"Отримав вже понад 100 тисяч": Як українець домігся в суді підвищення пенсії

Одеський журналіст, який неодноразово критикував роботу пенсійної системи, під час призначення йому пенсії виявив, що вона явно занижена, мінімум на 1500 гривень. І це попри наявність усіх необхідних документів. На те, щоб довести свою правоту, пішло сім років, протягом яких не припинялися судові процеси. Виявилося, що отримати компенсацію за порушення чиновниками прав громадянина не менш складно, ніж довести свою правоту. Детальніше про свою історію розповів одеський журналіст, член Національної спілки журналістів України Віктор Романовський. Патріоти України пропонують вашій увазі запис бесіди із ним.

«При наявності документів, що підтверджують вашу правоту, є надія, що суд вас почує»

— Яка, на вашу думку, реальна причина заниження вашої пенсії?

— Коли пенсіонер приходить до Пенсійного фонду, на мій погляд, логічно було б привітати його з цією важливою подією. Людина має солідний вік, стаж, підводиться підсумок значного етапу її життя. Але жодної усмішки чи допомоги ви тут не дочекаєтеся, хіба що купите.

Пенсійний фонд намагається занизити пенсію будь-кому, якщо є хоч найменша зачіпка. Застосовується презумпція винності пенсіонера.
Уявіть собі, наприклад, водія трамвая, який все життя возив пасажирів і ніколи не питав у них, чи знають вони Правила дорожнього руху. Він сам знав ці правила й використовував свої знання на благо всіх людей, яких перевозив, зокрема, працівників Пенсійного фонду. Але коли він прийде за пенсією, йому знадобиться знання всього пенсійного законодавства, в тому числі відомчих порядків, а також знання судової системи, щоб змусити Пенсійний фонд все це виконати, оскільки до нього, швидше за все, будуть застосовувати зовсім іншу логіку: «Прийшов, дурень, нічого не знає. Цей стаж ми йому не зарахували, цю довідку оголосимо недійсною. Дамо по мінімуму. Нехай валить хоч в суд, хоч на кладовище».

У моєму випадку, коли у Пенсійному фонді усвідомили, що я — журналіст, який багаторазово їх критикував, у них прокинувся ще й додатковий спортивний азарт.

— Чим було офіційно обґрунтовано заниження вашої пенсії?

— Пенсійний фонд просто проігнорував понад 40 оригіналів документів про мою заробітну плату минулих років. Спочатку взагалі відмовляв у прийманні цих документів, а потім змушений був прийняти, але просто проігнорував.

Після з'являлися й інші причини. Наприклад, коли суд визнав усі ці документи первинними та зобов'язав врахувати, Пенсійний фонд раптом оголосив недійсним інший документ, який раніше визнавав, і так далі. Потім доводилося домагатися повного виконання рішення судів за допомогою чергових позовів. Щороку протягом семи років що-небудь винаходили.

Важливо, що ці дії були надумані, мали штучний характер, у підсумку всі вони були визнані судами протиправними та скасовані. При цьому жодне питання за сім років мені не вдалося вирішити шляхом звернення до пенсійного начальства. Честь мундира була понад усе! Все було вирішено тільки в суді.

Мені неодноразово передрікали, що й мої звернення до суду будуть настільки ж марними, суд не розв'яже питання проти державного органу на користь громадянина. Однак це не так. Звичайно, судовий шлях дуже складний, нервовий та довгий. Але якщо є документи, що підтверджують вашу правоту, опора на норми права, є надія, що суд вас почує, як почув мене.

«У суді принаймні є хоча б шанс розв'язати питання на свою користь»

— Як відбувався судовий процес?

— Загалом мені довелося провести сім судових процесів з Пенсійним фондом. У першому — управління Пенсійного фонду було позивачем щодо мене — журналіста, вимагало визнання невідповідними дійсності фактів з моєї статті та публікації спростування. У наступних — я подавав позови до Пенсійного фонду через заниження моєї пенсії у розрахунках. Вони намагалися таким чином використовувати своє службове становище для матеріального й морального тиску на мене.

Ця епопея триває вже восьмий рік. У всіх семи судових процесах, які вже закінчилися, судами ухвалені рішення на мою користь. Усі судові процеси щодо пенсії я вів сам. У різних судах я побував, багато чого побачив, адже моїми справами у різних інстанціях займалося понад 70 суддів!

Звичайно, не всюди судовий процес відбувався гладко. Іноді рішення на мою користь ухвалювали у першій інстанції, іноді — в апеляційній або у касації, у Верховному суді. Оскільки у моєму випадку «наскочила коса на камінь», Пенсійний фонд дуже старався перемогти й докладав до цього значних зусиль. На це працювали цілі юридичні відділи!

Двічі, на мою думку, мали місце випадки змови представників Пенсійного фонду з суддями. Ті, хто ходив по судах, знають ознаки цього: відводи суддів з метою пошуку відповідної колегії, нескінченні відкладання справи, нашіптування секретаря суду з однієї зі сторін, особливий спосіб ведення судових засідань з «наїздами» на одну зі сторін…

Однак, хай там як, мені все вдалося вирішити, і від судової системи на цьому етапі залишилося в цілому позитивне враження. У суді принаймні є хоча б шанс розв`язати питання на свою користь. Скаржитися ж чиновнику на чиновника — абсолютно марна трата
часу.

— Яке остаточне рішення суду?

— У підсумку всіх семи судових процесів рішення ухвалені на мою користь, набули чинності та оскарженню не підлягають. Усі питання розрахунків і перерахунків моєї пенсії вирішені. Моя щомісячна довічна пенсія зросла на понад півтори тисячі гривень, мені вже виплачено понад 100 тисяч гривень перерахунків і компенсацій.

Крім грошових питань щодо моєї пенсії, судами були вирішені й інші: стягнення з управління Пенсійного фонду моральної шкоди на мою користь і накладення штрафу на керівника управління Пенсійного фонду за невиконання рішення суду.

«Працює неписаний закон: штраф не може бути стягнений з чиновника»

— Однак досі не всі рішення суду виконані.

— Змусити Пенсійний фонд виконати рішення суду — це окреме складне завдання. Іноді це вдається зробити за допомогою виконавчої служби, іноді доводиться подавати новий позов до суду. У підсумку з головних питань: про розмір довічної пенсії, виплату раніше недоплачених сум і компенсацій — все виконано.

Однак моральну шкоду мені не відшкодовано. Виплатою в цьому випадку займається скрабниця. Борг Пенсійного фонду переді мною зареєстрований та поставлений у чергу. Загалом аналогічних боргів по Україні понад шість мільярдів гривень! Вдумайтеся, на шість мільярдів гривень державні установи здійснили порушення проти громадян. Йдеться про порушення, що вже встановлені судами. Виплачуються ці борги поступово, з виділенням грошей з держбюджету. А темпи такі, що за мого життя нічого не виплатять.

За невиконання одного з рішень суду на керівника Центрального об'єднаного управління ПФУ в місті Одесі Валентину Ковбасюк судом було накладено штраф — 38 тисяч 420 гривень. Половина цього штрафу підлягає стягненню до держбюджету, а друга половина — на мою користь. За умов, що в Конституції України в усіх кодексах законів прямо вказані обов'язковість виконання рішення суду та сувора відповідальність за невиконання, штраф досі не стягнуто.

Можна пояснити, чому оштрафована особа чинить опір стягненню, але в цьому випадку виконавча служба — орган, зобов'язаний стягнути штраф, вже шість разів поспіль відмовляє у відкритті виконавчого провадження. Це при тому, що відомо, хто оштрафований, на яку суму, відомо місце роботи оштрафованої особи на момент штрафу й зараз, її ідентифікаційний код.

Ось дивіться, якщо буде оштрафований водій та не сплатить штраф протягом 15 днів, то сума автоматично збільшиться вдвічі. Мимоволі побіжиш платити! Оштрафована Ковбасюк вже скоро два роки як не платить й вусом не веде. Все, що сталося, показує: є неписаний закон — штраф не може бути стягнуто.

Навіть суди підозріло «плутаються» в цьому «складному» випадку. Один суддя вважає, що штраф за Ковбасюк має платити інша посадова особа, другий — установа, де вона працює, за рішенням апеляційного суду — сама Ковбасюк повинна платити…

На мою думку, всі дії виконавчої служби та більшість дій судів, які вже розглядали це «складне» питання, були спрямовані на затягування часу, на фактичне скасування штрафу для чиновника. Про це свідчить принаймні те, що з Ковбасюк не стягнена та половина штрафу, яка мала бути зарахована до держбюджету.

Якщо я вжив уже безліч заходів, спрямованих на стягнення належної мені половини штрафу (поки що без успіху), то суд не зробив нічого результативного для поповнення держбюджету, хоча це саме його обов'язок — розпочати цей процес. За даними Автоматизованої системи виконавчого провадження, штраф з Ковбасюк до держбюджету не стягнуто досі.

А Ковбасюк нікуди не ховається, відомі її місце роботи та ідентифікаційний код. Більш того, відомі й інші випадки, коли на неї було накладено штраф. Але він жодного разу не був стягнутий.

— Ви вважаєте, це кругова порука серед чиновників?

— Розумієте, чиновники, держвиконавці, судді, представники різних гілок влади, абсолютно не знайомі один з одним люди, не змовляючись, усі, як один, кинулися захищати свого побратима-чиновника від штрафу. Вишукувати найменший привід для цього. В абсолютно ясній ситуації всім раптом стало незрозуміло, як же стягнути штраф.

Здавалося б, суд має бути зацікавлений у виконанні свого рішення, тим більше що в цьому конкретному процесі суд додатково взяв на себе контроль за виконанням рішення суду, що буває не часто. Але ж ні, суд готовий працювати за ледачих держвиконавців, вивчати довжелезні позови, писати багатосторінкові документи, насичені конкретними деталями, але брати участь у покаранні чиновника не буде. Судова система й виконавча служба в цьому аспекті перетворені на ляльковий театр. Неписаний закон важливіший за писаний!

Відсутність зворотного зв'язку — впливу на чиновника за його незаконні дії — призводить до деградації системи управління державою, що тягне за собою вельми сумні перспективи для нашого суспільства.