За склом: переговори без фіналу, вибори без миру?

Переговорний процес щодо виходу з російсько-української війни став самодостатнім, вирішуючи стратегічні завдання політичних гравців прямо чи опосередковано залучених у війну. Поки Україна тягне жили, Путін тягне час, Трамп — гроші, Європа — гуму процедур.

Як не можна порахувати рибок, що метушаться в акваріумі, доки не зробиш світлину, так неможливо нині вловити фінальні результати переговорів, оскільки картинка здатна змінюватися щодня. Тому ми вирішили зробити для вас «світлину рибок в акваріумі» станом на сьогодні. Адже не можемо точно спрогнозувати, в якій зі «зграйок» виявиться завтра ірраціональна жадібна егоїстична або млява риба. Проте варіанти розглянути можемо.

У будь-який момент можуть бути скасовані «переговори заради переговорів» і зафіксована можлива конфігурація виходу з війни. Це залежить не так від бажання Трампа закрити український гештальт перед виборами до Конгресу, як від рішення Путіна.

Зафіксуємо також, що Україна входить у фазу, де внутрішня політична логіка починає жити швидше й жорсткіше, ніж переговорний процес. Хоч коли зупиниться війна — після неї обов’язково відбудуться вибори. Або й під час неї, якщо в цьому бажанні зійдуться Путін і Трамп. І Зеленський. Тому, буквально вискочивши з каструлі з окропом після гучного корупційного скандалу (де залишилися варитися Міндіч, Єрмак, Чернишов, Шурма та Кº), чинний глава держави заходився реалізовувати сценарій «другий термін».

На що ставить Зеленський сьогодні? Якими будуть президентські вибори? Навіщо Зеленському паралельний референдум, коли Трамп на ньому не наполягає? Чому Путіну невигідний мир просто зараз і нащо він і далі торгується з Трампом? Що все-таки може підштовхнути диктатора зупинитися найближчим часом?

Відомо, що вибори в Україні хотів би бачити Трамп і вся його переговорна команда. Путін теж мільйон разів заявляв, що не хоче мати справу з «нелегітимним» керівництвом України. Зеленському, може, вибори й не дуже потрібні, та надто вже вдалий момент. Тому під виглядом поступки Трампу він намагається упакувати вибори в конструкцію переговорів.

Виборчі технології влади

7 лютого агентство Reuters опублікувало версію про те, що під час останнього раунду переговорів у Абу-Дабі досягнуто домовленості між американською й українською делегаціями про орієнтовну послідовність кроків: імовірне укладання мирного договору в березні, а потім проведення президентських виборів і референдуму в травні. Того ж дня Володимир Зеленський підтвердив можливість такого розвитку подій. Ту ж інформацію повторила й Financial Times.

(Насправді ще до Нового року нашій переговорній групі спустили чернетку розкладу: лютий — внесення необхідних змін до виборчого та референдумного законодавства. Потім — оголошення виборів і 30 днів на їх підготовку. Другий тур — 15 травня, далі — зустріч лідерів США, України й Росії, на якій буде підписано документ про перемир’я).

Але «рибки» не стоять на місці, й завдяки інформації наших джерел у переговорній групі нам вдалося уточнити важливі деталі, що розкривають загальне тло переговорів і сутність технологій, у межах яких має намір діяти Зеленський.

Отже, основне: нині йдеться про укладання договору на основі 20 пунктів мирного плану. Дедлайн — весна. Перший тур виборів президента й референдум про підтримку мирного плану Зеленського можуть відбутися в перший тиждень червня. Водночас навіть якщо вдасться домовитися з Путіним про припинення вогню (а президент учора заявив, що без припинення вогню виборів не буде), воєнний стан в Україні на період виборів і референдуму скасовано не буде. І це може стати основною технологією. Офіційно Банкова продаватиме це так: «Хіба ми можемо довіритися Путіну й скасувати воєнний стан, поки не ратифіковано всіх наданих нам гарантій безпеки?». Що, загалом, логічно. Але з іншого боку, для виборів це — контрольований владою телевізор, стислі строки кампанії, комендантська година, закриті кордони. Вибори в атмосфері Північної Кореї передбачуваніші з погляду результату, ніж у Південній.

По-перше, на темі виборів від самого початку наполягали американці. І це побічно підтверджує той факт, що обидві дати, які потрапили в медіа (15 травня й 3 червня), випадають на будні. При тому, що в Україні вибори традиційно проводять у неділю, про що могли не знати американці, які генерують дедлайни. Опосередковано у виборах зацікавлений і Путін, котрий, як ми вже сказали, не забуває згадувати про «нелегітимність» чинної української влади. Та якщо дотримуватися цієї логіки, то Путін навряд чи готовий підписувати великий мирний договір із «нелегітимним президентом». Тобто жодної ясності стосовно того, що саме підпишуть навесні, немає. Найімовірніше, в такій ситуації може йтися про підписання договору про припинення вогню військовими. Тоді як великий мирний договір буде підписано лише з легітимною владою після виборів.

Тут важливо розуміти також, що президент Зеленський досить легко пішов на угоду щодо виборів: у цій ситуації він готовий до виборів як ніхто інший серед потенційних кандидатів. Медійно, технологічно, адміністративно, фінансово. Крім того, як стверджують наші джерела, Зеленський хотів покласти виборцям два подарунки: вступ України до ЄС 2027 року і головне — гарантії безпеки, прописані чіткіше й конкретніше, ніж сама стаття 5 договору НАТО. На сьогодні є проблеми як зі строками вступу до ЄС — таких обіцянок Зеленському ніхто не дав, — так і з часом надання гарантій безпеки. Нині публічно активно обговорюють триступеневі гарантії реагування на можливу повторну агресію (ВСУ — «Коаліція охочих» — США), однак, згідно з останньою інформацією, США готові давати гарантії мирній Україні, а не такій, що воює, пропонуючи нам спершу домовитися з росіянами й закінчити війну. Що підтверджує версії про підписання великого мирного договору після виборів.

Як стверджують джерела, Зеленський нині намагається обміняти свою згоду на вибори на гарантії безпеки для України. Однак не факт, що це в нього вийде, й він битиметься до останнього. Йому самому потрібні ці вибори.

Президент України Володимир Зеленський і президент США Дональд Трамп, Давос, січень 2026 р.Getty Images

По-друге, формула Банкової гранично чітка: «Головне завдання — вибори в один тур». Усе інше підпорядковано цій меті. Пояснюється доволі просто. Згідно з усіма соціологічними опитуваннями, які проводилися раніше, Зеленський у другому турі програє Залужному й Буданову. Тож для більшої певності його влаштовує перемога в першому турі.

Тут наведемо кілька показових цифр із останньої закритої соціології, проведеної одним зі штабів із 1 до 3 лютого. З усіх респондентів, які вже визначилися зі своїм кандидатом і сказали, що прийдуть на вибори, 34% проголосують за Зеленського в першому турі (у січні було 30%). Залужному віддадуть свої голоси 19,2% (було 22%). Порошенку — 10,6%, Буданову — 9,1% (раніше було 13%). А далі — так, дріб’язок: Разумков — 5,5%; Тимошенко — 4%; Білецький — 3,4%; Усик — 2,4%; Притула — 2,3%. Щодо другого туру, то, попри зростання президентського рейтингу, результати досі не на його користь: якщо брати всіх опитаних, то Зеленський набирає 30%, Залужний — 35%. У парі Зеленський—Буданов — відповідно 31 і 27%. Хоча ще в лютому в тих, хто прийде на вибори й визначився, Буданов вигравав у Зеленського з рахунком 42:40 у другому турі.

Тож мета Зеленського — перетворити в першому турі свою третину голосів на половину. Саме тому йому потрібно вивести з гри всіх можливих кандидатів, які можуть стати точкою збирання протестного електорату, а це стабільні дві третини країни. Завдання-максимум — зробити так, щоб ніхто з потенційних локомотивів не пішов на вибори (про це поговоримо трохи нижче), а завдання-мінімум — організувати систему виборів і підрахунок голосів так, щоб це змогло компенсувати йому різницю в день голосування. І тому в плані виникло обов’язкове по-третє: зберегти воєнний стан. Коли стає не так важливо, чи дотримуватиметься Росія умов припинення вогню і який вона дасть часовий люфт для голосування. Навіть ліпше, якщо постійно пострілюватиме. Воєнний стан — це, як ми вже казали, стрімка кампанія, щоб ніхто інший не встиг розгорнутися; телемарафон «Єдині новини» на побігеньках у Банкової. Разом із СБУ. Максимальний адміністративний ресурс і підстава для Служби втручатися в проведення виборів, нейтралізуючи терористичні загрози. Інструмент блискуче обкатали на довиборах до парламенту на 87-й ділянці Надвірної в Прикарпатті. Де СБУ, вторгшись в окружну комісію, «запобігла дестабілізації» й провела за руку в Раду «слугу народу» Вірастюка з мішками бюлетенів напереваги.

Крім того, підтримуючи в суспільстві відчуття війни, влада максимально активізує прагнення виснажених війною й холодною зимою людей до миру. І тут вмикається по-четверте: референдум. І це — теж технологія. Й ініціатива виключно української сторони, на якій узагалі не наполягав Трамп. Однак тему референдуму почали варити на Банковій іще до Нового року. Навіть озвучили пропозицію української сторони президенту США приїхати й виступити в парламенті на підтримку мирного плану та референдуму. Втім, Трамп навряд чи приїде, оскільки його влаштовує проста ратифікація парламентом підписаного документа про припинення війни.

Тому основна ставка — на всенародний референдум. З ініціативи народу. Який поки ще не можна суміщати з виборами, проте це не найбільша законодавча проблема (про необхідну законодавчу базу — нижче). Залізне зчеплення між референдумом і майбутнім миром має підштовхнути народ проголосувати за єдину людину, яка цього миру добивається.

Що із законами?

Конституція забороняє проводити парламентські вибори під час війни / воєнного стану. Щодо президентських, то такої заборони в Основному Законі немає, й регулюється вона виключно законом про воєнний стан. Який можна змінити. Правда, на сьогодні у президента в парламенті рівно 169 твердих багнетів, інші скаржаться на відсутність бюджету. А той факт, що «слугам» та прислужникам підвищили утримання й тепер кожен депутат одержує по шість тисяч у.о., не впливає на настрій «совісного» депутатського корпусу.

Як відомо, на початку січня в парламенті створили робочу групу, яка під керівництвом першого віцеспікера Олександра Корнієнка розробляє законодавство для повоєнних президентських і парламентських виборів. Із тривалим строком підготовки до них, що становитиме не менш як шість місяців після закінчення війни. Це може бути актуально для майбутніх парламентських виборів, але для президентських, як ми вже розуміємо, такий варіант реальному сценарію влади не підходить. Ба більше, все, що напрацюють у цьому законі, не можна буде застосувати до виборів, які відбудуться без скасування воєнного стану.

Як стверджують наші співрозмовники у ВРУ, ЦВК й ОПУ, які намагаються змоделювати такі вибори, це буде урізаний варіант виборів із великими ризиками для голосування на закордонних дільницях (уже зараз у МЗС відбуваються спільні наради з ГУР і СЗР), тимчасово переміщених осіб (вони в межах короткої кампанії на тлі проблем із виборчим реєстром просто не встигнуть повідомити ЦВК про місце своєї реєстрації), а також військовослужбовців. Голосування останніх — особлива зона ризику такої моделі.

У чинному Виборчому кодексі є норми, що передбачають створення ЦВК спеціальних дільниць. Цю практику обкатали на президентських виборах 2019-го, коли на спеціальні дільниці Донецької та Луганської областей не змогли потрапити спостерігачі. Люди з довгою пам’яттю уточнюють, що хоча в загальному заліку на спеціальних дільницях у військових частинах переміг опозиційний кандидат Володимир Зеленський, на багатьох із них зафіксували неприродно велику кількість тих, хто проголосував за чинного президента Петра Порошенка. Під наглядом СБУ, яка завжди на варті антитерору.

Можна уявити, наскільки довгими будуть руки у служби президента в ситуації воєнного стану й за наявності в Зеленського політичної волі виграти вибори. Сотні тисяч військовослужбовців, які голосуватимуть на спеціальних закритих дільницях. Кульбіти з голосами пенітенціарної системи легко можна масштабувати на армію. Байдуже, як проголосують військові, важливо, які цифри та бюлетені потраплять до ЦВК.

Таким чином, ідеться не про порушення закону як таке, а про формування специфічної виборчої архітектури, максимально адаптованої під умови воєнного стану й короткої кампанії. Ця модель дає можливість владі керувати процесом, але робить вибори вразливими з погляду довіри, інклюзивності й подальшої легітимності. Саме в такому вигляді вибори стають не фіналом політичної кризи, а його продовженням — уже в іншій формі.

Глянсовий фасад старої системи

Два публічні місяці без Єрмака в кадрі стали показовою передвиборною лінією президента Зеленського. Призначення міністром оборони колишнього першого віцепрем'єра й очільника Мінцифри Михайла Федорова — одного з небагатьох міністрів із високим рівнем суспільної довіри (75%, за даними КМІС 2025 року) — формує образ керованої, технологічної та «цивільної» влади. Паралельно, після тривалої паузи, Зеленський віддав офіс президента голові ГУР Кирилу Буданову — постаті іншого порядку, яка символізує безпеку, військову зухвалість і переговори. Його фактичний (не юридичний — він не пішов із військової служби та, як будь-який військовий, може балотуватися) вхід у систему держполітики вирішує відразу два завдання: посилює переговірний трек і водночас стабілізує довіру до президента в умовах війни. Разом ці два призначення працюють як ретельно зібрана вітрина оновленої влади — з поділом ролей, але без зміни логіки контролю.

Відповідно до тієї ж закритої соціології, суспільство вже сприймає Буданова як невід'ємну частину Зеленського. Президент за місяць «з'їв» три відсотки рейтингу Буданова й наростив свій. Паралельно, як ми вже писали, Буданова стриножили в офісі: президент порушив свою обіцянку та не віддав ГУР ставленику Буданова. Указ про призначення головою ГУР Олега Іващенка вийшов одразу після призначення Буданова головою ОПУ. Президент уміє вибивати основу з-під ніг конкурентів. Як пряниками, так і батогами. При цьому, як кажуть усі наші джерела в ОПУ, якщо Єрмака й Зеленського не можна було відірвати одне від одного, то Зеленського й Буданова складно склеїти.

Тасуючи карти з потрібними під вибори козирями, президент проводить технологічні зустрічі з ЛОМами. Тут два основні моменти.

Володимир Зеленський і посол Великої Британії Валерій Залужний, Київ, січень 2026 р.Володимир Зеленський / Facebook

По-перше, постановочні фото зустрічей президента з Валерієм Залужним, Сергієм Притулою, Сергієм Стерненком, Олександром Кубраковим, Дмитром Кулебою і Василем Малюком — спроба нейтралізувати головне обвинувачення, висунуте суспільством і медіа Зеленському, який дозволив Єрмаку тримати себе в «теплій ванні» й віддав йому в монопольне користування своє вухо. А тепер ви побачили нового Зеленського, двері якого відчинені. У цю ж логіку вписується і чат із медіа, який раптом запрацював і в якому президент демократично відповідає на запитання не тільки зарубіжних, а й українських журналістів. Чого б це раптом? А того!

Сполучною ланкою між учасниками чату й президентом виступає радник Дмитро Литвин, якого колеги журналісти не так давно запідозрили у формуванні думки президента стосовно того, хто йому друг, а хто — ворог. Нічого не стверджуватимемо, але, за нашою інформацією, гарант Конституції розпорядився продовжувати тиск на опозиційних журналістів і медіа. Президент може покластися на Поклада.

По-друге, кожна з піар-зустрічей президента виконує своє стратегічне завдання. У кожного зі званих гостей президента є своя більш-менш велика фанатська аудиторія. І кожній було послано сигнал: президент слухає і чує.

І якщо відомий волонтер Сергій Стерненко (він же новий радник міністра оборони) зі своєю мільйонною аудиторією, за задумом, покликаний забезпечити президентові підтримку націонал-радикальної частини суспільства просто зараз, то «сповивання» Притули дасть змогу Зеленському одержати його електорат, якщо той люб'язно відмовиться йти на вибори й закличе своїх прихильників голосувати за Зеленського. 2,4% хоч і мало, але однаково приємно. За соціологічними опитуваннями, другий вибір більшості виборців Притули — Зеленський.

Що стосується колишнього головнокомандувача ЗСУ й чинного посла України в Британії Валерія Залужного, то зустріч із лідером рейтингу довіри та головним конкурентом на президентських виборах була більше внутрішньою потребою президента, ніж ходом на публіку. Ми вже писали про те, що Залужний обіцяв Зеленському і Єрмаку, що не братиме участі у внутрішній політиці під час війни. І, виходячи з логіки Зеленського, збереження воєнного стану залишає цю домовленість у силі. Чи вважає так Залужний? Не факт. Принаймні йому ніхто не казав, що вибори можуть проходити не після, а під час війни.

За нашою інформацією, на останній (зафіксованій на фото) зустрічі президент запропонував Залужному рокіровку зі Стефанішиною. І Залужний нібито був не проти поїхати у Вашингтон, щоправда, не на п'ять років, як зажадав Зеленський. Такий крок означав би повне випадання з політичного життя на дуже довгий термін. Наразі ми не розуміємо, піде Залужний на президентські вибори чи тільки на парламентські. Хто його вестиме й хто побудує механізм його виборчої кампанії. Залужний усе ще залишається загадкою та чорним ящиком цієї історії.

Усі ці елементи — від постановочних зустрічей до «відкритого діалогу» з медіа — складаються в керовану вітрину оновленої влади, за якою інституційна архітектура залишається колишньою.

Правила всередині влади не змінилися. Про те, що Єрмак нікуди не подівся з голови Зеленського (а значить, і з процесу прийняття важливих рішень), ми писали одразу після відставки голови офісу президента. Збереження на основних посадах людей Єрмака, включаючи віцепрем'єра Олексія Кулебу, голову Держфінмоніторингу Філіпа Проніна, голову Одеської ОВА Олега Кіпера та інших, підтверджує нашу версію. Як і нещодавнє розслідування колег УП, де було зафіксовано зустрічі Єрмака з секретарем РНБО Рустемом Умєровим і радником президента, ексміністром стратегічних галузей промисловості Олександром Камишіним.

Ба більше, президент Зеленський, розуміючи головну важливість силового блоку напередодні можливої виборчої кампанії, відразу після відходу Єрмака взявся за зміцнення саме політичного крила СБУ — надійними, керованими й ефективними людьми. Поклад, який де-факто керує Службою безпеки, підібрав ефективних людей. Саме за ним залишаються забезпечення внутрішньої стабільності, контроль політичного поля і супровід виборів в умовах воєнного стану.

Одним зі стовпів президентської влади залишається і Офіс генерального прокурора. Так, Кравченко викликає роздратування. Так, йому ніхто не пробачив відсутності підозри керівникам НАБУ й САП. Так, йому не забули дозволу САП відкрити й внести до реєстру провадження по депутатах, що робить ще менш керованою президентську фракцію. Не можна виключати, що йому доведеться писати заяву, як це довелося зробити Василеві Малюку. Але в ОГПУ вже на підхваті заступниця генпрокурора Марія Вдовиченко. Відома своїми скандальними родинними зв'язками.

Центр протидії корупції (ЦПК) після свого розслідування звернувся до СБУ з вимогою повторно перевірити Вдовиченко через те, що її брат працює у військовій прокуратурі РФ після зради 2014 року, а батько веде бізнес в окупованому Криму. Однак СБУ заявила, що така перевірка «не передбачена законом», і переслала запит генпрокуророві Руслану Кравченку для рішення про переоформлення допуску. Що підтверджує ставки Банкової на Вдовиченко.

А також на сценарій виборчої гри в одні ворота. У результаті вибудовується замкнена система політичного контролю, здатна забезпечити керований результат, але не здатна дати відповідь на зовнішній контур війни.

Однак внутрішня логіка Банкової не відповідає на головне запитання: навіщо все це Путіну?

Пакет для диктатора

Увесь план, який ми обговорювали до цього моменту, можна спокійно викинути в урну, якщо його не завізує Путін. Це ключова початкова умова для будь-якого можливого сценарію. Хоч би що заявляв Трамп і хоч би чого хотів Зеленський. За інформацією джерел, близьких до переговорного процесу, всередині обговорюються як мінімум три варіанти реакції Путіна, кожен з яких радикально змінює логіку того, що відбувається. При цьому в усіх сценаріях для Кремля принципово важливий не так фінал, як збереження керованої невизначеності — процесу, що дає простір для маневру та тиску.

Президент Росії Володимир Путін, спецпосланець президента США Стів Віткофф і зять Дональда Трампа Джаред Кушнер, Москва, січень 2026 р.Getty Images

Перший варіант. Путін хоче нового керівника країни, але царем «акваріума» може стати Зеленський. Якщо Путін зрозуміє, що закінченням війни він відчиняє Зеленському двері в другий термін, то чи підпише він це закінчення? А він зрозуміє. Правда, відразу включається версія про те, що ці ж двері можуть і сильно вдарити самовпевненого кандидата. Для Путіна ця конструкція може бути цікавою саме тому, що Зеленський, вбудовуючись у неї, йде ва-банк і різко підвищує рівень внутрішнього ризику й розколу в українському суспільстві. Ніхто не може знати точно, чи вдасться чинному президентові обіцянкою миру приборкати протестний потенціал, що накопичився в суспільстві за чотири роки війни.

Другий варіант. Путін таки піде назустріч Трампу, з яким він грає в різні ігри — розкол НАТО, великі бізнес-проєкти, ослаблення Європи й поділ її на сфери впливу, але в останній момент американці висунуть Зеленському умову не балотуватися. Як ми вже писали, розмови про блокування президентських амбіцій Зеленського всередині команди Трампа ведуться постійно. Які аргументи можуть подіяти на рішення Зеленського (й узагалі, чи є такі), ми не можемо зараз знати. У Зеленського ще той характер. Правда, цій логіці важливо не тільки те, чи піде Зеленський на вибори, але й те, які альтернативні постаті розглядаються як прийнятні для зовнішніх гравців — передусім для Вашингтона й Москви. Ми можемо припускати, що одним із кандидатів у президенти від команди Зеленського у разі реалізації такого сценарію стануть Буданов або Федоров.

Третій варіант. Путін може піти на фіксацію домовленостей, виходячи зі своїх внутрішніх обмежень. Ідеться про наростаючі проблеми в економіці, дефіцит ресурсів і людських резервів (аж до актуалізації вкрай непопулярної в РФ теми мобілізації), великі втрати, а також про бажання зафіксувати масштабне зняття санкцій і доступ до спільних проєктів із США, поки в Білому домі залишається Дональд Трамп. При цьому ці обмеження не створюють для Кремля військової необхідності терміново закінчувати війну: тактичний тиск зберігається, стратегічного перелому немає, що дає можливість Путіну вибирати момент і форму фіксації — якщо вона виявиться вигіднішою за продовження процесу.

Тут, щоправда, залишається ключове питання про умови фіксації. Видання Wall Street Journal повідомило про пакет на 12 трильйонів доларів Москви для Вашингтона, який днями передав Стіву Віткоффу Кіріл Дмітрієв. Ідеться про великий набір інвестиційних і інфраструктурних проєктів між США й Росією (про які ми писали ще рік тому в статті «Дев'ять кроків Путіна назустріч Трампу й «Ялті-2.0»). Спільні програми в енергетиці (газ, нафта, СПГ), рідкісноземельні й стратегічні ресурси, іноді згадуються майнінг-проєкти й IT-частки — все це Путін пропонує Трампу, щоб на свою користь вирішити питання українських територій.

При цьому дії Вашингтона залишаються двійчастими. З одного боку, Дональд Трамп демонструє готовність до переговорів і економічних угод із Москвою. З іншого — не знімає санкційного тиску, і надалі підтримує європейські обмеження та зберігає жорстку позицію в сфері ядерної безпеки. І плює Путіну в обличчя Венесуелою та Кубою. Ця подвійність не наближає фіналу війни, але дає можливість тримати процес у керованому для США режимі — без фіксації результату.

…«Риби в акваріумі» продовжують метатися. Їхні зграйки переформатуються, союзи виникають і розпадаються швидше, ніж ми встигаємо їх фіксувати. Переговорний процес може обрушитися в будь-який момент. Може, навпаки, неочікувано дати конфігурацію виходу.

Але вже зараз ясно: конструкція «коротке припинення вогню—вибори—референдум—ратифікація» здатна зафіксувати внутрішній політичний результат швидше, ніж буде зафіксовано реальний фінал війни.

Цей сценарій може не гарантувати Україні стійкого миру. Але він може гарантувати збереження влади Зеленському. Тобто, воюючи за якісно іншу країну, ми можемо отримати старого президента й стару країну.

Значить, мир ціною майбутнього?

Джерело