З архіву ПУ. Чому лютують реваншисти, - Ростислав Павленко

За Януковича їм було добре.
Вони відчували себе членами касти обраних. Надлюдей. Вершителями судеб «бидла», як і досі вони називають тих, хто не згоден з їхньою картиною світу.
Вони звикли брати від життя все.
А звичайні люди мусили бути задоволені з честі працювати на їхніх підприємствах за копійки і обслуговувати їхні забаганки.
Коли ж Путін пригрозив їх пахану, і той, злякавшись, почав прогинати Україну під Росію - взялися всіляко виправдовувати і допомагати. Бо какая разніца, общіє ценності і історія, та й адіннарод, язик, вєра.
А рух із задухи русского міра до Європи, свободи, конкуренції - вбивчий і неприйнятний для їхнього способу життя.
За цей спосіб життя вони калічили і убивали. Тих, хто посмів повстати, а не погодитись з роллю прислужників і безсловесного «бидла».
Такі повсталі, які прагнули свободи для себе і цивілізованого вибору для країни - сприймаються як загроза.
Коли убивств виявилось недостатньо, щоб придушити Майдан, коли навіть випестувані «силовики» не пішли на білоруський чи російський сценарій тотальної війни з народом - вони втекли, поховалися, мімікрували.
Гадили з-під тишка.
Користувалися тим, що по них працювали в рамках закону, процедур (скрізь повільних) і часто люди, яких вони самі розставляли на слідчі і судові посади («плівки Вовка» гарно описують, як вони чинили спротив спробам їх посунути).
Завдяки великій брехні і популізму «хакнули країну» - і думали, що прийшов час їхньої помсти.
Слухняні чоловічки у слідчо-судовій системі слухняно заводять справи проти тих, хто рятував країну від наслідків їхнього правління і захищав від агресії Москви - яка теж не розуміє і не визнає права на життя України інакше, ніж в русском мірє.
Вони переконали себе і намагаються переконати суспільство, що зміна влади у 2019 - це не прояв бажання людей до швидких змін і триумф популізму - а власне їхній реванш.
Але дедалі очевидніше: вони знов прорахувались.
Світ не обертається навколо них.
Слабкий Зеленський, некомпетентне і корумповане його оточення, русскоміріє багатьох його представників - справді поживний ґрунт для спроб реваншу.
Звідти справи Чорновол, Звіробій і Федини, Порошенка. Звідти заклики зняти амністію для майданівців. Звідти ненависть і неприйняття (подекуди масковані як «скепсис», «свій шлях», «боротьба із зовнішнім управлінням» та інші оксюморони російської пропаганди) до євроінтеграції і НАТО. Звідти, зрештою, «простота гірша воровства» у стосунках з Росією, малоросійське сподівання умилостивить «доброго царя».
Але цього не досить, щоб загнати в стійло народ. Люди починають прозрівати - і соціологи фіксують ці зміни.
Тому реваншисти поспішають. Перша їхня надія - розтоптати ворогів зараз, використовуючи вплив на владу. Брехнею і страхом посилити свої позиції і цілком опанувати ситуацією.
Це не вдасться, якщо проукраїнські, проєвропейські сили будуть діяти разом - влада боятиметься перейти червоні лінії.
Тоді друга їхня надія - це прийти до влади на виборах. Атакуючи і Майдан, і слабку нинішню владу. І обіцяючи народу благоденство від крєпкіх хазяйствєнніков на основі васалітету до Росії. Це брехня, бо Росії потрібні не васали, а раби. І навіть Януковичу виставляли вимоги до більшої і більшої зради інтересів України, не будучи задоволені з того, що він зраджував і так.
Поки соціологи не підтверджують можливість такого сценарію. Але заспокоюватись не можна. Брехливість їхніх посулів треба доводити постійно і повсякчас.
І наостанок. Реваншисти дали всім нам прекрасний урок. Вони не зникають самі собою. Вони не «роса на сонці». Надто вигідні і потрібні вони Росії. Надто багато ресурсів набрали вони за часів Януковича, і надто збігаються їхні інтереси з прагнучими абсолютної влади і збагачення олігархами штибу Коломойського.
Тому єдина надія реваншистів - це якщо українські проєвропейські сили і далі чубитимуться, шукатимуть груш на вербі, треті нові сили і скалки одне в одного у оці.
Час обирати прийде набагато швидше, ніж багатьом здається. Маємо бути готові дати реваншистам останній бій і вигнати нарешті примару русского міра.