Три роки повномасштабної війни: прогнози провалилися, Україна вистояла. Питання - що далі, - Злий Одесит

Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року та його фактичного провалу з перших днів виникало безліч прогнозів, як розвиватиметься ця війна, як швидко вона закінчиться і з яким результатом. Але жоден із "остаточних" прогнозів не виправдався. А все тому, що нинішня війна, крім найвищої динаміки, відрізняється ще й непередбачуваністю.

І все-таки через три роки можна не лише підбити деякі підсумки, а й окреслити основні контури того, як вона триватиме і завдяки чому може завершитися.

Для того щоб розуміти, на якому етапі ми зараз перебуваємо і чого можна очікувати в найближчому майбутньому, слід згадати не такий уже й далекий 2022 рік і простежити хронологію подій – з чого все починалося.

Початок великої війни

Російські окупаційні війська розпочали реалізацію вторгнення в Україну силами, що за різними даними складали від 180 до 200 тисяч осіб. Це відповідало 140 батальйонним тактичним групам у повній комплектації.

Буквально за тиждень до повномасштабного вторгнення я в одному зі своїх інтерв'ю з усією відповідальністю заявляв, що Росія найближчим часом не вторгнеться, оскільки біля кордонів з Україною накопичено недостатньо сил для такої операції. За моїми оцінками, достатньо сил і засобів російська армія змогла б сконцентрувати у травні – на початку червня, і саме цей період мав стати найбільш небезпечним.

За термінами я виявився неправим, оскільки Росія розпочала повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року, але мій аргумент про неготовність російської армії воювати проти України тими силами, які вона сконцентрувала на той момент, повністю підтвердився. Навіть з урахуванням мобілізації незаконних збройних формувань так званих "ДНР" та "ЛНР", які оцінювалися в межах 100 тисяч, потенціалу РОВ критично не вистачало для реалізації їхнього плану – захоплення територій від Харкова до Одеси та контроль столиці – Києва.

І такі помилки, які полягають насамперед у переоцінці своїх можливостей та недооцінці українських, російське командування неодноразово робило з 2022 року.

РОВ розпочали вторгнення, охопивши одночасно вісім напрямків, кожний з яких бачився командуванню тієї чи іншої групи військ ключовим та перспективним. Але в результаті жоден з них не приніс того результату, якого окупанти спочатку прагнули.

Київський напрямок: використовуючи території Білорусі та Росії, просуваючись через Сумську та Чернігівську області, особливо непросту болотисту місцевість Прип'яті, окупанти змогли досягти столиці України, але вже на цьому етапі вичерпали потенціал та резерви.

Вихваляне російськими пропагандистами десантування в Гостомелі і справді було одним з небагатьох успішних (а точніше одним з двох успішних серед більш ніж трьох десятків провальних), але перетворилося надалі для російської десантури на м'ясорубку.

На перший погляд, найбільших успіхів РОВ досягли на півдні, захопивши частину Запорізької та Херсонської областей з подальшим взяттям під контроль єдиного за весь період війни обласного центру – Херсона. Але таку площу утримувати під контролем і проводити наступ у якийсь момент виявилося не до снаги контингенту, що є у РОВ, і південна наступальна операція була згорнута. А згодом окупанти й зовсім втекли з Херсона та правого берега, закріпившись за природним бар'єром – Дніпром.

Маріуполь же, який став символом опору України у 2022 році, скував серйозне ударне угруповання і не дав можливості розвинути стрімкіший наступ російських окупаційних військ у Донецькій області, що допомогло Силам оборони України виграти час.

Аналогічно повним провалом завершився наступ російських окупантів на Миколаїв та плани взяття Одеси, хоча для виконання цього завдання Чорноморський флот РФ був посилений великими десантними кораблями (ВДК).

Росіяни виявилися безсилими висаджувати десант при мінуванні морських рубежів і загрозі протикорабельних комплексів "Нептун", які виявилися не знищеними в перші дні початку повномасштабного вторгнення, РОВ змушені були швидко відмовитися від цієї витівки, а також від планів перетворення острова Зміїний на чорноморський бастіон.

Підсумком першого року повномасштабного вторгнення Росії в Україну став явний провал планів Кремля щодо швидкої війни, перші масштабні втрати РОВ та втеча з півночі України окупаційних військ, потім із Харківської області та правобережної Херсонщини. Російські війська не могли утримувати захоплені території і багато хто надто оптимістично уявляв майбутній розвиток подій. Тим часом Росія готувалася до позиційної війни і, провівши переоцінку своїх можливостей, зробила ставку на кількісний і затяжний фактор.

Позиційність, глухий кут, стагнація 2023-2024

У вересні 2022 року російське керівництво вперше за весь пострадянський період провело те, що офіційно було названо "частковою" мобілізацією – тим самим поповнивши у максимально стислий термін свої війська 300 тисячами осіб. Раніше ПВК "Вагнер" отримала безмежний доступ до вербування в російських колоніях і до січня 2023 року ця структура була за чисельністю повноцінною загальновійськовою армією – понад 50 тисяч осіб.

У цей же період до армії РФ почали залучати росіян шляхом збільшення разових виплат, які в низці регіонів до кінця 2022 року стали перевищувати 500 тисяч рублів.

В Україні нічого з вище озвученого протягом 2022 року не застосовувалося, а над низкою російських ініціатив навіть глузували. Вербують зеків? Знімемо смішну сценку з цього приводу для чергового гумористичного шоу. Виплачують по 500 тисяч рублів за підписання контракту? Давайте посміємося з того, що росіяни йдуть вбивати за гроші, а не за якісь там ідеали. Закон про мобілізацію? Немає у нас на нього часу, інші турботи є актуальнішими!

У результаті до 2023 року у РОВ з'явився кількісний ресурс, який допоміг почекати, перейшовши до позиційної війни, закопатися в землю і в обороні пересидіти той рік.

Підготовка до позиційності, відданість стратегії накопичення ресурсу задля чисельної переваги призвело РОВ до того, що їм, незважаючи на різке зростання втрат, вдалося стримати контрнаступ Сил оборони України в 2023 році в Запорізькій області, звівши через три місяці його до безвиході, а потім перехопити ініціативу.

Відверто кажучи, на рубежі 2022 – 2023 років була втрачена можливість завдання удару по РОВ, коли вони все ще були найбільш ослаблені. Але, як ми вже бачили, контрнаступ СОУ у 2023 році розпочався в той момент, коли російські окупаційні війська мали максимальну можливість підготуватися до удару. Витрачений даремно час призвів до посередніх результатів контрнаступу.

Також негативну роль відіграло розосередження сил СОУ і замість удару в одному напрямку було обрано кілька, між собою не взаємопов'язаних, але однаково непогано підготовлених на той момент ворогом у питанні оборони.

Оріхівський, Времівський напрями та південний фас Бахмута у результаті стали місцями надмірної витрати ресурсів та тупикової ситуації, про що у своєму матеріалі для The Economist написав Валерій Залужний – звертаючи увагу на те, як Україні перемогти в сучасній позиційній війні. Щоправда, забувши уточнити, завдяки яким діям, а точніше бездіяльності, РОВ було дозволено накопичити людський ресурс і підготуватися до позиційної війни.

Фронт на якийсь час завмер, але це було затишшя перед бурею. Спусковим гачком для РОВ став процес блокування допомоги Україні в Конгресі США трампістським крилом Республіканської партії.

У жовтні 2023 року російські окупанти перейшли в наступ на Авдіївському напрямку, сконцентрувавши там одну з найчисленніших ударних груп з урахуванням протяжності активного фронту, а згодом активізувалися практично по всіх ділянках лінії боєзіткнень.

Російські війська розпочали великий наступ за безліччю напрямів, відчуваючи перевагу над українською стороною. Але так само, як і влітку 2023 року, Сили оборони України недооцінили ворога, виявилися залученими до м'ясорубки, яка стала найкривавішою за всю історію російської армії і навіть більше – за весь період існування армії СРСР після Другої світової війни.

Великий наступ РОВ, що почався в жовтні 2023 року, тривав увесь 2024-й. Російські окупаційні війська захопили приблизно 3 325 км² української території. Тим часом втрати окупаційних військ склали:

особовий склад – 430 790 осіб;

танки – 3689 одиниць;

ББМ – 8956 од.;

ствольна артилерія – 13 050 од.;

РСЗВ – 310 од.;

ППО – 407 од.;

автотранспорт – 21 345 од.;

спецтехніка – 2396 од.

У 2023 році СОУ розпочали контрнаступ, який у співвідношенні втрат противника хоч і можна назвати частково успішним (оскільки РОВ навіть в обороні зазнавали набагато більших втрат, ніж українські війська, які наступали), але за наявних проблем все ж таки було згорнуто. Російські ж війська, незважаючи на щомісячне зростання втрат та проблеми з проривом українських ліній оборони, не зупинялися жодного разу. Результатом чого і стали просто катастрофічні для РОВ цифри втрат за 2024 рік за мізерного захоплення територій – всього 3 325 км², що у 20 разів менше, ніж у 2022 році.

Наприкінці 2023 року українське командування з урахуванням адекватного та всебічного аналізу потенціалу ворога обрало оборонну стратегію, метою якої було виснаження супротивника. Без ілюзій щодо контрнаступу у 2024 році – оборона в усіх напрямках задля підвищення втрат супротивника до максимально можливих.

І на сьогодні ми можемо бачити, що надмірні втрати спричинили РОВ за низкою напрямків стагнацію. Лінія бойових зіткнень у Запорізькій області завмерла. Сіверський напрямок в анабіозі. Північ Харківської області, Липці-Вовчанськ – цілковита стагнація. Активними були лише кілька напрямків, причому чітко проглядається на кінець 2024 року хвилеподібність штурмових дій РОВ, що підкреслює планомірне виснаження потенціалу.

Таким чином, російський епічний наступ перейшов у стан стагнації, не впоравшись уже з українською позиційністю.

Буря-2025

До завершення третього року повномасштабної війни ми підійшли в умовах часткової зовнішньополітичної невизначеності, насамперед пов'язаної з нашим головним партнером – США. Цим намагається скористатися Росія, каталізуючи події в зоні бойових дій та на геополітичній арені. Мета – посіяти паніку, депресивність, зневіру для тиску на Україну та примус її до невигідного, фатального "миру".

Росія сьогодні також виснажена, як восени 2022 року, і їй критично потрібна пауза, перепочинок для накопичення ресурсу та підготовки до нового ривка через рік-півтора.

Зараз буквально один в один повторюється ситуація кінця 2022 року, коли накопичення людського ресурсу для утримання наявних захоплених територій життєво важливе для РФ, тому вона і форсує події з переговорними процесами, щоб отримати бажаний перепочинок якнайшвидше.

Тим часом за, здавалось, не кращих позицій Україна по завершенню третього року повномасштабної війни змогла досягти низки переваг у війні з Росією – від збереження контролю над більшою частиною своєї території, гальмування та виснаження РОВ до відкриття Курського майданчика бойових дій.

Паралельно ми виходимо на системність завдання болючих ударів по території Росії ударними дронами, що також надає пресинг на російську економіку – особливо у питаннях експорту нафтопродукції.

Прогнози щодо того, що Україна може залишитись у 2025 році без допомоги США, створюють додаткову панічну хвилю, хоча наша країна вже залишалася без американської допомоги у 2023-2024 роках – протягом пів року. Різниця ж у тому, що тоді Росія наступала тому, що могла собі це дозволити, а зараз вона наступає тому, що повинна – але їй потрібен лише перепочинок.

У контексті диспозицій і перспектив, що вибудовуються до четвертого року війни, можна з упевненістю говорити про те, що продовження активних бойових дій виснажить Росію ще більше і перше півріччя 2025 року може виявитися для неї фатальним Рубіконом.

Для України допомога США відіграватиме роль лише у форматі наближення можливості переходу до активніших наступальних дій на фронті, тобто – контрнаступу. Буде допомога – це станеться раніше, не буде – згодом, але станеться.

Досягненням України за три роки повномасштабної війни стало як збереження державності, так і фактичне обнулення потенціалу російської армії. Завданням же четвертого року, з урахуванням аналізу досягнень і помилок попереднього періоду, цілком може стати початок розгрому окупанта.

Джерело