрін вам, а не Одесу!" - Оксана Забужко

"...А в Одесі, як виглядає, був пік сезону, – відпочивальники із цілої України з'їхалися ловити останнє літнє тепло, і, попри те, що море було не до купелі – якісь прийшлі холодні течії паношилися попід берегом останніми тижнями, – на Ланжероні, куди я все-таки на пів годинки знайшла час спуститися, яблуку ніде було впасти...", - пише письменниця Оксана Забужко на своїй сторінці в соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:

"І несподівано я відчула питомий запах Чорного моря, бозна-відколи забутий: чисте, воно в нас пахне свіжорозрізаним кавуном. І тільки воно одне на світі так пахне.

Стояла на пірсі, жадібно роздувала ніздрі, як перегонова кобила, ухало море, кричали по-українському діти й по-чаїному чайки чи мартини, від дельфінарію долинало щось ненав'язливе від одного з тих нових наших гуртів, яких я вже не запам'ятовую на ім'я, "Я хлопців відпустив", – казав у телефон рясно татуйований бородань, а поруч жінка не зводила з нього закоханого погляду, – і з мене раптом мало не вголос вирвалося, злобно-торжествуючим повним текстом: "А що, мразі, з'їли?! Хрін вам, а не Одесу, ЦЕ МОЄ МОРЕ!"

І саундтрек цей увімкнувся в голові – теж давно забутим голосом Віки Врадій, як німою озвучкою цілого пейзажу (приїхавши додому, прослухала, щоб перевірити враження, – так, воно, ділюся).

І ще – для неодеситів. Точніше, для тих, кого не було ввечері 29 серпня в театрі імені В. Василька, – ділюся лінком на ту свою промову на відкритті Одеського міжнародного літфесту семилітньої давности, що її зачитувала на початку вечора: від 2018-го, підказали одесити, дещо таки змінилося (ім'я Комарових з'явилося на мапі міста, і навіть могилу їхню розшукали), але найповчальніше, як на мене, це те, що німецько-швейцарські наші "культуртреґери" з початком Великої війни накивали п'ятами і заходилися надалі сором'язливо проводити "Одеський міжнародний" десь по Віднях – Бухарестах, тим самим позбавивши його всякого сенсу.

І тому в майбутньому (бажано недалекому!) Одеса обов'язково мусить заснувати свій власний (якого їй уже ніхто не забере!) міжнародний літфест двох морів – "Балто-Чорноморський". Це просто необхідність: без подібної "культурної мітки" на цьому новому ("Мазепиному"!) поясі європейської безпеки, який нині формується, наша Перемога ніколи не буде повною. І думати про це треба вже тепер. Оце те головне, що я мала сказати в Одесі, – авторським коментарем до своєї книжки".