Вторгнення Росії з нового напрямку: наскільки реальною є загроза "буферної зони" на Вінничині та чим це відгукнеться Придністров'ю - Злий Одесит

Заступник керівника Офісу президента Павло Паліса заявив, що Росія планує наступ з нового напряму, а саме – Кремль хоче створити "буферну зону" на Вінничині з боку Придністров'я. Навіть незважаючи на те, що бригадний генерал зазначив, що противник поки що не має для цього ресурсів, це створило певну паніку в суспільстві. Але давайте розберемо ймовірність такої загрози детальніше.

Про це – у матеріалі спільного проєкту OBOZ.UA та групи "Інформаційний спротив".

Востаннє про загрози з боку Придністров'я від офіційних осіб, уповноважених робити подібні заяви, ми чули в грудні 2025 року, коли джерело в Головному управлінні розвідки Міноборони України повідомило ЗМІ про зростаючу активність агентів російських спецслужб у Придністров'ї. Зокрема, тоді йшлося про посилення мобілізаційних заходів, призов резервістів, розконсервацію зброї на складах, а також про організацію на території так званої "ПМР" виробництва БПЛА і відкриття центрів навчання операторів дронів.

Тим часом серйозних змін у концентрації сил і засобів противника, здатних становити реальну загрозу бодай оперативно-тактичного рівня, на цій ізольованій метастазі "руського міра" останнім часом не спостерігалося.

Своєю чергою Придністров'я, як і Білорусь, слід розцінювати як ворожу для України територію – незалежно від кількості розміщених на ній російських військ, які завжди становлять собою потенційну загрозу.

Але у випадку з останніми заявами, що пролунали від бригадного генерала Павла Паліси, йдеться про створення якоїсь буферної зони на території не стільки Одеської області, з якою у Придністров'я велика протяжність кордону, а саме Вінницької.

Найчастіше, коли ми говоримо про погрози з боку так званої "ПМР", то автоматично маємо на увазі загрозу Одещині, але аж ніяк не Вінниччині, яка рідко коли взагалі згадується як потенційна ціль для незаконних збройних формувань невизнаної квазіреспубліки. І це насправді одночасно як цілком логічно, так і могло бути весь цей час хибним уявленням про потенційні загрози від "ПМР".

Але перш ніж оцінити ступінь небезпеки, слід проаналізувати потенціал сил і засобів, які перебувають у розпорядженні НЗФ "республіки".

Потенціал "ПМР"

На питання оцінки потенціалу Придністров'я відповісти досить легко, оскільки він кардинально не змінився у порівнянні з потенціалом до 2022 року і після. Умовно його можна назвати законсервованим і таким, що деградує в умовах повної ізоляції. Але, тим не менш, таким, що становить певну ситуативну небезпеку.

На сьогодні чисельність російського контингенту в "ПМР" становить близько 1 700 осіб, які незмінно несуть службу в посиленому режимі на таких об'єктах:

– 1411-й склад зберігання артилерійських боєприпасів (с. Ковбасна);

– аеродром "Тирасполь";

– 82-й ОМСБ (м. Бендери);

– 113-й ОМСБ (м. Тирасполь);

– 540-й окремий батальйон управління і МТЗ (м. Тирасполь);

– 450-й військовий госпіталь (м. Тирасполь);

– відділення російської військової прокуратури і відділення військової контррозвідки ФСБ РФ (м. Тирасполь).

Незаконні збройні формування Придністров'я також не зазнали кардинальних змін за минулі роки, і їхня чисельність становить близько 7,5-8 тисяч осіб.

На озброєнні обох, так би мовити, угруповань перебуває така комплектація техніки:

– танки – близько 11 боєздатних ОБТ модифікацій Т-64Б/БВ і Т-72. Близько 30 танків Т-64Б/БВ, Т-72 і Т-55 у небоєздатному стані;

– ББМ – близько 150 бойових машин типів БМП-1/2, БТР-60\70\80, БРДМ-2 і МТ-ЛБ, частина з яких у небоєздатному стані з неможливістю проведення ремонту;

– ствольна артилерія – близько 60 одиниць у складі 122-мм гаубиць Д-30, 85-мм дивізійних гармат Д-44 і 100-мм протитанкових гармат МТ-12.

– РСЗВ – близько 20 одиниць у складі 122-мм БМ-21 "Град"/ВВ-21.

У реаліях динамічної війни, в якій українська армія має найкращий у світі досвід, таке комплексне угруповання має шанси в разі прямого вторгнення протриматися в наступі не довше тиждня, а можливо і швидше буде стерте в нуль. Але ось у тому-то й річ, що йдеться не стільки про пряме вторгнення з наступом на Одесу, а згадується формування так званої буферної зони. А це вказує скоріше на можливий гібридний характер агресії, ніж спробу прорубати коридор до Одеси.

Буферна зона

Про намір створення так званих буферних зон російське військово-політичне керівництво раз у раз заявляє з 2024 року, після того як Сили оборони України провели успішну Курську операцію. Але за цими заявами ховається спроба виправдати вторгнення і захоплення територій Сумської та Харківської областей.

Вторгнення у травні 2024 року на Вовчанському напрямку відбувалося у РОВ саме під цим виправданням бойових дій, що являли собою провальну спробу прорватися на Великий Бурлук. Згодом ці ділянки фронту вздовж кордону розширилися множинними рейдовими діями тактичного рівня, які не мали заглиблення на територію України більш ніж на 3-5 км від кордону.

Загалом практично всі загарбницькі рейдові дії російські окупанти виправдовують створенням буферної зони, суть якої за визначенням зовсім інша. А саме – нейтральна, не контрольована жодною зі сторін територія, створена для запобігання конфліктам, зниження напруженості або забезпечення безпеки.

Тобто, за правилами термінології захід ворожих військ, тих же придністровських НЗФ на територію України – це не створення "буферної зони", а вторгнення.

Вторгнення "ПМР"

Кордон "ПМР" з Вінницькою областю становить трохи більше 30 км і тягнеться умовно від Великої Косниці до Червоної Поляни. Концентрацію сил і засобів НЗФ Придністров'я у цій зоні здійснити непомітно неможливо, і будь-яка передислокація, особливо трасою М-4, буде спостерігатися українськими військами.

Своєю чергою зосередження перерахованих вище підрозділів і техніки справді може бути достатнім для того, щоб на протяжності фронту 30 км здійснити захід на глибину до 5 км із контролем низки населених пунктів. Але надалі непідготовлена і така, що не має досвіду ведення загальновійськових наступальних операцій, армія Придністров'я і російські "миротворці" застрягнуть на невеликій ділянці бойових дій, надавши Україні право на дії у відповідь.

Зокрема, якщо розглядати саме кордон із Вінницькою областю, то цілком очікуваними діями у відповідь українських військ може бути контратака в напрямку на Катеринівку, трасою 1611, з метою перерізати логістику по М-4. НЗФ "ПМР" опиняться замкненими та ізольованими з півдня українськими військами, із заходу – Дністром.

Суїцидальна місія схлопнеться швидше, ніж окупанти зможуть собі тільки уявити.

Крім того, Придністров'я – це витягнута на 200 з гаком кілометрів кишка, глибиною від кордону України максимум 27 км. Велика частина території "ПМР" не просто прострілюється ствольною артилерією, а й мінометним вогнем. Не кажучи вже про повне панування на таких відстанях fpv-дронів – як звичайних, так і на оптоволокні.

У разі виникнення загрози з боку "ПМР" і спроби ворожих військ увійти на територію Одеської або Вінницької областей дистанційний вогневий вплив по цій квазіреспубліці матиме характер повного контролю над усією площею Придністров'я.

Але найголовніше, такий акт агресії дасть повне право українській стороні провести зачистку цього ворожого утворення. Питання тільки в політичній рішучості з оглядкою чи без неї щодо позиції офіційного Кишинева.

Висновки

"ПМР" становить загрозу для України, як і Білорусь. Ці території використовуються Росією для проведення провокацій і диверсій проти України, несуть потенційну терористичну загрозу прикордонним областям. Але загалом для нашої країни вони несуть лише ситуативну військову загрозу, яку цілком можна буде швидко нейтралізувати.

Нюанс лише в тому, що ніякої буферної зони створюватися при агресивних діях з боку "ПМР" не буде – це буде саме вторгнення. Значення і сенс буферної зони зовсім інший, і в даному випадку ця термінологія, якою Росія дуже часто оперує, щоб виправдовувати окупацію територій України, не може бути застосована.

Своєю чергою українські війська мають усі можливості для того, щоб відповісти на такі погрози тотальною зачисткою проблемного регіону від ворожих елементів, що залежатиме виключно від волі вищого керівництва країни.

Джерело