Всі імперії гинуть: Росії загрожує доля світового вигнанця, або Особливості розпаду скрепної недонаддержави

Патріоти України пропонують ознайомитись з публікацією російської опозиціонерки Лілії Шевцової.

Літо 2021 року стало пеклом. Від Каліфорнії до Сибіру все горить і тоне. Мільйони приречені підхопити смертоносний вірус і неясно, хто виживе (в світі заразилося понад 200 мільйонів осіб, понад 4 мільйони померли від ковіду). Потепління на 1.2 градуси за Цельсієм призвело до природних катаклізмів, впоратися з якими людству не під силу. Стан безпорадності охопив усі нації і всі уряди, незалежно від їх політичного забарвлення.

Ковід і кліматичні вибухи загострили ще одну проблему: нерівність всередині всіх держав - як демократій, так і автократії. Мова йде не тільки про монетарному нерівності, а й про нерівний доступ до освіти, охорони здоров'я та інновацій; про гендерну і расову нерівність.

Ми все ще тлумачимо про звичних вещах- ядерне стримування, конфліктах, глобалізації, боротьбі за гегемонію, Байдена і Путіна. Все це дрібниця на тлі екзистенціальної катастрофи і загроз стабільності навіть для розвинених держав.

Якщо кліматичну кризу наростає поступово і є надія навчитися жити з пандемією, то нерівність стає горючою сумішшю. Першими на Заході про вибухонебезпечності нерівності заговорили ліві, зачитуючись бестселером "Капітал в XXI столітті" Тома Пікетті. Сьогодні вже ліберали попереджають про деформації західної системи, що стала наслідком акценту на регулюючу роль ринку, яка привела до формування корпоративно-плутократичну зашморгу і "пожирає відчуття несправедливості" (Френк Фукуяма).

Захід міг би і далі жити зі своєю "пасткою нерівності" якби не шок, викликаний трампізмом - вибухом агресивного популізму, який потряс основи американської демократії, викликав Брексіт і підриває Європейський Союз. Прокинувшись, ліберальне співтовариство почало визнавати, що лібералізм в його нинішньому форматі не може вирішити проблему соціальної вразливості і його потрібно коригувати. Тімоті Гартон Еш: "Для того, щоб відповісти на багатошаровий виклик нерівності, потрібні більш радикальні заходи, ніж ті, які ліберали могли собі уявити 30 років тому".

Сьогодні виникає нова реальність. Концентрація держав на внутрішніх ризики веде до перебудови світових відносин, включаючи торгівлю, комунікації, міграцію. Колишні пріоритети безпеки - боротьба з тероризмом, ядерне стримування, конфронтація з опонентами - в суспільній свідомості відходять на другий план. Пандемія та кліматичні потрясіння, а також нерівний доступ до розвитку людського капіталу стають основними загрозами. Змінюється поняття "енергетичної безпеки", яка тепер зв'язується із зеленою економікою, а не нафтою і газом.

Виникає потреба в нових світових клубах, об'єднаних НЕ військово-політичними викликами, а необхідністю координувати зусилля з розвитку поновлюваних джерел енергії і запобігання поширенню вірусу. Заходу доведеться знайти новий баланс між стримуванням і підтримкою. З одного боку, виникла потреба в ізоляції регіонів - джерел зараження ковідом. З іншого, розвинені держави будуть змушені взяти на себе вакцинацію тих країн, які не можуть з цим впоратися. З одного боку, держави, що почали зелений перехід, здійснюватимуть тиск на країни, що не готові до альтернативної енергетики. Але з іншого, "зелені" держави повинні допомогти "бензиновим" економікам досягти greenhouse-gas neutrality. нарешті,

Анатолій Чубайс (спеціальний представник президента Росії з питань сталого розвитку) заговорив про зміну світових еліт в результаті "зеленого" переходу. Навряд чи енергопереход змете стару еліту. У Норвегії, яка раніше інших початку йти до зеленої економіки, поки не видно елітних перетрясок. Але якщо Захід почне відповідати і на проблему нерівності, це буде революція: зміна траєкторії розвитку, структури економіки, пріоритетів політики. Таке потрясіння неможливо без поновлення правлячого класу. Світові еліти, сформовані в період нафти і газу, ядерного протистояння і балансу сил, не можуть впоратися з новим часом. Але зміна еліт буде викликана не технологією, а потребою в новому договорі влади з суспільством, на який нинішня еліта не здатна.

Неясно, як в цьому контексті будуть вирішуватися питання війни і миру, збройних конфліктів і вибору політичного устрою. Не виключено, що конфлікти буде виникати не через ресурсів і територіальних суперечок, а між тими державами, хто відповів на нові виклики, і тими, хто не здатний - або НЕ желает- це зробити.

Росія в новій реальності виглядає, як антикваріат. Кремлівський механізм виживання за рахунок пошуку ворогів, торгівлі ресурсами і погрози застосувати силу - арсенал минулого. Ми бачимо вимушене визнання Кремлем нових віянь: прем'єр Мішустін створив робочі групи "по адаптації" до енергопереходу. Але реальна адаптація повинна означати трансформацію економіки разом з зав'язаними на неї олігархічними інтересами. Хто ж у нас на таке зважиться! І як боротьба Росії за освоєння ресурсів Арктики укладається в "зелений коридор"? У всякому разі поки частка поновлюваних джерел у виробництві енергії в РФ до 2035 р повинна досягти тільки 2-2.5%.

Ще важливіше для Росії сплеск нерівності (10% найбагатших росіян володіють більш ніж 80% національного багатства країни; з коефіцієнтом Джині 87,8 Росія випереджає Латинську Америку і Африку (!); По добробуту росіяни біднішими жителів Естонії в 7 разів; Албанії - в 2,8 рази, Сербії - в 2,7 рази). Перетворення нерівності в гримучу суміш заштовхує Росію в зону нестабільності, перетворюючись на чинник державного самогубства.

Відповідь на виклик пандемії, кліматичної кризи і нерівності вимагає переорієнтації російської влади на розвиток людського капіталу. Але це суперечить суті системи, орієнтованої на придушення особистості. А якщо такий перехід виявляється неможливим, Росії загрожує доля світового ізгоя, від якого зелений світ буде змушений відгороджуватися - в ім'я своєї безпеки. Може здатися, це далека перспектива. Але час летить швидко ...

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.