Суспільство вважає, що суспільство мусить перейти на рейки воєнного часу. Але нехай це робить хтось інший, - волонтер

"Воєнні рейки. Колись я натикнулася на пост, де жінка жалілася на своє життя. Вона виплескувала свій відчай від утоми, від того, як з'їла її ця робота, від вигорання своєї душі", - пише волонтерка Діана Макарова на своїй сторінці в соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:

"Жінка розповідала про людей, які можуть зателефонувати їй опівночі, навіть незважаючи на рамки пристойності – а раптом утомлена людина вже спить? Про те, як щодня вона мусить їздити на "Нову пошту", робити сотні відправлень, а перед цим пакувати, пакувати. Як вона не бачить вихідних. А люди, що пишуть заявки, роблять помилки в адресах, та ще й бувають незадоволеними висланим... "О, сестро", – подумала я.

Я жадібно дочитувала пост, аби прийти в коменти і сказати: "О, сестро. Тримайся. Це ж фронт, це святе. Як нам їх лаяти, о, сестро. Ми самі обрали цей шлях, і, згодься, їм ще тяжче, ніж нам... О, сестро".

Аж дочитавши пост до кінця, зрозуміла я нарешті, що мова йде про... бізнес! Процвітаючий бізнес цієї людини. Який її втомлює, ну да. Покажіть мені бізнес, який не втомлює і процвітає, я теж такого хочу. Але цей її бізнес у будь-якому разі приносить їй прибуток.

Я всміхнулася. Згадала пакування посилок за всі роки війни і те, як люди помиляються в заявках, і запросто можуть зателефонувати тобі опівночі, і жодного повноцінного вихідного за 11 років, і коли йдеш до відпустки – там же те саме, ті ж нічні дзвінки, ті ж пошуки й той же серфінг інтернету, проплати – ну, хіба тільки під плескіт хвиль, як пощастить вибратися до хвиль.

І жодного прибутку, лише витрати.

І далі посміхалася я, і написала про це.

Боже, що тут здійнялося!

На мене накинулися всі – і бізнесмени, і ті, хто в них купує.

Як я могла порівнювати, як я посміла!

Як я могла навіть сумніватися, що людині потрібен відпочинок, і вона що, не має права вигоріти? І що, що бізнес, а ми в неї купуємо, і вдячні. І таке інше.

І зрозуміла я головний посил – ви, волонтери та військові, самі обрали свій шлях. І нічого жалітися, та ще й порівнювати ваш шлях зі шляхом інших, нормальних людей.

Колись захворів військовий. Йому зробили бліц-обстеження у шпиталі й порадили звернутися до хорошого спеціаліста. А якраз і відпустка підходила. І я засукала рукави.

Мені дали номер телефону хорошого, дуже хорошого лікаря. Профільного лікаря, якраз у цій темі. Мені сказали дзвонити, лікарка попереджена. І я подзвонила.

На мою біду, це виявилася субота. А я й не знала. Я не завжди знаю, яке число на дворі та який місяць, а ще суботи відмічати. У нас суботи й неділі не відрізняються від середи.

На тому кінці безпровідного з'єднання мене почали відчитувати. Як я могла зателефонувати лікарці в суботу? Я що, не розумію, що в лікарів буває вихідний? І запропонували записатися на прийом десь за пару тижнів.

Я чемно подякувала – і викреслила цей номер зі свого телефона.

У нас із цим бійцем не було пари тижнів. Він виділив три дні своєї відпустки, і це була, на біду, субота, неділя, понеділок. У вівторок він мав уже відбувати на фронт. Наступна відпустка мала бути за рік, як і годиться.

Я встигла це пояснити лікарці, до речі.

Потім я це ж саме пояснила своїм читачам, я белькотіла щось про те, що фронт працює без вихідних, тому ми теж, і коли обстеження горить терміново, бо не буде більше на нього часу, то ми й мусимо штурмувати лікарські кабінети в ті дні, які в нас із цим військовим є.

Марна річ!

Бо – боже, що тут здійнялося!

Мене звинувачували в тому, що я знецінюю роботу лікарів, що я мушу поважати цю наітруднєйшу у світі роботу, що законний вихідний у будь-якого спеціаліста мусить бути, бо інакше спеціаліст вигорить...

Я згадала того військового та інших військових, які пиляють свою спеціальність отам, у пилу й багні донбаських степів і луганських лісів. І їм за це положено аж кількось днів відпустки, за час якої кожен другий поспішає звернутися до медицини – комусь полікувати зуби в нормальній клініці, а не пересувному стоматологічному кабінеті. Комусь зробити МРТ в "М24", а не шпиталі, де конвеєр і самі шпитальні лікарі радять якесь "М24" чи що. А ми біжімо, біжімо за ними, ми – обоз цієї справи, цього фронту. Добровільні інтенданти нашого фронту, які давно забули, що воно означає – повноцінний вихідний. А відпочинок нам випадає хіба в реанімації після операцій чи на крапельницях. І то коли у крапельницях тече сібазон животворящий, аби ми нарешті спали й не терзали власні телефони.

І зрозуміла я головний посил – ви, волонтери та військові, самі обрали свій шлях. І нічого жалітися, та ще й порівнювати ваш шлях зі шляхом інших, нормальних людей.

Військових стосується теж, пойняли, військові? Як ти не шукай головний баг у системі нашої війни, нашого спротиву, які не виставляй помилки – зрештою всі стежки сходяться до однієї.

Суспільство не перейшло на воєнні рейки.

Не стало на воєнний шлях усе – від пенсіонерки до президентського кабінету. Включаючи Верховну Раду й Генштаб (саме так, я наполягаю).

Не переламало свою свідомість суспільство.

Немає страху в лікарки, що ось військовий піде на фронт із такими ж болями, бо не встиг полікуватися під час відпустки.

Немає страху в бізнесу, що ось не встигнуть вислати посилки на фронт вчасно – бо вишлють у понеділок, ділов-то. У нас священний вихідний.

"Суспільство не перейшло на рейки воєнного часу!" – волає суспільство.

Я думаю, що серед волаючих є ті самі люди, які падали груддю на амбразуру, відстоюючи священне право на повноцінний вихідний і повноцінну відпустку для всіх нормальних людей.

От у чому головна біда, от у чому, люди.

Суспільство вважає, що суспільство мусить перейти на рейки воєнного часу. Але нехай це робить хтось інший, бо кожен у суспільстві до цього не готовий.

Це не означає, що суспільство мусить перекреслювати свої посмішки, сміх і радість. Приписка спеціально для людей, які:

– читають жопою;

– узагальнюють;

– читають те, чого тут не написано, сам придумав, сам прочитав;

– читають жопою.

Суспільство має право влаштовувати:

– фестивалі;

– концерти;

– спектаклі;

– покази мод;

– перегляди фільмів;

– їхати за місто на шашлики;

– плавати в річках і навіть морях, раз Трамп уже відібрав у нас океан.

Але суспільство мусить постійно пам'ятати, що хтось працює без вихідних.

Суспільство мусить постійно пам'ятати, що доки воно йде розміреним кроком – хтось біжить, можливо, свій останній біг.

І суспільство мусить кидатися на допомогу цим людям, незважаючи на власний розмірений крок по життю.

І да, час від часу варто зім'яти свій священний вихідний. Чуєш, суспільство? Мало обурюватися священним відпочинком Верховної Ради на закордонних курортах.

Іноді треба і свої скромні шашлики відмінити, якщо цього вимагає фронт.

Ключове – якщо цього вимагає фронт.

Ще раз.

Якщо цього вимагає фронт.

Оце й буде початок переходу на воєнні рейки сус-піль-ства.

Тобто самого тебе.

А з Верховною Радою, звичайно, треба щось робити".