"До примх природи суттєво адаптувався": Український прикордонник з першого пострілу ліквідував російського офіцера

Український прикордонник із позивним "Красівий" 11 годин пролежав у засідці, щоб ліквідувати офіцера з Росії. Про це повідомляє Держприкордонслужба України, передають Патріоти України.

«Зазвичай, до появи на ділянці „Красівого“ окупанти вільно почувалися, ходили групами, дозволяли собі стояти, курити… Але все змінюється після першого пострілу, — повідомляє пресслужба. — Свою майстерність та бойовий досвід прикордонник „Красівий“ здобував на бойових позиціях під Мар’їнкою, Пісками, Лиманом. Боєць мобілізувався майже з перших днів після початку повномасштабного вторгнення рашистів. За цей час вже досконало вивчив поведінку ворога на різних локаціях, хитрощі, які застосовуються, залежно від завдання та підрозділів противника. Але незмінним є один момент: перший постріл — паніка та страх в окупанта. Панічні настрої ворога відчувалися у радіоперехопленні, де в перемішку з нецензурщиною звучало: „Всєм в укритіє, работаєт снайпєр“. Загарбники одразу вчилися швидко пересуватися, гарно ховатися та постійно остерігатися».

Працював український прикордонник по ворожих кулеметниках, зв’язківцях, а найдовше довелося вистежувати російського офіцера. У росіян тоді була ротація і «Красівому» треба було визначити, хто з них командир.

«Після 11 годин спостерігання мені вдалося з першого пострілу влучити у ціль, — резюмує результат офіцер. — В арсеналі мав дві гвинтівки: перша — вітчизняна UAR-10. Вона більше призначена для знищення живої сили противника. Тут калібр 7,62 на 51, натівський, у мене спеціальні дуже крутезні натівські набої. Інша — це американського виробництва Desert Tech HTI, вона більше призначена для роботи по броньованій і легкоброньованій ворожій техніці, з легкістю може пробити БТР, БМП, а звичайні пікапи — наскрізь»

Снайпер розповів, що часто доводиться працювати в екстремальних умовах. От недавно він виявив важливу ціль на відстані 1,5 кілометра, але в мороз та вітер, з поривами до 12 метрів на секунду, працювати було марно.

«Щоправда, до примх природи суттєво адаптувався. Спека, дощ, сніг, мороз… Я можу годинами лежати на землі, ведучи спостереження та вичікуючи на ціль. Вражати рашистів не так приємно, як може здатися. Мої цілі могли б залишитися живими, якби не пішли у чужу країну на загарбницьку війну, а так — отримують те, на що заслужили».