Як Україні зіскочити з "паливної голки": Експерти дали відповіді на ТОП-8 головних питань

Українсько-білоруська торгова війна додала проблем нашим автомобілістам: над ними нависла загроза дефіциту білоруського пального, експорт якого становить майже половину нашого ринку нафтопродуктів, передають Патріоти України.

І хоча загроза більше віртуальна, ніж реальна,виникає питання: чи може Україна "зіскочити з паливної голки", з країни-імпортера пального перетворитися якщо не на його експортера, то хоча б забезпечити внутрішні потреби, щоб не залежати від зовнішнього ринку.

Тим більше, що 30 років тому так воно і було, наші нафтопереробні заводи (НПЗ) виробляли на порядок більше пального, ніж тепер, і його було достатньо. Нині близько 80% пального у нас – привізне і тільки 20% – своє.

Сайт "Сегодня" розібрався, наскільки реально забезпечити Україну своїм бензином, дизпальним і зрідженим газом або хоча б зробити навпаки: 80% "горючки" – своєї, а 20% – імпортної.

Наші експерти: директор "Консалтингової групи "А-95" Сергій Куюн, заступник директора Науково-технічного центру "Психея" Геннадій Рябцев і член Економічного дискусійного клубу Олег Пендзин.

Звідки, скільки і якого пального отримує Україна?

Паливний баланс України в 2020 році склав 11,5 млн т: бензин – 2,2 млн т, ДП – 7,2 млн т, автогаз – 2,1 млн т. Як видно з інфографіки, майже половина бензину у нас українського, а ось свого дизпального всього 16,5%, свого автогазу – 20,4%, решта імпорт.

Як було в Україні з пальним 30 років тому і що маємо нині?

У 1991 році в спадок від СРСР Україна отримала шість НПЗ, здатних переробити понад 52 млн т нафти на рік. З них виходить більше 16 млн т бензину, 16 млн т дизпального і 20 млн т інших нафтопродуктів (мазут, гас, автогаз і тощо). За 10 років обсяги переробки скоротилися з різних причин (застаріле обладнання, відсутність сировини, політичні рішення) на 71%. До 2012 року закрилося п'ять НПЗ, зараз працює тільки один – Кременчуцький. Його проєктна потужність 18,5 млн т, реальна 4,5 млн т, переробляє 3 млн т, виробляє близько 1 млн т бензину і 1,2 млн т дизпального на рік. Ще є Шебелинський газопереробний завод, який видає на рік близько 160 тис. бензину і близько 90 тис. т ДП з газового конденсату. Також в Україні виробляють близько 400 тис. т скрапленого (LPG) автогазу, це Кременчуцький НПЗ, "Укрнафта", "Укргазвидобування" тощо.

Як збільшити виробництво українського пального?

Експерти кажуть, що з п'яти закритих НПЗ модернізувати можна тільки Лисичанський, найсучасніший (введений в експлуатацію в 1976-79 рр.), Інші дешевше "розрізати на металобрухт" і побудувати з нуля нові. Але Лисичанський належить "Роснефти" і знаходиться в зоні бойових дій, очевидно, що його "реанімація" навряд чи реальна.

Тому Сергій Куюн та Геннадій Рябцев упевнені: найкращий крок для збільшення української нафтопереробки – модернізація Кременчуцького НПЗ, щоб у перспективі довести його до проєктної потужності.

Який оціночно обсяг інвестицій в будівництво нових і модернізацію діючих НПЗ?

Будівництво з нуля одного НПЗ потужністю 5 млн т оцінюється експертами в 5-6 млрд доларів, ввести в експлуатацію його можна через п'ять-шість років, з яких два роки піде на розробку документації. Це малореально і дорого.

Сергій Куюн підрахував: на Кременчуцькому НПЗ на першому етапі модернізації тільки за рахунок зростання імпорту сирої нафти можна збільшити випуск бензину і ДТ в 1,5 разу. На другому етапі – підвищити обсяги випуску пального до 7 млн т на рік, що дозволить забезпечити українців своїм бензином на 100%, а ДП – на 40%. Для реалізації цієї програми буде потрібно два-три роки і мінімум 300 млн доларів інвестицій. Про подальші перспективи поки говорити складно.

Звідки Україна може брати сировину – нафту?

Сергій Куюн говорить, що пропозицій нафти на світовому ринку досить, головна проблема – як доставити її в Україну. Адже РФ не поставляє нам нафту по трубопроводу з 2008 року і відновлювати ці поставки навряд чи доцільно, залишається тільки морський шлях: через Середземне і Чорне моря.

Але, за підрахунками Геннадія Рябцева, пропускна здатність українських портів не більше 5 млн т нафти в рік, а для досягнення повної паливної незалежності, нафти потрібно вдвічі більше. Є й інші проблеми: наприклад, наші порти не можуть приймати танкери місткістю понад 100 тис. т. Своїх танкерів у нас немає, зафрахтувати такі невеликі судна складно – їх у світі залишилося небагато, в основному нафту возять гіганти по 500 тис. т, які навіть не пройдуть через Босфорську протоку.

Ще однією перешкодою може стати "господиня" протоки – Туреччина, яка обмежує прохід танкерів через протоку, посилаючись на збиток для екології. А Україні потрібно буде до ста танкерів на рік, або 10 щомісяця, з урахуванням терміну навігації 10 місяців.

Є власний видобуток – близько 3 млн т нафти і газового конденсату на рік. За умови інвестицій можна добувати до 5 млн т сировини в рік, але рахунок іде на десятки мільярдів доларів і потрібні роки для реалізації програми.

Якими можуть бути джерела інвестування?

На думку Олега Пендзина, держава не повинна вкладати гроші в приватні НПЗ, спершу їх треба повернути в держвласність за невиконання інвесторами зобов'язань. Той же Лисичанський НПЗ, але поки це неактуально. Але краще, якщо це буде новий приватний інвестор, у якого є свої гарантовані джерела сировини, наприклад, відома азербайджанська бізнес-структура.

Сергій Куюн скептичний: будівництво в Україні з нуля нового НПЗ безперспективне – всередині країни немає ринку збуту, а інвестиційний клімат залишає бажати кращого.

Скільки потрібно часу на те, щоб змінити баланс по паливу з 80%/20% на користь імпорту на 20%/80%?

Про досягнення такого співвідношення не йдеться. За оцінками Сергія Куюна, модернізація Кременчуцького НПЗ плюс збільшення завантаження Шебелинського ГПЗ дозволить через пару років досягти 70%/30% на користь імпорту. Подальша мета: досягнення до 2030 року паритету 50/50, це передбачено в Енергостратегії розвитку України, нагадав Геннадій Рябцев. Але експерти визнають: зроблено поки небагато.

Навіщо потрібно перебудувати паливний ринок України?

Олег Пендзин акцентував: своє пальне є основою безпеки країни, тому потрібно цим питанням займатися невідкладно. Якщо РФ і Білорусь перекриють Україні паливний кран, наша військова техніка і залізниця просто зупиняться, адже працюють вона в основному на дизелі. Тому потрібні стратегічні запаси нафтопродуктів, про які багато говорять, але мало зроблено.

Альтернатива – зниження споживання пального, перш за все дизельного, найбільшим споживачем якого є залізниця. Потрібна її електрифікація. Але це знову-таки потребує мільярдних інвестицій.

Питання про те, чи припинить Білорусь поставки пального в Україну, як і раніше, залишається актуальним. Що думають щодо цього експерти ринку нафтопродуктів – дивіться в сюжеті.