"Тут багато злої іронії. Ізраїль сам... вигодував ХАМАС", - журналіст

"Оскільки в мене знову тече кров з очей при спогляданні за обговоренням чергового прояву ізраїле-палестинської дружби – заварюйте мартина (жарт, жарт), буде лонгрид. Щоб не починати з того, як Авраам родив Ісака, звузимо наш опис до максимуму. А саме – торкнемося лише конфлікту Ізраїлю з ХАМАС, що контролює Сектор Газа (який, в свою чергу, є частиною ширшого ізраіле-палестинського конфлікту, який, в свою чергу, є частиною ширшого мусульмано-ізраільського протистояння)", - пише журналіст та громадський діяч Віктор Трегубов на своїй сторінці у соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:

"У конфлікту Ізраїлю з ХАМАС є проблемка. Кожного разу він розгортається за одним і тим самим сценарієм. І я навіть полінюся рахувати, якою є цьогорічна ітерація.

Сценарій такий: ХАМАС атакує з території Гази та рапортує про знищення ста мільйонів сіоністських окупантів. Ізраїль наносить швидке ураження, рапортує про знищення ста п’ятисот ватажків терористів. Далі (не завжди, але часто) Ізраїль заходить в Газу, черговий прем’єр-міністр заявляє про те, що зараз там буде проведено повну зачистку терористів, Ізраїль шурує по Газі, Ізраїль виходить з Гази і оголошує себе переможцем.

Все повторюється за кілька років. Питання «а як так, якщо ми ж там всіх терористів винищили?» в ізраїльському суспільстві виникає, і знаходить просту відповідь – а це тому, що ми недовинищили. Міндальнічали. Висіли в нас на руках різні там оони з амнестями, а от ЯКБИ МИ ВОЮВАЛИ НА ПОВНУ СИЛУ (привіт, аналогія) – то ми б їх всіх ухнули. Нічого, от зараз точно ухнемо!

Це не так. І не тільки тому, що ізраїльтяни самі повірили у власну пропаганду про мегапотужність і непереможність ізраїльських силових структур, а тому, що насправді такі дії призводять до… посилення ХАМАСу. Яскравим доказом того є те, що кожна наступна атака є потужнішою за іншу. Вчорашня була б немислима на початку нульових.

Чому так?

Відповідь, яку ніхто не хоче чути, нам дає не політика, а математика та демографія. Але все ж треба звернутися і до історії з географією. Щоб зрозуміти, як так склалося, перенесемося на початок 1980-х.

Отже, маємо сектор Газа. Точніше, «смугу Газа» – невеличку смужку землі вздовж Середземного моря на кордоні Ізраїлю та Єгипту, площею меншу за місто Київ. До Шестиденної війни 1967 року вона входила до складу Єгипту. Після – стала «нічійною» землею: Ізраїль відторг її від Єгипту, але не анексував. Причиною стало проживання там великої кількості арабів (на ⅔ тих, що свого часу втекли з Ізраїлю ще під час першої арабо-ізраїльської війни). Тим не менш, Ізраїль намагався створювати там єврейські поселення та тихою сапою колонізувати. Забігаючи наперед – не вийшло.

Отже, 1980-ті. Сектор Газа є нічійним, і фактично контролюється ізраїльською окупаційною адміністрацією (це не зневажливий термін, це просто термін). Там дуже мало євреїв і дуже багато арабів, які до євреїв ставляться, як до окупантів. Серед арабів квітнуть симпатії до руху палестинського національного визволення ООП/ФАТХ та інших подібних структур. Пам’ятаєте діда Арафата? Оце його. ФАТХ – світська організація, що заграє з лівими та СРСР (втім, на відміну від іншої подібної організації, НФВП, ФАТХ чистими комуняками ніколи не був і повністю під СРСР не лягав). Через наявність в Газі бойовиків ФАТХ у Ізраїля болить голова.

І от, Ізраїль починає підтримувати противагу ФАТХу – ісламську мережу взаємодопомоги «Муджама аль-Ісламія» під керівництвом харизматичного шейху Ахмеда Ясіна (з дитинства прикутого до інвалідного крісла). Муджама дуже швидко будує в бідній Газі систему освіти та соціального забезпечення і отримує великий авторитет. ФАТХ, звісно, цей авторитет втрачає. Зрештою, «Муджама» перетворюється на ХАМАС – радикально-ісламістську партію з потужним бойовим крилом.

Там було багато дуже цікавого, включно зі спробами примирення, але розписувати це паперу не хватить.

Важливий результат: по результатам Газа виявилася розвалена в щебень. Влада ФАТХу там впала до мінімальної. Влада ХАМАСу (незважаючи на загибель шейха Ясіна від ізраїльського обстрілу) – до максимальної, бо він залишався, по суті, єдиним місцевим провайдером робочих місць. В 2006 році ФАТХ програє місцеві вибори ХАМАСу, а в 2007-му році ХАМАС силою вибиває ФАТХ з сектору Газа (втім, на другій частині палестинських територій, Західному березі ріки Йордан, все навпаки).

Десь з 2006-го і починається те, що вже називається війною ХАМАС проти Ізраїлю. Тут багато злої іронії. Ізраїль сам викормив ХАМАС на противагу ФАТХу. Але ФАТХ виявився значно більш договороздатним – там все ж таки були просто корумповані лівонаціоналісти, з такими можна домовлятися. А от в ХАМАСі було достатньо щирих фанатиків. Більш того, вони успішно осідлали ресентимент і ненависть простих мешканців Гази в бік Ізраїля.

Після чого почало відбуватися все те, що я описав на початку тексту. Ітерація за ітерацією: атака ХАМАС, відповідь Ізраїля, зачистка, атака ХАМАС, відповідь Ізраїля, зачистка.

Уявіть собі, що ви простий арабський хлоп, що народився в Газі. Ну, буває, не пощастило. Ви живете в місті розміром менше Києва, населенням з Київ, але низької поверховості забудови. Себто, вся Газа – це одне велике місто, чи один великий нетряний район, як подивитися. У вас в сім’ї багато братів та сестер. В регіоні немає жодної роботи (крім тієї, що надає ХАМАС), жодних розваг (крім тих, що надає ХАМАС). Регулярно в ваш район прилітають ракети, які вбивають багатьох членів ХАМАС, але далеко не тільки їх (так, вибачте, байки про те, що ізраїльтяни завжди влучають виключно в терористів – це саме байки). І ти знаєш, що у перетворенні твого місця на такий триндець велику роль зіграв Ізраїль.

Питання руба: чим ти будеш по життю займатися?

А тепер – дискотека. З 2006 року по сьогодні населення Гази зросло більше, ніж вдвічі. Там взагалі чи не найбільші темпи приросту населення в світі. Це контрінтуітивно, але саме так працює: в умовах сильної кризи люди схильні розмножуватися, інакше наш вид би не вижив. Територія Гази, звісно, не зросла. Грошей чи місць заробітку в Газі більше не стало.

Більш того, населення в Газі – наймолодше в світі. А демографії є таке поняття, як «молодий пухир». Є пряма залежність між молодістю населення країни і поширенням в ній радикальних рухів. Як і пряма залежність між доступом до розваг та соціальних ліфтів – і тим саме поширенням.

Ну, себто, наче спеціально, в межах експерименту створена з усіма умовами. Хто б там не жив, при такій щільності та віку населення, та при таких соціально-економічних умовах там би дуже швидко утворилася горюча суміш.

І тут ми, зрештою, підходимо до того, чому тактика «ТА ПРОСТО УДОВБАТИ ЇХ ПОСИЛЬНІШЕ» не працює. І взагалі не може працювати.

Зараз населення Гази складає понад два мільйони осіб.

Уявімо, що Ізраїль пішов на найрадикальніші заходи.

Найбільш радикальний захід – геноцид. Просто вбити там всіх. Два мільйони осіб.

Буде дуже іронічно, бо Ізраїлю доведеться здійснювати Голокост навпаки. Технічно це дуже складно, але можливо. Проблема тут в тому, що уся самодостатність Ізраїлю – така сама байка. Ізраїль в багатьох аспектах зав’язаний на зовнішню допомогу, в першу чергу, США. Держава ж, що зчинить такий геноцид, не те, що не матиме зовнішньої підтримки, а матиме зовнішні проблеми – від санкцій до вторгнення.

Тому шлях геноциду для Ізраїлю – шлях самогубства.

Наступні в списку у нас етнічні чистки. Вигнати два мільйона осіб – це теж великий ризик з точки зору зовнішніх стосунків. Тим більш, куди? Там три напрямки – власне територія Ізраїлю, море та Синайська пустеля. В пустелю – той самий геноцид, вид збоку.

Тож ми робимо ще крок від радикалізму і приходимо рівно до того, що Ізраїль в тій чи іншій формі робить щоразу. А саме – захід на територію Гази, руйнація всього, що хоч якось теоретично пов’язано з Хамасом, та вбивство всіх, хто пов’язаний. Після чого вихід звідти (бо тримати окупаційну адміністрацію в вороже налаштованій мережі нетрів якось безсенсовно) і нова ізоляція Гази за великим парканом.

Себто, увага, НАЙРАДИКАЛЬНІША З МОЖЛИВИХ ДІЙ РОБИТЬСЯ ЩОРАЗУ.

І щоразу призводить до погіршення ситуації. Тому що, перефразовуючи одного американського дипломата, вся історія стосунків Ізраїлю та Гази – це історія хлопа, що спершу підпалив собі волосся, щоб вигнати вошей, а потім почав тушити молотком, з кожним ударом щосильніше.

З кількості офіційно знищених командирів ХАМАСу можна було б скласти армійський корпус. З кількості реально знищених – щонайменше роту. Але ХАМАСу стає тільки більше. Саме тому, що кожна операція поповнює ряди ХАМАСу більшою кількістю людей, ніж вони втрачають. Хай там хоч до нуля всіх – завтра там буле новий більший ХАМАС. З озвучених вище причин.

То який варіант виходу?

На відміну від західного берега ріки Йордан, тут з реальним (а не уявно-шапкозакидательним) виходом накладно. Можливо, його вже нема. Скажімо так, є варіанти дій, які, за великої небесної допомоги, можуть покращити ситуацію.

Проблема лише в тому, що ці дії не відповідають запиту виборців.

Тарганів не переб’єш капцем, хай хоч всі ночі на них полюй. Їх навіть менше не ставатиме. Щоб їх вивести, треба прибирати на кухні і ховати продукти. З радикальними організаціями так само.

Для того, щоб знищити ХАМАС, треба знищити соціальну базу ХАМАСу. Як варіант – допомогти розвинутися Західному берегу, щоб трішки розрідити населення Гази. Створити інфраструктурні проекти та робочі місця, які висмикнуть людей з-під хамасівської безальтернативки та спонукають Газу до демографічного переходу (себто, до існування в стані хоча б індустріального суспільства, де дітей в родині двоє, а не дванадцять).

Але це все проект на покоління. І це все вимагає від влади Ізраїлю робити контрінтуітивні речі – а саме допомагати тим самим арабам, які зараз Ізраїль ненавидять та бажають йому цугундера, а у випадку Західного берега ще й йти на політичні поступки. При тому, що в ізраїльського виборця якраз прямо протилежний запит – на «давайте наступного разу відважимо їм посильніше».

Саме цей запит ізраїльський уряд щоразу виконує. Він в цьому плані дуже сумлінний. Результати ви можете спостерігати в динаміці вже багато-багато років".