Приєднуйтесь
Приєднуйтесь
Олексій Миколайович Купріков (позивний Лєший) народився 13.01.1971 року у станиці Безрічна Олов’яннінського району Читинської області (РРФСР). Мешкав у селищі міського типу Черкаське Новомосковського району Дніпропетровської області.
Солдат, механік-водій 3-го батальйону 93-ї окремої механізованої бригади.
Олексій Миколайович був напрочуд хорошим воїном, дуже багато приділяв уваги до своєї БМП, сумлінно виконував вказівки та просто будь-які прохання. Це була людина, яка хотіла, щоб його майбутні онуки жили не так, як ми, а мали гідний рівень життя у дійсно незалежній, демократичній країні. Олексій був одним із тих, хто міг віддати останнє, якщо дійсно цього потребували інші.
"На війну йти спочатку не збирався. Утім, як кажуть товариші по службі, смерть близького друга на фронті змусила Олексія переглянути свої плани. І у листопаді 2018 року він підписав контракт, саме напередодні виходу бригади на Донеччину. Він воював у Новоселівці Другій, а потім – на околицях Кримського.
Спочатку був стрільцем-помічником гранатометника, та потім виявив бажання стати механіком-водієм та поїхав учитися до навчального центру", - цитата з допису прес-служби 93-ї ОМБр.
Загинув 9 квітня в районі селища Кримське Новоайдарського району Луганської області внаслідок множинних осколкових поранень, що дістав під час бою з найманцями РФ.
Похований 11 квітня у селі Вільне Дніпропетровської області. У нього залишилися мати, сестра, цивільна дружина та син.
Леонід Леонідович Скакуненко (позивний Барон) народився 22.04.1987 року у селі Лихівка П’ятихатського району Дніпропетровської області.
Солдат, навідник 93-ї окремої механізованої бригади.
"У 2014 році Леонід був призваний до Національної гвардії за мобілізацією. Далі – контракт із 93 бригадою "Холодний Яр", у складі якої воював уже третю ротацію. Брав участь у бойових діях у Новотроїцькому, Новоселівці Другій, на околицях Кримського.
"Барон був справжнім героєм: самовідданим, патріотичним. У лютому цього року він разом із побратимами відбив напад ворожої диверсійно-розвідувальної групи, яка спробувала прорватися на позиції холодноярців. Він поклав життя, воюючи з російськими окупантами на одній із найскладніших ділянок фронту", - згадували про нього побратими.
Загинув 12 квітня вранці в районі селища Жолобок Новоайдарського району Луганської області від смертельних осколкових поранень, які дістав під час обстрілу наших позицій.
Похований 15 квітня у рідному селі. У нього залишилися сестра, дружина та син.
Андрій Володимирович Шинкарук народився 16.07.1991 року у місті Любомль Волинської області у багатодітній родині.
2006 року він закінчив 9 класів загальноосвітньої школи №3, під час навчання у якій у нього вже потроху вимальовувалися риси серйозного та відповідального чоловіка. Після уроків він не бігав гуляти, а неодмінно йшов додому, допомогти своїм батькам та сестрам. Він був стриманим та мав добру душу, був гарним учнем, особливо у фізичному вихованні, де показав себе одним з кращих, полюбляв спорт, зокрема футбол, мав здібність працювати у команді заради спільної перемоги.
У першу хвилю мобілізації Андрій Володимирович приєднався до лав тих, хто захищав Україну на Донбасі. Служив у складі 1-го батальйону територіальної оборони "Волинь" (на той час), брав участь у бойових діях в районі Дебальцевого. Демобілізувавшись у 2015 році, він вступив до Національної академії сухопутних військ, яку закінчив влітку 2019 року за спеціалізацією "Управління діями підрозділів механізованих військ".
Лейтенант, командир взводу 28-ї окремої механізованої бригади.
Загинув 20 квітня о 16.35 в районі міста Мар’їнка Донецької області від множинних осколкових поранень, що їх дістав під час обстрілу наших позицій з СПГ-9.
Похований 23 квітня у Любомлі. У нього залишилися бабуся, мати та чотири сестри.
Олексій Васильович Лісін народився 30.03.1990 року у селі Гірке Гуляйпільського району Запорізької області. Мешкав у Дніпрі.
Солдат, водій кулеметного взводу (відряджений до механізованого взводу) 93-ї окремої механізованої бригади.
За інформацією прес-служби бригади, "…боєць родом із села Гірке на Гуляйпільщині, що на Запоріжжі. Народився 30 березня 1990 року. Майже ровесник держави за яку загинув…
Приєднався до нашої бригади чоловік торік, коли ми боронили Авдіївський напрямок на Донеччині.
До армії Олексій працював далекобійником у Дніпрі. Наш побратим пережив у своєму житті велику трагедію — втратив обох батьків та будинок у пожежі. Через це найбільше мріяв після повернення з війни відбудувати батьківський дім" .
Загинув 28 квітня увечері в районі селища Жолобок Новоайдарського району Луганської області від смертельних осколкових поранень, що зазнав під час артилерійського обстрілу наших позицій.
На момент здачі матеріалу на друк дата поховання ще невідома. У Олексія залишилися бабуся, брат, сестра та донька.
Ігор Вівчаренко, військовослужбовець 3-го окремого полку спецпризначення, загинув 14 квітня під час проведення планових занять із вогневої підготовки на Донеччині. Чоловік отримав поранення, несумісне з життям, унаслідок розриву міномета. Ігор родом з Кіровоградської області, йому було 24 роки. У воїна залишилися батьки, четверо братів та сестра.
Демонстративний запуск росіянами балістичного носія ядерної зброї по Україні, відповідні попередження посольства США напередодні, повернення ядерної риторики у марення кремлівських безумців, – викликають в памʼяті суспільствознавчі студії. "Текст трохи...
"Схоже, своєю заявою щодо Криму президент України послав західним лідерам сигнал, що готовий сідати і домовлятися. Путін - стоїть на своїх, давно озвучених позиціях. Чи вдасться дуету американських президентів Байдена і Трампа за допомогою певних дій і...
