"​Стратегічний план Путіна успішно втілюється в життя. І судячи з усього, він полягає в тому, аби майстерно загнати себе у глухий, абсолютно безвихідний кут", - блогер

Стратегічний план Хуйла успішно втілюється в життя. І судячи з усього він полягає в тому, аби майстерно загнати себе у глухий, абсолютно безвихідний кут. Де і прийняти моторошну смерть загнаної в угол криси. Хороший план, я щитаю.

Реалізації цього задуму неабияк сприяє потужна плеяда державних та воєнних мужів ерефії, яких Хуйло довго і ретельно підбирав з любов’ю справжнього селекціонера. От наприклад Шойгу.

Той самий Шойгу, якого немилосердний український фейсбук вбиває чи не щодня, але він щоразу, на дідову радість, оживає. Радію, бо де ми ще знайдемо для ворога кращого міністра пораженій, ніж Кужугетович?

Блискуче проваливши бліц-криг Кужугетович разом із Херасімовим розробили новий геніальний план, відомий як «Вторая волна наступления». Який мав завершитися 7 мая. Він тоді й завершився, а чим завершився, ви знаєте і без діда - контужений на фронті Херасімов пише Хуйлу об‘яснітєльну.

Отже не чіпаймо Шойгу і Херасімова, вони стараються, з усіх сил наближають нашу Перемогу, тож нехай далі служать. Або Лавров? Наш любімец Сірожа Лавров! Коли ота унила коняка з‘являється на телеекрані та починає глубокомислєнно плямкати губами, дід щоразу внутрішньо торжествує: щас воно знову шось ляпне! І погодьтеся - ще не було жодного випадку, щоб Лавров нас підвів. Тому кращого для росії міністра внєшніх сношеній годі й шукати - нехай росію й далі сношають посільнєє і поглубже.

Те що в часі війни із росією витворяє на міжнародній арені наш МЗС та малочисельні, однак завзяті посольства України дідусь вважає справжнім колективним професійним подвигом українських дипломатів. Про який колись книги та наукові дослідження писатимуть, а в іноземних дипломатичних академіях їх досвід ретельно вивчатимуть.

Щоправда і самі українські дипломати зізнаються, що без Лаврова, без Небензі, без Рябкова, без Антонова їм відстоювати Україну на дипломатичному фронті було б значно важче. А Маша Захарова? Внесок якої у формування антиросійської коаліції воістину важко переоцінити. Тож Лавров рука об руку із Шойгу також із усіх сил наближає світлий та радісний день Перемоги України.

Не можна, однак, вважати, що оті «птєнци гнєзда Хуйлова» всі сплош дебіли та довбойоби. Безперечно є серед них розумні та хитрі. Например Жириновський. Який виявився найхитрішим і вже зайняв на концерті Кобзона почесне місце в партері. Концерт щоправда ще не починається, Кобзон з оркестром ім. Алексендрова чемно чекають поки усі визначені для глядачів казани будуть заповнені. А булькаючу смолу найбільшого казана чорти опустять тушку Хуйла.

Втім на цю мить Хуйло поки ще живий, але воно неодмінно здохне. Коли? Гадаю, що незабаром після Перемоги України. У будь-якому разі розраховувати на його передчасну смерть, яка б прискорила нашу Перемогу, я би не радив. Якщо ж станеться навпаки - спочатку Хуйло склеїть ласти, а далі ми швидко переможемо, то… ну що ж. Нехай так трапиться. Але сам дідусь налаштований на інший алгоритм - спочатку Армія України перемеле, розгромить і знищить ворогів, а вже воєнна поразка ерефії і запустить ланцюгову реакцію важливих, довгооочікуваних та радісних подій. Серед яких смерть Хуйла, а далі політичний та економічний коллапс рф з одночасним крахом режимів Лукашенка, Орбана й решти підхуйлятників гармонійно зіллються у потужну симфонію всеперемагаючого тріумфу Добра над абсолютним злом.

Смерть Хуйла, коли б вона до нього тепер не прийшла, у будь-якому разі буде жалюгіднаю. І приблизно такою ж, як у його попередників типу:

- Андрея Боголюбського (зарізаний власними боярами після нищівної поразки під Києвом);

- Іоана ІІІ (розв’язав проти ВКЛ гібридну війну, але несподівано був розбитий паралічем і помер у власній сечі);

- Василія ІІІ (збирався напасти на ВКЛ, але ліг на операцію і сконав під ножами власних хірургів від сепсису);

- Іоан ІV “Грозний» (після поразки у Лівонській війні втратив здатність рухатися, його носили на ношах, тіло царя гнило та смерділо і скоро він сконав, після чого до краю зубожіла Московія стрімко занурилася у Поруху, Смуту та інші прекрасні процеси, які на десятки років відбили московитам охоту пхатися у європейські справи);

- Миколи І (застудився і помер, бо не зміг пережити ганьби поразки у Кримській війні)…

Перелік подібних смертей можна продовжувати. Але підсумуємо - зазнавши воєнної поразки у важливій війні жоден московський правитель довго не жив. Тож вважати, що Хуйло стане винятком було б як мінімум антиісторично.

До речі, зараз якраз ширяться вперті чутки, що Хуйло дуже больний і що його ось-ось покладуть на хірургічну операцію. Хтозна чи це правда, однак востаннє ми його бачили на параді 9 мая. І виглядав він між нами кажучи багатообіцяюче - нє жілєц.

Тому вже зараз можемо сміливо починати якщо не говорити, то вже думати над питанням, сформульованим іще Солженіциним «Как нам обустроить россию»?

Дідова думка така, що в основу першого етапу реалізації плану післявоєнного устрою росії має лягти передова політологічна концепція «Піздєц російській федерації». Це для початку.

А от щодо наступних етапів думки розходяться. Детально аналізувати усі підходи дідусь не буде та й не час іще. Зауважу, однак, що не вважаю корисним історичний досвід розвалу імперій. Росія не імперія і ніколи нею не була. То класична держава ординського типу. Тому нам могли би стати в нагоді практичні прийоми боротьби з Ордою напрацьовані ще великим князем Вітовтом. Який замість воювати з Ордою влаштував там такий «цирк з конями», що ординці самі один одного перетовкли.

Але до цього етапу «обустройства россии» ще є трохи часу, спочатку нам треба перемогти. Тому повернемося до проісходящого в даний конкретний проміжок часу.

Дід, ви знаєте, оперативної обстановки на театрі воєнних дій принципово не аналізує. Але не стримаюся і скажу таке: маю підозру, що з кінця травня характер бойових дій почне разюче змінюватися на користь ЗСУ. І справа тут не лише у ленд-лізі. Справа й у психології.

Ворожа, сильно проріджена і достатньо деморалізована армії зараз живе надією. І якщо ця надія не виправдається, то Шойгу з Херасімовим можуть на практиці ознайомитися з таким цікавим явищем, як стрімке падіння дисципліни у власному війську. Аж до повної втрати керованості.

Надія ось яка - солдатіки вооруженних сіл рф щиро сподіваються, що після 24 травня їх повинні вивести із зони бойових дій та повернути до місць дислокації в рф. Адже виповниться рівно три місяці «спеціальної воєнної операції», а нібито є якісь закони, за якими довше тримати солдат у зоні бойових дій запрещено. Тому всі чекають на 24 мая як на день ізбаалєнія від мук і страданій. Каково же буде їх разочарованіє….

Зберігаємо бадьорий бойовий дух, усіляко допомагаємо Армії і кожен на своєму місці, хто як уміє та може, наближає нашу Перемогу!