Міністр економічного розвитку розповів про перезапуск економіки урядом Гончарука

Тимофій Милованов розповів про світову кризу, про віру обіцянкам президента і прем'єра і про перезапуск економіки, передають Патріоти України з посиланням на НВ.

«Бачите двох оленів? Один стандартніший, зоологічний, а другий — концептуальний. Ви працюватимете з концептуальними оленями" — так у своїй презентації під час Школи ЗеДепутата економіст Тимофій Милованов описував діяльність на благо держави. Захід відбувався влітку в Трускавці, а слухачами були щойно-щойно обрані до Верховної Ради вчорашні кандидати до парламенту від політсили Слуга народу. Тепер працювати з «концептуальними оленями» доведеться самому 44-річному Милованову.

Минулого тижня новий прем'єр Олексій Гончарук призначив чинного викладача американського Піттсбурзького університету і почесного президента Київської школи економіки міністром економічного розвитку.

Крім того, під крило Милованова потрапило ще й Міністерство агрополітики, яке зараз перебуває в процесі реформування, — прем'єр вирішив передати це відомство Мінекономрозвитку.

Велика частина трудової біографії нового українського топ-чиновника пов’язана зі США, де він отримав ступінь доктора з економіки і викладав у вищих навчальних закладах. До Штатів нинішній міністр поїхав на початку 2000-х, а в Україну повернувся після Євромайдану. Тут він спочатку створив платформу для дискусій з економіки VoxUkraine, а пізніше увійшов до міжнародної академічної ради Київської школи економіки. З 2016-го Милованов став ще й представником наглядової ради Нацбанку.

Тепер йому підкорилася нова кар'єрна сходинка. І всього лише на третій день перебування на ній колишній тренер «слуг народу» знайшов час для розмови з НВ.

Утім, із часом у Милованова тепер складно: поки йшло інтерв'ю, міністра в сусідній кімнаті очікували його щойно призначені заступники — Павло Кухта, колишній заступник керівника групи стратегічних радників із підтримки реформ, Тарас Качка, який працював стратегічним радником міжнародного фонду Відродження, Тарас Висоцький, який очолював асоціацію Клуб аграрного бізнесу, а також Дмитро Романович, колишній радник міністра економіки.

Із запитань про нову команду НВ і почав розмову з Миловановим.

— Заступників самі собі підбирали чи це було якесь колегіальне рішення?

— Сам. У нас домовленість, що у прем'єр-міністра є право вето [на кадрові рішення]. І стосовно призначень зі мною ніхто не спілкується ні з парламенту, ні з Офісу президента.

Були декілька раз дуже делікатні пропозиції звернути увагу на якусь людину. Наприклад, казали: подивися, є депутат такий-то або «от, у мене є хороша людина». Але це було на рівні просто бесід. Бо у нас [у країні] дійсно кадровий голод.

Але не було жодного разу, коли мені б сказали, що це [кадри] не моє рішення. Траплялися ситуації, коли зі мною люди були не згодні, і не згодні досить жорстко. Я маю на увазі прем'єра. У нас різні погляди щодо низки персонажів, і була дискусія. Зрештою мені сказали: це твоя відповідальність, твоє право, твоя команда. Тобто відкрито проговорювалося: ми позбуваємося старих методів [призначень заступників за партійними квотами або за принципом особистих зв’язків].

— Хто із заступників піде на агронапрямок, а хто — в інші галузі?

— Спочатку подивимося, скільки у мене буде заступників. Думаю, їх буде більше чотирьох-п'яти. Поки планується вісім осіб. Плюс державний секретар вже є. Крім того, продовжують працювати чинні.

Стосовно того, як розподілятимуться напрямки, — ми ще думаємо над тим, що, можливо, поділимо роботу не за галузями, а за функціями. Наприклад, функція «регулювання»: це може бути і в економіці, і в агро. Так само, як і приватизація. Або все держуправління. Або вся антикорупція.

Тобто ми, напевно, думатимемо все-таки про функціональність, а не про галузі. Але поки не вирішили.

— Одне із завдань нового уряду — зростання інвестицій. Наскільки вони мають збільшитися?

— Вони мають значно зрости. Це залежить від того, чи повірять світ і українці, що тепер буде інакше. Я повірив. Але більшість людей ще придивляються. А так не працюють справжні зміни. Потрібно ризикувати, вірити, йти і робити. Ти ніколи не полетиш у космос, якщо не будеш вірити, що можна полетіти в космос.

Одна з найбільших проблем економічного розвитку України в тому, що ми не віримо, що можна жити інакше. Якщо економічний розвиток поділити на високорівневі завдання, то нам не просто потрібно досягти економічного зростання, а поліпшити життя людей за допомогою цього. А в цьому і є проблема.

У нас існує дві України. Одна для людей, у яких великі зарплати, за якими бігають, полюють рекрутингові компанії, та яких не вистачає для роботодавців. Й інша — де люди отримують мало. Там вище безробіття, менше робочих місць, і вони скорочуються. Там, напевно, не всі їхні навички сучасні.

І ось що відбувається. Коли ми робимо нові інвестиції, впроваджуємо нові технології, ми розігріваємо оцей, перший, ринок. Ми створюємо ще більше робочих місць для людей, які розуміють високі технології. І знищуємо робочі місця на тих ринках, де вони не потрібні. Це велика проблема. Виходить, що у нас є економічне зростання, але не для всіх. Воно тільки для тих людей, які мають специфічну гарну освіту. А її не кожен може отримати, якщо не народився, наприклад, у великому місті чи має недостатньо багатих батьків, які відправлять вчитися до великого міста.

Тому зростання має бути для всіх. А це означає, що нам необхідно думати про перекваліфікацію людей. Про те, щоб переводити їх із ринку праці першої України в ринок праці — другої. Оце для мене високорівневе позитивне завдання.

— Які є ще завдання подібного рівня?

— Існує і негативне завдання. Коли відбувається економічна криза, Україна падає глибше, ніж загалом світ або наші сусіди. І ми довше виходимо з кризи.

Якщо подивитися на зростання ВВП, то, якби у нас падіння було таким же, як у сусідів, економіка була б значно більшою.

Це означає, що нам потрібно бути досить гнучкими, щоб знову не потрапити в кризу. А вона може бути: світова економіка йде циклами, і всі чекають рецесію. І коли вона почнеться, ми маємо бути готові гнучко на неї зреагувати. Нам потрібно реформувати ринок праці, інструменти економічної політики, державну підтримку, адміністрування податків. І робити це проактивно, дивитися вперед, а не назад. Бо пізно щось змінювати, коли вже пройшла криза або почалася. Треба готуватися заздалегідь.

А для цього потрібні знання. Ми маємо розуміти, звідки криза. І якщо вона прийде, то куди прийде: до аграріїв, металургів або, можливо, вона прийде через фінансові ринки, бо подорожчає капітал. І чи прийде вона із Заходу, або з Китаю, або взагалі з Європи. Вона буде пов’язана більше з політикою або це суто економічна криза. Оці речі ми маємо розуміти заздалегідь. Для цього нам потрібні дані. Тобто економічна політика має перетворитися на аналітичну економічну політику, що допомагає економіці успішно розвиватися і бути гнучкою, стимулювати саме ті проблемні напрямки, які можуть виникнути через глобальні або внутрішні процеси в економіці.

— Поговоримо про конкретні завдання: вам доручили розробити і прийняти законопроект про ринок землі до 1 грудня. Чи є вже якісь параметри цієї реформи?

— Є 35 сценаріїв, які підготували різноманітні фахівці. Але я думаю, що треба фокусуватися на двох критеріях. Перший — це економічне зростання. Другий — розподіл його між людьми. Нам потрібна та реформа, яка дасть максимальне економічне зростання і поділить його результат між українцями. Зокрема між власниками землі.

Іноді буває, що не вдається обох критеріїв досягти. Але ось для цього й існує Міністерство економіки, яке створює інструменти, щоб забезпечити розподіл додаткових благ від створення ринку.

— Однак те, що все потрібно встигнути до 1 грудня, робить цю ідею дещо фантастичною.

— Звісно, ми встигнемо все зробити. Адже проблема не в тому, що ми не знаємо, що робити, аби запустити реформу, а в тому, що ми не можемо всередині країни, між собою, домовитися, що ми її запускаємо. Кожен тягне ковдру на себе. Люди, які володіють великими компаніями, ті, хто має корупційні позиції, або ті, хто збудував політичну кар'єру на тому, що бореться із ринком землі, наприклад, — вони таки не розвернуться і не відмовляться.

Це люди, які не хочуть конкуренції. Кожен хоче свій маленький рай собі збудувати, щоб його там далі ніхто не чіпав. А коли кожен із нас робить собі свій маленький рай, ми всі разом стаємо слабшими. Бо ми одне одному не вороги. Наші справжні конкуренти — це інші країни. Поки ми бачимо тут одне в одному конкурентів, світ йде вперед. І це помітно за даними. Ми відстаємо. Наша економічна позиція щодо інших країн падає.

— А приватизація держпідприємств — уже є її параметри?

— Це якраз зараз і розробляють. От сьогодні, наприклад, мені як мінімум три групи людей дають різні концепції. І прем'єр-міністр попросив мене скласти свою думку.

Я зустрічатимусь з основними гравцями на ринку. І зокрема всередині економіки. Зараз працює близько 30−40 економістів з України і США над тим, як нам збудувати гарну та стійку структуру.

— В Україні високий рівень тіньової економіки. Що ви робитимете, аби її скоротити?

— А навіщо нам потрібно зменшувати? От я згоден, що треба це робити. Але давайте почнемо з мети: в чому полягає мета зменшення тіньової економіки?

— Наприклад, наповнення бюджету.

— А навіщо нам бюджет наповнювати? Наше завдання — максимально наповнити бюджет? Або наше завдання — досягти економічного зростання і результатів?

Розумієте, якщо у нас фермер стає на ноги, десь узяв готівку і не заплатив податки, але через це він зміг купити собі ще один трактор, то, можливо, це добре?

Звісно, зараз Міністерство фінансів, читачі й, може, навіть президент із прем'єром скажуть: що ж це таке я говорю? Але не треба забувати, щоб бізнес створювався, йому треба давати можливість експериментувати. А експеримент завжди відбувається у тіні. Це треба пам’ятати.

Нам потрібен баланс. У нас його немає. А є компанії, які тільки-но стають на ноги і платять всі податки, і є ті, які вже зовсім чудово стоять, але вдають, що їм потрібна підтримка. І тоді обмежені ресурси — або це субсидії, або низькі податки — йдуть не до перших, а до других.

Якщо давати розвиватися великим компаніям у тіні, то вони потім не дадуть розвиватися новим компаніям. Це одна проблема. А друга — в тому, що навіть великі компанії самі ніколи не зможуть вирости в супервеликі: у них непрозорий бізнес, це обмежує отримання фінансування.

І ще. Якщо бути чистим дорого, якщо всі конкуренти тіньові, то підприємець ніколи не вийде на світло, бо це економічне самогубство. Таким чином, ми можемо опинитися у ситуації, коли всі перебувають у сірій зоні і не можуть показати фінансовому ринку, що їм можна давати гроші.

Не з компаніями потрібно боротися, не зі своїми бізнес-моделями. Необхідно, щоб правила гри стимулювали розвиток успішніших компаній. Тому боротьба з тіньовою економікою — не самоціль. Я борюся із нею, тому що вона спотворює правила гри і не дає нам розвиватися економічно. Водночас розумію, що певна частина тіньової економіки — це нормально.

— Чи є у вас червоні лінії? Що має статися, аби ви пішли?

— Це корупційні схеми, які виходять від прем'єра, президента і парламенту. Це не виконання обіцянок, кадровий тиск, зрада.

Червона лінія — невиконання обіцянок. Нещирість. Поки мені кажуть правильні речі, й поки, мені здається, вони в них вірять. А коли я побачу, що люди говорять щось хороше, але в це не вірять, тоді я зрозумію, що мені тут робити нічого.