Таємниці, суперечки та секретні деталі народження української гривні

Сьогодні виповнюється 25 років із запровадження гривні в обіг. Це відбувалося з 2 до 16 вересня 1991 року. Україна отримала власну національну валюту аж через п’ять років після проголошення незалежності. Хоча насправді її дизайн розробили ще до 24 серпня 1991 року, інформують Патріоти України.

Друкували перші гривні за кордоном, у Канаді, причому в кредит. Насправді ми могли отримати зовсім іншу валюту, з іншими номіналами, і могла називатися вона український долар.

Після розпаду Радянського Союзу Україні було важливо отримати власні атрибути суверенітету. І створення валюти було одним із них.

Чим платили п’ять років до гривні?

На перший час вихід знайшли: запровадили квазівалюту – купоно-карбованці. Але вже перший рік її обігу призвів до неймовірної девальвації у 20 тис. відсотків, яка обернулася гіперінфляцією, в тисячу разів більшою, аніж буває сьогодні.

– Дуже глибока трансформаційна криза, у нас вона була більш болісна, аніж в інших країнах колишнього Союзу. Тому що 80% нашої економіки були нерозривно інтегровані в економіку Союзу. А довелось же розривати. Причому додаткові складнощі створювала й Росія. Вона не хотіла випускати нас із рубльової зони, – згадує президент України (а в 1992-1993 роках прем’єр-міністр) Леонід Кучма.

Кучма додав, що наші безготівкові зовнішні розрахунки лишалися рубльовими та йшли через Росію. І курс, який диктував російський Центробанк, був для України катастрофічно невигідним. А вигідним, навпаки, було масово переводити безготівкові капітали з України в Росію.

За оцінками економістів, через це у перший рік незалежності Україна втратила майже половину річного державного бюджету.

Новий премєр-міністр Кучма наполіг на виході з рубльової зони. Український купоно-карбованець набув усіх властивостей справжніх грошей. Хоч це була тимчасова валюта, зате власна.

– У перші ж тижні свого прем’єрства я добивався і добився підписання указу президента Леоніда Макаровича (Кравчука, – Ред.) про остаточний перехід на безготівковий карбованець та вихід України з рубльової зони, – згадує Леонід Кучма.

Як малювали гривні

Тим часом уже в квітні 1991 року оголосили конкурс серед художників-графіків. Їм дали завдання намалювати ескіз майбутньої банкноти номіналом у 5 гривень із зображенням Богдана Хмельницького.

– Хмельницький – фігура компромісна, яка всіх влаштовує. Це ж квітень 1991 року. Це Радянський Союз. Радянське керівництво Хмельницький влаштовує, демократичне середовище Хмельницький влаштовує. З цього і почали, – розмірковує колишній дизайнер, історик Ігор Дудник.

У конкурсі переміг ескіз, який розробили Василь Лопата та Борис Максимов. Після конкурсу їм дали замовлення розробити решту ескізів гривні. Факти знайшли навіть тогочасний злив до газети з реальним ескізом цієї купюри. Стаття була опублікована в газеті Комерсант.

– Щодо назви національної валюти, рішення приймалося безпосередньо Верховною Радою України. Серед варіантів, окрім гривні, наприклад, Лесь Танюк пропонував український долар, або були варіанти, пов’язані з назвою карбованець. Але одностайним було рішення обрати гривню, оскільки це було обумовлено використанням гривень протягом багатьох віків, – розповідає Денис Толочко, начальник відділу Музею грошей Національного банку України.

Були дискусії і щодо номінального ряду.

– Спочатку хотіли 3-гривневу купюру, а не 2-гривневу, бо в Радянському Союзі були 3 рублі. Але вирішили – ні, ми відходимо від Радянського Союзу, ідемо на захід. Наш взірець – це долар. А долари – це 2, 3 доларів немає. Тому зробили 2-гривневу купюру. Так само були 25 рублів у СРСР, тому в нас зробили 20 гривень, як 20 доларів, – розповідає Ігор Дудник.

Розглядали два підходи: один – російський, коли на дрібних номіналах незначні фігури, а що вищий номінал, то вища персона, і навпаки – американський, коли на 1-гривневій купюрі найважливіша персона, засновник держави, і далі вони вже зменшуються за своєю значимістю.

Дизайн теж орієнтувався на тогочасний долар – симетричний, коли портрет посередині.

Більшість інформації про створення гривні описав у своїй книзі сам дизайнер Василь Лопата. Зараз він хворий. Поспілкуватися з нами не зміг, однак у його книзі Надії та розчарування, або метаморфози гривні говориться, що постаті для зображення на банкнотах обирали дуже ретельно, у жвавих дискусіях, але за єдиним принципом.

– Усі розуміли, що персонажами гривні мають стати ті історичні постаті, які зробили суттєвий і незаперечний внесок в український державотворчий процес від найдавніших часів до ХХ століття, – пише Василь Лопата.

Брали від витоків Київської Русі, тому київські князі з’явилися на перших номіналах. Потім захопили козацький період, де з’явилися на 5 і 10 гривнях гетьмани. І вже на 50 гривнях було ухвалене рішення зобразити Михайла Грушевського як голову Центральної Ради. Хоча постаті Мазепи та Грушевського викликали сумніви.

– На початковому етапі розробки такі постаті, як Михайло Грушевський та Іван Мазепа, сприймалися з обережністю. Оскільки це все відбувалося ще до проголошення незалежності України, і Україна перебувала ще в інформаційному полі Радянського Союзу, де Михайло Грушевський був заборонений, фактично, всі його праці були вилучені з бібліотек.
Знову ж таки, Іван Мазепа був підданий російською церквою анафемі й теж вважався одним із ворогів імперії. Але після проголошення незалежності ці постаті затвердили одностайно, – розповідає Денис Толочко.

Водночас дискутували про те, як зобразити князів – з вусами чи з бородами. Зрештою, у першому та другому поколінні гривень у Володимира Великого та Ярослава Мудрого вуса. А от третє покоління – уже без вусів, зате з бородою.

Загалом було затверджено сім номіналів – 1, 2, 5, 10, 20, 50 і 100. Банкнота номіналом 200 гривень була резервна. Однак завбачливі дизайнери намалювали гривні включно з номіналом 500 гривень.

На них був Григорій Сковорода (який є на купюрі й сьогодні), а також альтернативний варіант – Данило Галицький. Була і 1 000 – на ній Василь Лопата бачив Петра Могилу. І Данило Галицький, і Петро Могила так і залишилися ескізами.

Гривні надрукували в кредит

Зображення затвердили – тепер гроші треба надрукувати. Але гроші коштують грошей. Україна поки таких ресурсів та устаткування не мала.

Шукали можливості виготовити купюри для всієї країни за кордоном. Зрештою, угоду уклали з канадською компанією Canadian Bank Note Company, яка друкує гроші, паспорти, цінні папери не тільки для Канади, а й для багатьох країн.

Усе сходилося – підтримка діаспори і самої Канади.

– Канада була першою західною країною, яка визнала незалежність України. Це дало великий поштовх у цьому процесі. Губернатор-генерал – це представник Королеви в Канаді, фактично голова держави. Тоді це був канадець українського походження Рамон Гнатишин.
І він фактично домовився тоді з прем’єр-міністром, якщо референдум буде справедливий, прозорий, і буде визначено, що український народ дійсно хоче свою незалежність, Канада має бути першою країною. Для нього це було питання честі. На глобальному, геополітичному рівні це сильно вплинуло на поштовх цього процесу щодо гривні, – згадує Данило Білак.

Тоді він був молодим юристом у Канаді. І його клієнтом була саме компанія Canadian Bank Note Company. Йому й випало вести весь юридичний переговорний процес.

Переговори почали наприкінці 1991-го – на початку 1992 року. Переговори відбувалися і у Києві, і в Канаді. Фабрика з друку коштів працювала цілодобово.

– Зупинили все, всі інші замовлення просто відтермінували, і займалися тільки гривнями. Звісно, це було і комерційно їм вигідно. Але вони хотіли. Для них це також велика історія, хоча вони до України ніякого стосунку не мали. Але був поштовх з боку канадійського уряду. Всі розуміли необхідність цього процесу, – згадує Данило Білак.

Він особисто був знайомий із першим автором гривень і бачив вигравіювані на металі гривні.

– Це було мистецтво, було вражаюче дивитися на таке мистецтво, не тільки як атрибут суверенітету, а просто як прояв української історії, українська історія була буквально вирізьблена. Я мав те саме почуття, коли вночі я під’їхав до фабрики, де все це друкували в Торонто, і дивився, як великі аркуші різних номіналів друкували. Мій дідусь воював в ОУН, і я думав, якби тільки він міг це бачити, що він би думав, це просто для того покоління було щось нереальне, що здійснилося на 70 років пізніше, – згадує Білак.

Спочатку домовилися, що в Канаді надрукують усі купюри від 1 гривні до 100. Але згодом купюри номіналом у 50 та 100 гривень друкували на Мальті.

Везли гривню під охороною Альфи. Морями, океанами та ріками

Гривня готова, але вона за океаном, і її треба доправити в Україну. Це операція Щит України. І по купюри відправляють з України суховантажне судно Петр Алейников.

Операцію ретельно готували, але і моряки, і спецпризначенці, яких відправили як охорону та супровід, дізналися про все лише за кілька днів до відправки. Причому бійці були замасковані під моряків. Їх офіційно оформили в штат екіпажу.

– Ми зрозуміли, що рейс буде нестандартний. Хлопці приїхали, всі один в один, під два метри зросту, з якимись цікавими мішками, ящиками, у яких, як виявилося згодом, були зброя та боєприпаси, – згадує Вадим Сорока.

Сьогодні Вадим Сорока – капітан далекого плавання, а тоді, в 1992-му, був другим помічником капітана судна Петр Алейников. Він був у складі екіпажу вже другого рейсу.

– Ми дізналися десь за два дні до того, як іти у плавання, шо будемо возити гривню. Але в яку країну, скільки часу це займе – ніхто не знав. Тільки наше керівництво знало. Рідні наші теж про це ще довго нічого не знали. Мабуть, десь до запровадження гривні в 1996-му.
Нас оформили членами екіпажу. Були в спортивних костюмах, морських майках натільних, під моряків. А потім пішла вся наука як моряка. Кожен день – тренування з гасіння пожежі, евакуації на випадок позаштатних ситуацій. Кожен мав знати, хто в яку шлюпку сідає. Відпрацьовували всі неймовірні варіанти, – розповідає Павло Бабич, спецслужбовець підрозділу Альфа.

Перше суховантажне судно, яке відправили з України, забрало надруковані купюри – їх підвозили броньовиками. Вирушило з порту Монреаль через Атлантику. Забрало з Мальти решту купюр. Перший похід тривав 49 діб. І на маршруті було всіляке – і на кілька днів посеред Атлантики корабель залишався без зв’язку, і невідомий зустрічний корабель ішов на таран біля Ньюфаундленда, приблизно там, де колись Титанік налетів на айсберг.

– Перед виходом із Монреаля у того екіпажу зламалася радіостанція. На той час це був важливий і єдиний засіб зв’язку. Практично в такому випадку керівництво мало право рейс скасувати, і чекати, поки буде відремонтована радіостанція або буде доставлена нова. Бо це судно без вух і без зв’язку з землею, а в такому важливому рейсі, із таким важливим вантажем тим паче.
На той момент тільки завдяки цим звітам ми могли сказати, де ми, що ми живі-здорові, тому це був достатньо важливий форс-мажорний випадок. Але відповідальні за операцію разом із капітаном ухвалили рішення виходити на маршрут без зв’язку, – розповідає Вадим Сорока.

Загалом гривню доправляли трьома морськими рейсами. Окрім банкнот, привезли також монети, бланки для нових паспортів та устаткування для друку грошей уже в Україні.

Усі цінні папери і монети були у звичайних контейнерах і опломбовані. Вже в Україні банкноти доправляли баржами по Дніпру. Охорона їхала і суходолом, і водою. А потім ще місяць контейнери зі свіжими гривнями стояли у Києві просто на березі Дніпра під охороною.

На очах у перехожих, які нічого не підозрювали. Бо сховища для нової валюти ще не були готові.

– Не пам’ятаю, скільки вже контейнерів ми доставили в Київ, але це була основна партія. В Києві пришвартувалися навпроти Ленінської кузні, і ці контейнери стояли там близько місяця, а ми ще місяць їх охороняли. Люди, які проходили, нічого не підозрювали. Ніхто не знав, куди везти ці гроші.
Філіал заводу Кристал саме будувався, і нам сказали, що він для цього підходив. Але чекали, поки його збудують. Потім охороняли ще там, адже там не було ані охорони, ані сигналізації. Чекали, поки поставлять паркан, відеокамери, підготують приміщення для станків, – згадує альфівець Павло Бабич.

Як запровадили гривню

У жовтні 1992-го гривня вже в Україні, але ще чотири роки лежатиме під охороною. А карбованець ще чотири роки залишатиметься в обігу, хоча страшна гіперінфляція поступово знецінить його вщент.

Остання купюра в карбованцях мала номінал 1 млн. Спочатку ці карбованці, які теж на перших етапах друкували за кордоном, охороняли трьома кільцями охорони.

– Ми літали за купонами Русланом. Тоді ми були під прикриттям пілотів. Рейси – Франція, Англія, Іспанія. Приземлялися в Борисполі. Було багато сил залучено: і МВС, і внутрішні війська, приїжджали з областей машини броньовані. На місяць десь 3-4 рейси були. А потім, поки привозили, час ішов, інфляція їх з’їдала. За 3-4 місяці ці купони так обезцінилися, що їх возили без охорони. Уже і сам політ не окупався. В кінці на простих машинах бортових везли, на повороті ті купони вилітали, і ніхто на те вже не зважав, – розповідає Павло Бабич.

Водночас свою роль карбованець відіграв. Це був вкрай потрібний крок.

– Карбованець прийняв на себе інфляційний удар. Кожний зайвий нуль на карбованцях був потрібний, щоб зайвих нулів після цього не було на гривнях, – пояснює другий президент України Леонід Кучма.

І відкриває таємницю, про яку мало хто знає. Українські гривні вводили у обіг із 2 до 16 вересня 1996 року, і до цього часу економічну ситуацію вже вдалося стабілізувати. Та могли би запровадити і на рік раніше.

– Ми ввели гривню, коли були впевнені, що вона буде стабільною та міцною, що вона встоїть. Але відкрию зараз те, що мало кому відомо: гривню можна було ввести на рік раніше. Одразу після мого обрання президентом я створив комісію з грошової реформи. І вже у вересні 1995-го Анатолій Степанович Гальчинський, керівник робочої групи, доповідав мені, що все готово.
Але керівники Кабміну та Нацбанку наполягли на тому, щоб введення гривні відкласти на рік, просто, якщо скромно казати, перестрахувалися, – розповідає президент України (1994-2005 рр.) Леонід Кучма.

Україна запровадила власну валюту найпізніше з пострадянських країн, зате вона була міцною – ще кілька років курс гривні до долара тримався у межах менш ніж дві до одного.

– Навіть коли в 1998-му сталася світова економічна криза, гривня похитнулася, але Україна встояла, а Росія, пам’ятаєте, тоді оголосила дефолт. А ми залишилися живими в цьому плані, – наголошує Леонід Кучма.

У 2004 році запровадили графічний знак гривні, де дві паралельні лінії означають фінансову та економічну стабільність.

Валюта справді демонструвала відносну стабільність аж до 2008 року, коли з 5 гривень за долар стрибнула до 8. А ще більш болісна девальвація чекала на гривню з початком бойових дій на Донбасі.

Сучасна гривня

Сьогодні ми вже маємо чотири покоління гривень. Три останні покоління створюють не два автори, а ціла команда дизайнерів Монетного двору.

Зміни були і в розмірах, і навіть у зовнішності героїв. Якщо спочатку Володимир Великий і Ярослав Мудрий – із вусами, то у третьому поколінні їх прикрасили бородами. Якщо спочатку портрети були у центрі, то потім їх змістили вліво.

Сьогодні ж вони знову в центрі. Саме у цьому поколінні й остання постать для 1000 купюри – Володимир Вернадський. У Нацбанку розповіли, хто ще претендував прикрашати банкноту.

– Радилися і з науковою спільнотою, і з істориками, було декілька різних варіантів. Був і Данило Галицький, і гетьман Скоропадський, і гетьман Сагайдачний, і Олександр Довженко, та більшість обрала Володимира Вернадського, – розповідає Валерій Строчко, начальник відділу досліджень і захисту грошових знаків Національного банку України.

Сучасні гривні більше схожі на євро, помічають українці. Але й захищені не гірше від євро, додають у Нацбанку.

Леся Українка і Григорій Савович передостаннього покоління – улюблені серед фальшувальників. Зате останні 500 і 1000 купюри захистили максимально – спеціальною системою SPARK, що фактично не можна сфальшувати.

Старі банкноти поступово виходять з обігу. Згодом, планують у Нацбанку, паперової гривні – 2, 5 і 10 – не буде. Замість них будуть лише ці номінали у монетах. Зате в української гривні буде цифрове майбутнє.

Місяць тому парламент ухвалив закон, який дозволяє з наступного року впровадити електронну гривню. Причому Україна у цьому питанні йде однією з перших.

Отже, гривні – 25. За цей невеликий період їй довелося зазнати багато випробувань. Але вона залишається фундаментом нашої економіки. І коли беремо національні гроші до рук, ми відчуваємо не лише те, що можемо купувати з кожною із цих купюр.