Сучасній людині зрозуміти складно: Навіщо водії у СРСР зливали паливо у придорожні канави

Поруч із повсюдним дефіцитом в СРСР парадоксальним чином існувало неефективне розбазарювання ресурсів. І найкращою ілюстрацією цьому може слугувати звичка деяких водіїв зливати пальне у придорожні канави. У радянські часи існувала навіть примовка "злив пів бака в лісосмузі та залишився у плюсі". OBOZ.UA дізнавався, звідки в тогочасних автомобілістів з’явилась така традиція і навіщо вони чинили подібним чином, передають Патріоти України.

Почнемо з того, що так зливали лише дизельне пальне, а не бензин. На солярці працювали вантажні автомобілі та спецтранспорт, який весь належав державі – придбати таку машину у власне користування було неможливо. Так само державі належали автотранспортні підприємства, на яких такий транспорт працював. А отже, щоби заробити додатково, водії не могли влаштуватись на підробіток де-інде.

Тому вони вигадували хитрі схеми збільшення доходу, який у них залежав від кількості перевезених вантажів і намотаних при цьому кілометрів. Контроль за цим державний апарат здійснював не дуже ретельно, тому існували схеми приписування собі тонно-кілометрів.

Щоби показати кращий результат, певна річ, потрібно було "спалити" більше палива. Це робили, зливаючи його десь у віддалених місцях. Великих матеріальних збитків підприємствам це не приносило. Через державну форму власності ціна на пальне в СРСР була строго зарегульованою – її тримали на низькому рівні.

Далі потрібно було привести у відповідність кількість "використаної" солярки з показниками одометра. Від накруток його оберігала спеціальна пломба. Але умільці приєднували до приводного троса спідометра біля коробки передач електромотор від дитячої іграшки і з його допомогою вирівнювали цифри. Зазвичай у це брудне місце перевіряльники не зазирали, тому махінація залишалась непоміченою. Дехто навчався підробляти пломби, але це траплялось рідше.

Втім, вважати, що водії весь час зливали паливо просто на землю, теж не варто. Нехай це був копійчаний ресурс, все ж і за нього можна було заробити пару рублів. Тому водії вміли відсмоктувати паливо із бака і завжди возили з собою каністру, куди його можна було злити для подальшого продажу. Нову партію хитрий махінатор отримував за талонами, не витрачаючи на неї власних коштів.

Схема втратила актуальність, коли радянські чиновники спробували перевести економіку країни на ринкові рейки. Ціни довелось відпустити і вартість дизпалива стала відчутною. Відповідно, і контроль його використання суттєво посилився.