У мене немає ілюзій, що світ когось пожаліє. Він не надто жаліє Україну в мінус 20, він не надто жаліє тисячі іранських повстанців, - журналістка

"Я думаю про те, чи картина нашої холодної зими 2026-го і тих воєнних злочинів, які чинить Росія, комунікаційно має такий вигляд, як мала б. Ми маємо безпрецедентне руйнування енергетичної інфраструктури взимку. Насправді, по світу є багато жорстоких воєн і конфліктів, але специфіка цієї російської зброї — саме холоди і морози, і навряд чи в останній час були такі конфлікти у тій частині земної кулі, де холоди сягають -20", - пише журналістка Тетяна Трощинська на своїй сторінці в соцмережі "Фейсбук", передають Патріоти України, та продовжує:

"Якщо говорити про комунікацію, я бачу тут три основних рівні.

Перший — це наш побутовий. Це розмови, оцінки, лайфхаки людей, які виживають в цю зиму в Україні. В дещо різних обставинах всі, але далеко не в простих. Звісно, є міста, де ситуація інша, ніж у Києві, є люди, в яких є можливість побути в селі з грубкою, є прифронтові громади, де село — це не те село, що під Києвом чи Львовом.

Є лінія бойового зіткнення — що взагалі не порівнюється навіть з київською квартирою, де +10.

Другий рівень: це управлінські і комунікаційні рішення влади — як міської, особливо, у Києві, так і військових адміністрацій, так і влади центральної. Очевидно, що у світі не існує жодної енергетичної системи, яка б встояла під такими атаками, і жодної системи ППО, яка б захистила на 100%.

І думаю, в Україні з цього приводу є суспільний консенсус — крім небагатьох «обдарованих» громадян, яким відморозило мозок.

Але на тлі цієї гуманітарної катастрофи ще не забувся (і логічно не завершився) Міндічгейт з «двушечкою на Москву», який має прямий стосунок до рішень в захисті енергетики. І тому навіть найменш емоційна людина це не може не тримати в голові. Бо очевидно, що в захисті відповідної інфраструктури зроблено далеко не все — щоб зменшити наслідки. І сенс не в тому, що є хороший Зеленський і поганий Кличко, чи хороший Кличко і поганий Зеленський.

У кожного з них свої завдання, які виконані не були: ні на управлінському, ні на комунікаційному рівнях. Тому буває, що неспроможність ходить парою — навіть парою опонентів. Але це справді найскладніша зима для Києва за останні роки (20 чи більше влучань в енергетичну інфраструктуру). А в обговореннях цього всередині зараз домінує перекидання відповідальності.

Є третій важливий рівень: як ми представляємо цей злочин Росії для міжнародних аудиторій, як нас бачать в цьому контексті.

В Детекторі медіа є хороший огляд про те, як світові медіа пишуть про українські міста без світла і тепла (даю в коментарі). Можу узагальнено сказати, що основний фокус — це історії людей, які переживають багатоденні страждання в мороз плюс контекст — невдалі «мирні ініціативи». Чи це показує саме цілеспрямовний воєнний злочин і реальну гуманітарну катастрофу, спрямовану на винищення українців — не впевнена.

І знаєте, про що ще подумала?

Що ці виживальні історії (пані Оля і пан Богдан зі Львова, фантастичний хлопець Ваня Заміга з Кривого Рога, який в мороз на колясці співає і збирає гроші на сили оборони, героїчні енергетики, медики), усі наші жарти, сарказм, чорний гумор, усі ці наші розмови між собою, що, мовляв, це у нас зараз безкоштовна кріотерапія і вона зберігає молодість тощо, тощо, тощо — вони зрозумілі і виправдні, бо це і є частина нашого виживання, тримання, підтримки, адаптації.

Але далі — лід тонкий. Бо ми всередині країни розуміємо, якою ціною нам це дається. Бо ми намагаємось вижити всупереч.

Але зовнішній меседж — «в квартирі на столі замерзає вода, а я біжу на морозі, відморозила собі ноги, а псові яйця» — відволікає від дій Росії як злочину.

Я не готова давати оцінки, що повністю (чи ні) провалено дипломатичний трек в цьому напрямку чи щось таке. І коли посол Андрій Мельник у виступі в ООН проводить паралель з Другою світовою — в цьому є сенс. Тільки я не знаю, чи воно працює.

Бо я не зустріла дуже чітких і прозорих пояснень про те, що Росія володіє усією інформацією, як побудована система енергозабезпечення, наприклад, столиці — Києва, що були дуже очевидні прогнози на тривалі і сильні морози, відтак — Росія вибудувала цілеспрямовану схему ракетно-дронового терору з дуже чіткою метою: винищення і примусу українських громадян до капітуляції. Що це — запланований злочин.

Можливо, зараз час не метафор й історичних паралелей, а дуже чітких роз’яснювальних меседжів про те, яка схема цього воєнного злочину?

У мене немає ілюзій, що світ когось пожаліє. Бо світ безжальний. Він не надто жаліє Україну в мінус 20, він не надто жаліє тисячі іранських повстанців і повстанок. Але я чітко розумію, що головна рамка історії про Україну зараз, про січень 2026-го — це рамка холодного виміру геноцидальної війни проти України, це рамка безпрецедентного воєнного злочину Росії. Ну, і я думаю, як нам непросто пояснювати свою вітальність, свою стійкість в цих нелюдських умовах світові. Бо це вибивається зі стереотипного сприйняття. Суб'єктна жертва часто незрозуміла нікому.

В культурі сили жертва, яка бореться, може дратувати. В культурі жалю жертва має бути слабка, щоб відповідати усім канонам «правильності» її поведінки.

А тут — ні те, ні те.

Хтозна, що з цим робити. Як каже Кая Каллас — треба піти випити чогось теплого".