Чому в Україні різні тарифи на воду: Ось де платять найбільше та від чого залежить ціна

В Україні тарифи на воду та водовідведення відрізняються залежно від джерела водопостачання, рельєфу місцевості та витрат водоканалів на модернізацію, тому в одних містах кубометр коштує значно дорожче, ніж в інших. Найвищі тарифи наразі зафіксовані в Умані (понад 94 грн за кубометр), Дрогобичі (майже 70 грн) та Павлограді (понад 53 грн), тоді як у великих містах на кшталт Львова чи Хмельницького вода обходиться дешевше завдяки бліьшим обсягам споживання, передають Патріоти України.

Про різницю у тарифах повідомляє КП "Тернопільводоконал". Причина – не лише в рішеннях місцевих водоканалів чи регулятора, формування тарифу на воду залежить одразу від кількох факторів.

Станом на травень 2026 року одним із найдорожчих тарифів в Україні може похвалитися не столиця і не великі обласні центри, а КП "Павлоградське ВУВКГ" у Дніпропетровській області. Там водопостачання коштує 39,42 грн за кубометр, а водовідведення ще 14,24 грн, тобто разом майже 54 грн за кубометр. Для порівняння:

• у Києві ("Київводоканал") сумарний тариф становить 30,71 грн за воду та 22,45 грн за стоки – разом 53,16 грн;
• у Дрогобичі – 49,97 грн за водопостачання та 19,94 грн за водовідведення, що майже 70 грн сумарно;
• в Умані – 50,53 грн + 44,18 грн, тобто понад 94 грн за кубометр, що є одним із найвищих показників;
• у Тернополі – 35,90 грн за воду та 31,07 грн за стоки, разом 66,97 грн;
• у Львові значно нижче – 25,27 грн + 14,22 грн, тобто 39,49 грн;
• у Хмельницькому лише 23,98 грн за воду та 24,09 грн за водовідведення, загалом 48,07 грн.

Тобто навіть між сусідніми містами різниця може сягати десятків гривень за один кубометр. Один із головних факторів – джерело водопостачання.

Одні водоканали отримують воду з поверхневих джерел – річок, озер чи водосховищ. Так працюють, наприклад, багато великих міст, де воду потрібно очищати спеціальними реагентами, але не доводиться витрачати багато електроенергії на її підйом.

Інші міста, як-от Тернопіль, користуються підземними свердловинами. Там воду потрібно піднімати з глибини 30-50 метрів, а потім за допомогою насосів подавати до кожного району міста. Це означає значно вищі витрати на електроенергію, а отже дорожчий тариф.

На ціну води впливає навіть те, наскільки рівне або горбисте місто. У деяких населених пунктах вода може рухатися самопливом, що суттєво економить електроенергію, те саме стосується і стічних вод.

Але в містах із перепадами висот доводиться використовувати додаткові насосні станції. Наприклад, у Тернополі перепад висот сягає 70 метрів, а для перекачування стоків працюють вісім каналізаційних насосних станцій. Усе це закладається у тариф.

Зокрема, чим менше місто – тим дорожчою може бути вода. На перший погляд це здається нелогічним, але водоканал має постійні витрати незалежно від кількості споживачів:

• зарплати працівникам;
• обслуговування техніки;
• податки;
• ремонт мереж;
• транспортні витрати.

У великих містах ці витрати розподіляються на сотні тисяч абонентів, а в менших на значно меншу кількість людей. Через це кожен мешканець фактично сплачує більшу частку цих постійних витрат. Саме тому в невеликих містах, таких як Умань чи Дрогобич, тарифи часто вищі, ніж у великих обласних центрах.

Ще одна причина високих тарифів – необхідність оновлення старої інфраструктури. У багатьох українських водоканалах труби, насоси та очисні споруди працюють уже 40–50 років. Якщо підприємство вкладає кошти в модернізацію, це тимчасово підвищує тариф, але дозволяє уникати аварій, проривів та перебоїв із водою.

Там, де інвестиції відкладають, тариф може бути нижчим, але це часто означає більший ризик аварійних відключень і погіршення якості послуг. Попри різницю між регіонами, уряд наразі заявляє про збереження чинних тарифів для населення, тож нового загального підвищення у травні 2026 року не очікується.