Тайговий casus belli

США на піку воєнної ескалації з боку РФ ввели проти неї новий пакет санкцій. Вже звична логіка американських санкцій змінилася. Раніше обмежувальні заходи стримували РФ тим, що постійно розширювалися у відповідь на нові агресивні дії. Але тепер поведінка РФ визначається тим, що нові санкції могли, але не стали для неї вбивчими. Саме це, схоже, тепер стримує російську агресію.

Щодо масштабного розгортання російських військ із перекиданням чималої їх частини до кордонів України існує така сама невизначеність, яка існувала рік тому у зв'язку з конституційною реформою в РФ.

З одного боку, факти свідчать: щось відбувається. А з іншого — пояснення, як ті, що трансльовані російською пропагандою, так і ті, що викладаються поінформованими експертами, нецілісні, картина розпадається на фрагменти. Та головне — публічно мовчить із приводу військових приготувань російський президент Владімір Путін. Він щось каже лідерам провідних країн — від Реджепа Ердогана до Джозефа Байдена, які телефонують Путіну, щоб зрозуміти незрозуміле. Але пресслужба Кремля викладає слова російського президента тільки в загальних рисах: Україна нібито провокує РФ.

Цілі Путіна та його оточення, які запустили підготовку до війни, не оголошені, а те, що оголошене, не може дати відповіді на питання, чи війна неминуча. Очевидно тільки, що, розпочавши ескалацію, РФ тепер уже не може просто так відвести війська на звичні місця дислокацій, нічого не отримавши натомість, інакше це буде поразкою. Але невідомо, чого, зрештою, прагне РФ. Можливо, вона сама до кінця не розуміє й видивляється, як буде розвиватися створена нею ж ситуація.

Факти кажуть таке. З осені були розпочаті військові приготування на окупованій частині Донецької та Луганської областей. З Росії приїжджали перевіряльники, окупаційна влада відпрацьовувала механізми призову й мобілізації, підвищувалися зарплати «військовослужбовцям», спікери окупаційних адміністрацій казали, що Україна готує «карабаський сценарій» для ОРДЛО, але РФ цього не допустить. Тим часом у Криму наростали проблеми з водою. Вони сягнули рівня, здатного знецінити будівництво вілл, виноградників та причалів для яхт російської еліти. Путін скликав наради, але про дніпровську воду на них не згадували. Чиновники запевняли, що підземних вод достатньо, а під Азовським морем виявлено гігантські резервуари прісної води, яку треба лише видобути. Міністерству оборони РФ відводилася значна роль у вирішенні водної проблеми Криму, але лише в аспекті швидкого буріння свердловин та прокладання труб.

З березня став підвищуватися рівень військових навчань, що постійно проводилися РФ. У першій декаді квітня було оголошено комплексну перевірку російських військ, включно з ядерними силами. Що відбувається в конвенційних силах, РФ тримала при собі, але завдяки продовженому договору СНО-3 США отримували повідомлення про всі зміни статусу ядерних сил. Російські експерти «злили» інформацію про розосередження мобільних ядерних сил, російські та світові ЗМІ показали, як спливли з-під криги в Арктиці три нових атомних підводних човни з балістичними ракетами на борту. Але Пентагон завдяки процедурам СНО-3 знав про такі дії, ще перш ніж вони відбувалися. Рівень готовності ядерних сил США не підвищувався, тобто дії РФ не сприймалися як підготовка до війни.

Контрольна перевірка військ, регулярна за природою, цієї весни виявилася особливо масштабною. Російські експерти кажуть, що з казарм було виведено до півмільйона війська. Але особливо зухвало виглядає масове перекидання військ до кордонів України та в окупований Крим. За словами міністра оборони Сєргєя Шойгу, в Західний і Південний військові округи РФ для виконання навчально-бойових завдань було успішно перекинуто дві армії та три з'єднання ПДВ. Таким чином уже наявне ударне угруповання російських військ біля кордонів України було посилене, по-перше, силами швидкого реагування (ПДВ), по-друге — армійськими резервами для масштабного наступу та можливої окупації значних територій.

За словами Шойгу, перекидання здійснене у відповідь на загрози з боку НАТО. НАТО з березня по червень проводить щорічні навчання Defеnder Europe від Балтійського до Чорного моря. В них буде задіяно 28 тисяч військовослужбовців. Але навчання проходили щороку, однак масштабне перекидання російських військ сталося нинішнього року вперше після 2014-го.

Досягнутий максимальний рівень розгортання триватиме ще два тижні, тобто до так званого Дня перемоги в РФ. Послання Путіна Федеральним зборам 21 квітня, таким чином, відбуватиметься на тлі цього масштабного розгортання. Анонсоване засідання Ради Федерації 22 квітня — формально, для прийняття рішень про втілення в життя послання Путіна. Але на цій сесії, як і навесні 2014 року, Путіну може бути дане право на використання військ поза РФ. Але, знову-таки, ніхто не знає, що російський президент скаже 21 квітня і що відбудеться 22 квітня.

Важко не пов'язати те, що відбувається, з гучними політичними сигналами. Слова Джозефа Байдена про Путіна-кілера цілком могли бути сприйняті в РФ як переддень нової хвилі санкцій. Після цих слів Путін усамітнився на кілька днів із Шойгу, як можна припустити, десь у тайзі (але ніхто не знає, де точно, з кінохроніки зрозуміло тільки, що там були засніжені пагорби, проріджений ліс і шведський всюдихід). Офіційно прозвучало, що це був короткий відпочинок російського президента. Але, можливо, саме після цього відпочинку в яструбиному оточенні Путіна виникла відмінність підходів до вирішення міжнародних проблем. Несподівано виявилося, що Сєргєй Шойгу в певному сенсі — яструб, а грізний секретар Ради безпеки РФ Ніколай Патрушев у певному сенсі — голуб.

Очевидним менеджером воєнної ескалації є Шойгу. Зі свого боку, Патрушев виклав у недавньому позиційному інтерв'ю «Коммерсанту» досить примирливий підхід. Він повторив усі звичні для нього претензії до США та їхніх союзників, але без традиційної войовничості. Патрушев сказав, що спільний ворог — пандемія, РФ прагне партнерства зі США, незважаючи на слова про «кілера», немає жодних «червоних ліній» в ОРДЛО, і РФ не планує нападу на Україну, а лише стежить за розвитком ситуації. Головні слова Патрушева були адресовані Шойгу: «ми вже давно не в тій епосі, коли для глобального лідерства достатньо було мати сильну армію та флот... у далекосяжній перспективі виграють лише ті країни, які просувають і реалізують позитивний порядок денний».

На піку російського військового розгортання Владіміру Путіну зателефонував Джозеф Байден. Радість російських ЗМІ з цього приводу цілком може відбивати радість у «бункері», де, згідно з експертною моделлю російської влади, Путін усамітнився з найближчим оточенням і виношує свої туманні плани. Якщо цей дзвінок є для РФ радісним фіналом ескалації, то «план Шойгу» вдався. Він знову ввійшов у коло любимчиків Путіна й може розраховувати на значнішу роль у новому політичному циклі.

Байден запропонував Путіну зустрітися найближчими місяцями у «третій країні», щоб обговорити подальші перемовини про ядерні озброєння, стратегічну стабільність і все, що відбувається. Навряд чи під час цієї розмови було знято нагромаджені суперечності, але певні сигнали до замороження ескалації були цілком можливі. США скасували запланований на середину квітня захід у Чорне море американських бойових кораблів. Можливо, загальмується й перехід російських кораблів із Балтійського моря в Чорне.

Дипломатичний протокол передбачає, що найближчим часом мають відбуватися консультації між США та РФ з приводу особистих переговорів Байдена і Путіна. Переговори не мають для РФ сенсу, якщо ще до їх початку не стане зрозуміло, які саме домовленості буде скріплено особистим рукостисканням. Доки триватимуть американсько-російські консультації, можна розраховувати на певне замороження ескалації, але не її припинення. Тим часом ескалація на нинішньому рівні можлива лише обмежений час, імовірно — впродовж кількох тижнів. Війська не можуть довго простоювати «в полі», не втрачаючи своєї боєздатності. Вони мають або розпочати війну, або повернутися в місця дислокації. Навряд чи Путін так уже прагне воювати, втягуючи РФ в дедалі глибшу ізоляцію від Заходу та в дедалі тісніші обійми Китаю. Але, вийшовши з «бункера» з ракетами, танками та кораблями, він і не може просто «заповзти» назад, не отримавши відкуп із наляканих ним країн. Безрезультатний шантаж може виявитися для РФ останнім.

Без жодних сумнівів, РФ зажадає від США поступок з боку України. Зміст цих поступок загалом зрозумілий: вода для Криму, свобода дій проросійських сил в Україні, переговори української влади з окупаційними адміністраціями в ОРДЛО. Безперечно, РФ згадає про «позаблоковість» України, статус російської мови та вакцинацію українців «Спутником V» (РФ дедалі більше пов'язує сфери впливу з географічним розповсюдженням вакцин).

Однак навряд чи дзвінок Байдена Путіну означає, що Сполучені Штати готові транслювати Україні російські «хотєлки». Відразу після дзвінка США ввели новий пакет санкцій проти РФ в основному за втручання в американські вибори, але також за агресивні дії проти союзників і партнерів. У їх число входить Україна, оскільки санкції були введені, в тому числі проти причетних до будівництва керченського мосту. Але «Північний потік-2» нових санкцій уникнув, оскільки це не тільки американсько-російська, а й американсько-німецька історія.

Найбільш дієва частина нових санкцій — додаткові обмеження проти російського державного боргу. Інша гучна частина санкцій — висилка з США десяти російських дипломатів, пов'язаних із російськими спецслужбами.

Що важливо, про введення цих санкцій Байден сказав Путіну особисто. Це стало відомо зі спеціальної заяви американського президента про заходи, що вживаються на адресу Росії. Виникає питання, що тоді викликало радість у «бункері»? Це також стало зрозуміло із заяви Байдена: «Я був відвертий з президентом Путіним, що ми могли піти далі. Але вирішив не робити цього. Я вирішив діяти пропорційно». Опцію для більш жорстких санкцій залишено на випадок продовження деструктивних дій РФ.

Дзвінок Байдена викликав в РФ радість саме тому, що санкції, за висловом кремлівського олігарха Олега Дерипаски, могли бути «пекельними», але не стали. Можливо, своїми військовими приготуваннями Путін хотів сказати: якщо США вб'ють РФ економічно, РФ вб'є Україну фізично. З цієї точки зору Сполучені Штати зробили для України дуже багато, стримавши свій гнів з приводу російського втручання у вибори і кібератак.

Рішучість РФ атакувати Україну військовими засобами, ймовірно, знизилася. Але політичний тиск навряд чи зникне, і його цілі можуть сягати настільки ж далеко, як і воєнні плани. Можливо, під час особистої зустрічі Байден зможе донести Путіну, що цілі державної політики, природні в XIX столітті і прийнятні в XX, більше не є допустимими у столітті XXI.

Джерело