Якщо Путіна ослабити публічно через деокупацію Херсона, то у РФ може статися переворот, - Фейгін

Ви увійшли в еміграційний центр російської політичної опозиції, який буде чи мав би з Києва робити якісь потужні рухи в Росії.

Ви знаєте, там ще нічого організаційного не створено, тому входити нікуди. Я відгукнувся на пропозицію взяти участь у круглому столі, але він, на жаль, не відбувся через якісь внутрішні причини, пов’язані із безпекою. Проте, наскільки я розумію, історія продовжиться. Наскільки суб’єктною є ця ініціатива поки що говорити рано, бо це справа серйозна та досі не бачена у російській політичній історії останніх 30-ти років. Ніхто не створював повноцінного військового спротиву. Звичайно, це все відбувається в умовах війни, що впливає на всі сторони питання, але шанс є, що щось із цього вдасться. Він зовсім не нульовий. Багато хто скептично до цього ставиться, особливо в Україні, але в Україні взагалі не дуже люблять російські ініціативи. Але нічого з тим не вдієш, така війна. І в умовах війни так чи інакше комусь доводиться, попри нелюбов та ненависть, погоджуватись, що війна має свої резони і все ж таки засобом боротьби із ворогом є і підтримка його противників.

Ворог мого ворога, так би мовити, мій друг. З другого боку, ми розуміємо, наскільки це було відчитано у Кремлі, ми розуміємо, всі найстрашніші параноїдальні марення Путіна будуть реалізовуватись буквально в режимі реального часу. Говорячи вже про Путіна, ми бачимо, щось він справді здав. Ми пам’ятаємо всі прогнози професора Солов’я, що Путін хворий, що незабаром там все і т.д., і т.д. Ніхто йому не вірив, але зараз Путін справді виглядає погано і непереконливо.

Дивіться, я не дуже вірю в те, що попри опалу, Шойгу дадуть відставку. До кінця кампанії це не в стилі Путіна. Він дочекається якогось моменту, коли це не може жодним чином негативно вплинути на хід війни чи на моральний дух бійців, чи генералітету, чи партії влади. Тому що, звичайно, посеред війни прибрати Шойгу – це дуже неприємні відчуття, що будь-кого можуть злити і таке інше, повішати на нього всіх собак. Хоча це запасний варіант завжди. Якщо, наприклад, уявити собі, що українські війська увірвуться до Херсону, захоплять його, окупують, то все одно буде потрібен хтось крайній, правильно? Не сам ж Путін у цьому винен. Винні генерали, винен піджак, який керує міноборони. Тут не можна виключати нічого. Але поки що Шойгу може залишатися як певний публічний громовідвід. Йому ж доручають виступати з різними повністю божевільними заявами. Зокрема, остання про те, що наступ російських військ загальмований через те, що вони намагаються зберегти цивільне населення. Нормальна людина, яка спостерігає за війною, може взагалі прийняти нормально такого роду заяви?

З урахуванням військових злочинів, які вони робили в Маріуполі, на півночі Київщини, ми розуміємо, як це можна тлумачити.

Попри це йому доручили таке говорити. Бо ж вони на початку серпня планували рухатись на Миколаїв, через Миколаїв на Одесу. Пропагандисти просто в деталях описували ці плани з вересками, вигуками, але нічого із цього не відбулося. Тому це якесь певне відігравання, яке потрібно було виголосити, розповісти про це публічно для того, щоб можна було говорити: «ну так, ми не наступаємо, бережемо мирне населення Миколаєва, Кривого Рогу». Для цих цілей Шойгу можуть продовжувати використовувати. Проблема ширша, передовсім найголовніший аспект – це тривалість - довга війна. Все-таки 6 місяців, скоро ми наближаємось до сьомого місяця, це дуже багато, на таке точно не програмувалось ні населення, ні владний клас. Все ж таки як, їх налаштовували те, що все буде швидко і стрімко.

Так, їх заточували на швидку кампанію, отак за тиждень все вирішити. А загалом повну окупацію вони радше всього планували провести до 24 серпня. Їм дали по зубах, вони відкотилися, але все одно з ресурсом у Російської Федерації, наскільки я розумію, непогано. Але, якщо зеків беруть, це означає, що вже рублем не заманиш, бо ж можна попасти в гріб.

Так. Я думаю, ця проблема є, в особистому складі це найважча проблема. По-перше, тому що втрати шалені, якщо гігантські втрати, то цілком очевидно, що їх треба чимось перекривати. Це ж не втрати тисячу людей, йдеться про десятки тисяч. Це ще одне свідчення того, що народ, попри всю підтримку і ватні вигуки, особисто воювати не хоче. Бо це ж одна справа спостерігати за цим збоку, як гинуть інші, перетворюються на попіл, на утилізований матеріал. А тут самому. І ми не бачимо великих черг добровольців, які б їхали. Можливо вони й були, але вони всі утилізовані, а де ж вони? Тому і зеки, і от в Муліно, той третій корпус, що сформували у Нижньогородській області, і який певно вже переміщений на територію бойових дій в Україну на схід та південь, там склад не підготований.

Про це свідчить багато хто і є точні дані про те, що беруть усіх підряд за віком, за навиками, за іншими критеріями. Це свідчить про те, що є дефіцит.

Також важливо сказати, що ефективно працює західне озброєння, доводячи свою перевагу, свою ефективність порівняно з російським. Тому й утилізація йде швидше й ефективніше. Я думаю, що Путін зараз перебуває у глухому куті через це. Який у нього резерв, скільки ще він може вести війну? Рік, два чи десять, двадцять? Сама цифра ця лякає, бо чим далі, тим більше виникає різних наслідків через цю тривалість. Це і санкції, і візові бани та інше для владного класу. Для обивателя, який не їздить за кордон, це можливо й не важливо. А от для людей, які залучені до системи прийняття рішень і самі є й корупціонерами, й бенефіціарами цієї системи на різних рівнях, від міста до Кремля, для них це болісно, звичайно. А яка межа цього терпіння , цієї болючості?

Ну і питання того, що місцеві еліти, так би мовити, починають дедалі частіше гинути за загадкових обставин. Голова директорів Лукойлу, наприклад, вирішив раптом викинутись з вікна. І таких історій насправді багато, дивні самогубства серед генералів.

Війна – дуже сприятливий час для зведення рахунків, завжди. Тому що, ну, не до цього, зараз от розбиратись. Я не знаю, як Равіль Маганов, кажуть, Лукойл заявив, що він хворів чимось невиліковним, рак у нього був, я не знаю. Але те, що були вбивства у Газпромбанку топових чиновників, і з Газпрому – це факт.

Напевне б він не з вікна викидався, розумієте? Я думаю, що є значно якісь цивілізованіші версії для того, щоби відійти, з його статками.

Я думаю, що так.

Медики могли би посприяти і так далі.

Напевне. Все виглядає дуже підозріло. Я завжди обережний, як і будь-який юрист, мені потрібні докази, але з політичного погляду я не виключаю, що ці речі відбуватимуться й далі. І найголовніше, що ніхто тим займатись не буде. Можливо, це знизу йдуть якісь переділи, а зараз просто не до того. Зараз всі займаються війною. І оті всі проблеми, хто в кого вкрав, хто кому винен, хто за які активи б’ється, зовсім не до того. І Путін у цьому сенсі явний приклад, бо от виникає таке відчуття, ось він зачитує якісь документи про стан ЖКГ, освіту, 1 вересня, а по суті голова його зайнята виключно операцією. Помітно, що левову частку часу, якщо він і проводить у доповідях та розбираннях, то це стосується виключно війни, все решту не таке й важливе. Всім іншим є кому займатись, влада, чиновники і т.д. А от тут у нього виходить не дуже добре, судячи з того, що відбувається у театрі бойових дій. І питання залишається відкритим, можна це подолати чи ні, чи є якісь засоби, щоб покращити ситуацію. Усе більш видається, що все вичерпано. Ніяких інших суттєвих способів для ведення війни ми не знаходимо. Я не дуже бачу, а що це мало б бути. Більша кількість людей, яких вони можуть кинути на фронт? Техніки, якої ми також не бачимо особливо нової якоїсь надзвичайної? Тобто, пропаганда – це все, що вони мають, це інструмент, який для внутрішнього використання, а в принципі для ведення війни засоби вичерпані. Вони кількісно можуть зберігати ще свою значимість, більше гармат, більше танків, але нічого нового ми вже не побачимо. Тому насправді чинити цьому опір ЗСУ може, звичайно з допомогою союзників, без них це було б неможливо, зі стабільними поставками озброєння і кількісними, і якісними, диверсифікованого різного ще. Тому що не поставляється наприклад літак, чи ATACMS, ракетні снаряди із дальністю 300 км і так далі, є ще багато того, чого ще немає в України. А якщо буде, то що? Я думаю, цими всіма питаннями Путін стурбований і вони точно не вирішуються прийняттям звичайних адміністративних рішень поставити Шойгу чи поставити Золотова, це так не вирішується. Золотов нічого не може.

Так, ви повністю праві. З другого боку, з’явилася така інформація, що там назріває той чи інший фашистський заколот в путінському оточенні. І як доказ того всього наводять досі живого і процвітаючого Гіркіна-Стрілкова. Хоча він, за канонами жанру, вже давно міг би бути утилізований. Ну, і загалом нічого дивного у цьому б не було, але ні, тримають його. І називається прізвище першого заступника ГУ ГШ Російської Федерації генерала Алєксєєва. Він навколо себе починає формувати певну потужну групу, щоби в разі чогось, якщо, так би мовити, дєдушка не прокинеться одного ранку, підхопити владу і швиденько в старому доброму стилі арештувати оленевода, закрити на дачі якогось там Патрушева, потім понеслося. Таке можливе щось, як ви бачите?

Всі такі сценарії – умоглядні, тобто, ми можемо лише припускати. Що стосується Гіркіна, там все зрозуміло, він виконує певний функціонал, він все ж полковник ФСБ. І отак просто його, якби хотіли, вже б давно ліквідували, значить він потрібен для чогось, це ж не просто якийсь опозиціонер, він кадровий співробітник ФСБ, офіцер ФСБ. У відставці чи ні, з розвідки не можна піти у відставку, бо це спеціальне відомство, яке не може собі дозволити, щоб людина залишилась не під контролем. Він ж носій таємниць і всього іншого. Гіркін для чогось потрібен, скоріш за все для того, щоб торпедувати воєнне командування, керівництво міноборони, що він і робить. Цей картонний маршал, всі ті його епітети. Для чогось ж він потрібен, бо помітне протистояння міноборони й ФСБ. Треба ж весь час на когось перекидати провину за неуспіх. Оцей цикл публікацій у Washington post, я його уважно прочитав, прекрасний документ із розповіддю американської й української розвідок про те, як все відбувалося. Ну, очевидно ж, що на ранньому етапі кожне з відомств збиралося присвоїти собі успіх за бліцкриг. Звідки цей лист до Шойгу Резнікова через Хреніна про капітуляцію через день після початку операції 24 лютого. Рівно звідти ж. Дивіться, це я, Шойгу, прийняв капітуляцію від Резнікова. Це ж я, геніальний маршал, провів цю операцію із захоплення України. З того ж. Хоча з іншого боку, хто такий власне Шойгу. Військовою операцією безпосередньо займається генштаб.

Бо генштаб – це військові, а Шойгу – звичайний цивільний, піджак, на мові військових, він ж в принципі не військовий. Але як крайній він цілком підходить.

Інша справа, що зараз би нашкодило його відсторонення, тому що у нього десятиліттями багато вкладалося, як у талановитого управлінця, ресурсів, грошей, пропаганди, що зараз його зняти – це визнати, що все це був обман. І керівництво МНС, він недовго очолював у Московській області, і прихід у міноборони, він ж давно там працює, дуже багато років. Це виходить що найчутливішою сферою керували звичайні корупціонери, хабарники, недалекі люди, ні на що не здатні, які ніколи ніде конкретно не вчились. Він ж був партійним чиновником, а закінчив будівельний інститут. З чого б, звідки б ці уявлення.

З другого боку обнулити Шойгу хотіли би дуже багато середовищ, тому що міноборони – це доступ до ресурсів, а ресурси можна розпиляти. А от генштаб – це справді структура, яка відповідає за проведення війни проти України. Тобто злочинна структура, яку очолює начальник генштабу товариш Гєрасімов, але Гєрасімов десь зник, розумієте?

Гєрасімов сховався, його не видно, йому сказали засунутись, я думаю, бо цією операцією безпосередньо керує, керівні напрямки, Лапін – центральне, Шуравікін – південь. Я думаю, що вони доповідають і Путіну, звичайно, вони доповідають командуванню, оперативному управлінню генштабу. Скоріш за все воно здійснює безпосереднє керівництво операцією. Гєрасімов тут не потрібен. Якби він в принципі проявив себе у першому етапі, а він себе не проявив, тому він перебуває у певній задній частині, в опалі, так само, як Шойгу. На нього, скоріш за все, після кампанії повішають усі промахи, все залежатиме від того, чим це закінчиться. Якщо закінчиться хоча б відносно успіхом, у що мало хто зараз вірить, це могло б їх якось врятувати від позору, а якщо буде так, як буде, як відбувається просто зараз, я не знаю, за що їх власне преміювати. Кампанія програна по суті. Бо вже той факт, що вона 6 з половиною майже місяців триває, це свідчення її тотального неуспіху.

В якому би напрямку Путін думав би, так би мовити, відповзати, якщо він справді вирішить відповзати. Тому що теж далеко не факт, розуміючи його психотип і всю його довгу кар’єру, коли він вчепився в щось, він від цього і не відчіплявся.

Ми маємо справу, по-перше, з людиною, якій за місяць, 7 жовтня, виповнюється 70 років. Тобто, тут вже й якісь вікові характеристики точно не сприяють до прийняття компромісних рішень, гнучкіших, скажімо так, які б передбачали якусь подальшу його долю. Це цілковито критичні рішення, які більше означають, що цій людині втрачати в майбутньому в принципі немає чого, він втратив усе, що міг, і тепер втримує те, що має. Це з одного боку. З іншого, ми говорили про можливість перевороту, переворот в принципі станеться, якщо у нього є якийсь шанс, тому що військове середовище не суб’єктне політично, але якщо у нього є шанс, спецслужби більш суб’єктні, там приймаються рішення. Це може статися, коли він буде тотально ослабленим публічно, коли це буде очевидно, коли йому буде не страшно сказати «а чого ти, що ти із себе показуєш, йди на пенсію, сади редиску, прополюй рапс». А це можна зробити тільки тоді, коли надто публічною та очевидною буде поразка, тобто, наприклад деокупація Херсону, правий берег Дніпра, вихід на лівий берег, увірвуться війська ЗСУ до Криму, буде зрозуміло, що от в чому твій геніальний план, у чому в цій авантюрі була задача. Вони ж кажуть, все йде за планом. За яким планом? На 10 років війни? Певні фази операції, це які? Відступ на випадок втрати Херсона? Це які фази? А ми от не могли, обставини склались проти нас, проти нас воює весь світ, до певного моменту ці пояснення ще проходять, а потім вже ні. Бо насправді його ж попереджали про те, що весь світ воюватиме. Весь 21-й рік йому говорили, що буде. Насправді відбувається усе те, про що Захід казав, обіцяв Путіну, от просто все. Він може й не очікував, але це його проблеми, тому тут геніального передбачення немає. Тому в якийсь момент можливо дійсно буде простіше позбавитись від одного 70-річного старого, повішати на нього усе і сказати, а ми ж що, ми тут ні до чого. Давайте домовлятись, шукати якийсь компроміс, а його ми з рівняння виключаємо, навіщо він нам. Поки що ми цього не бачимо, ми бачимо, що він слабшає на зовнішньому контурі. Те, що багато регіональних лідерів, від Казахстану до навіть Білорусі, якесь середовище союзників у Східній Європі, яке було, вони потрохи відходять, розуміючи, що з Путіним майбутнього не буде. Із ним замастишся і невідомо як сам закінчиш. Тому потрохи процес того розпаду, розрідження статусу Москви як гегемона на просторі Східної Європи і частково Азії йде, відходить.

Путін вже не є людиною, яка може вказувати з Москви, хто буде президентами, кого він призначить прем’єрами, який буде характер безпеки країни.

Подивимось на простий приклад того, що відбувається на Закавказзі, ось Вірменія, була твердим союзником, членом ОДКБ, і що? Тепер у неї немає ні Карабаха, ні Лачинського коридору, нічого, і перспектива дуже сумна. Тому що Азербайджан у союзі з Туреччиною можуть пробити коридор до Нахічевані територією Вірменії і приєднати ще шматок. Це дуже реально. Я б не сказав, що вона нульова. Це якщо захоче Туреччина про це домовитися з Москвою, це дуже реально. То що ж виходить, усе те, що відбувається хоча б на тому ж Закавказзі, зовсім ніяк не узгоджується з Москвою, тобто її у цих обставинах можна ігнорувати.

Марк, ну і от підходимо до кульмінаційного моменту нашої розмови. Де факто Путін і його свора військових злочинців зараз опинилися на певному перехресті. Тобто, якщо вони будуть входити в довгу затяжну війну, в осінньо-зимову кампанію, це означає, що наявних ресурсів в них не вистачить. Тобто вони будуть намагатись вести якусь позиційну війну, намагаючись зробити прориви, тоді ми розуміємо, у який спосіб Збройні Сили будуть давати їм відсіч. Ми це побачили в тому, що військові бази в Криму запалали. І це буде радше всього непоодинокою історією, і за місяць, за два, вони матимуть величезні проблеми з артснарядами і не лише. Плюс, ми розуміємо, що бойовий дух остаточно бурятсько-дагестансько-псковських дивізій впаде. З другого боку, оголошувати мобілізацію Путін також не рветься, тому що це означає що? Буде розірвано внутрішній договір з російським ватним суспільством, яке підтримувало Путіна з гаслом «ліш би нє била вайни».

Дійсно, Путін не наважується на мобілізацію, раніше це обговорювали ледь чи не 9 травня, що оголосять війну Україні, оголосять загальну мобілізацію, і проблема зніметься у питанні можливого залучення російських громадян певної вікової групи до участі у війні. На цьому наполягав генштаб, вони казали, що ми не можемо вирішити задачі, які перед нами поставлені без додаткових ресурсів, забезпечення кількісної переваги значно більшої, ніж має Україна. Ця інформація підтверджується. Путін не наважився на цю мобілізацію, саме тому були задіяні ресурси приватних військових компаній, а зара вони почали залучати засуджених у російських виправних колоніях. Пішла хвиля доручати це адміністраціям регіонів. За свій матеріальний рахунок набирати так звані батальйони добровольців, так виникли Собянінський батальйон та інші. А реально він не хоче цього робити, бо справді у тому є якась домовленість: ви нас не рухаєте, ми вам не заважаємо владарювати. Попри те, що вже давно залізли в кишеню обивателю, але життя його не рухали. Тобто, кинути його на поле бою, він так не домовлявся, на себе такого обов’язку не брав. Тобто, він виходить з того, що продовжить жити своїм життям, не лізтиме у політику, підтримуватиме все, що робить влада, але його особисто у питаннях «йди помри за нас» рухати ніхто не буде. На це він не готовий. І Путін це розуміє, думаю. Путін це розуміє, бо розірвання цієї угоди означало би, що ці люди будуть дезертирувати, скажуть, а ми не підемо. Виникне соціальна напруга, яку невідомо як долати. Одними грошима це не долається. Так, звичайно, ті, хто туди йдуть добровольцями, готові ризикувати за ці 200 тисяч в місяць. Але ж ти, мобілізуючи, збираєш людей, які прекрасно розуміють, що їхнє життя коштує набагато більше, ніж перспектива отримати 200 тисяч рублів за місяць. Тому тут немає фінансового еквіваленту. Є люди, які просто не хочуть помирати, навіть ризикувати можливою загибеллю за такі гроші. Та хоч за мільйон, ні і все.

Тому Путін уникатиме цього максимально, розуміючи, що це напруга, з якою він може не впоратись, у випадку оголошення всезагальної мобілізації, але вишукуватиме можливості, щоб поповнювати людські ресурси.

Кидати нові й нові ресурси у цю війну. Ми не беремо підневільні території, окуповані, там фактично українських громадян намагаються кидати як гарматне м’ясо, на Донбасі наприклад, серед них є і росіяни, але це люди, які жили на цій території. І там йде мобілізація, на відміну від Росії. Безсумнівно йдеться про поповнення рядів збройних сил, але теж, за рахунок кого це робити, за рахунок строковиків це небезпечно. Вони спочатку кинули строковиків на театр військових дій, на початку березня, у лютому вони там були. Але потихеньку вони почали від цього відходити, бо вони бояться обурення та напруги від родичів, батьків. Бо це справа не для строковиків, що це за спеціальна військова операція, куди треба використовувати сили звичайних по суті громадян, які призвані на військову службу.

Третій корпус загалом, навряд чи він виконав якісь поставлені бойові задачі.

Ледве-ледве зібрали ті 15 тисяч у тому корпусі, в Муліно, у Нижньому Новгороді. До того ж там, за різними даними, вже люди у віці. Тобто, маса немолодих людей, після 40-50 років, мають чи ні вони військову спеціальність, проходили чи ні строкову службу, сказати важко, але по суті це погано підготована маса, яка дуже швидко витратиться через свою непідготованість. Як їх там набирали? Напевне зганяли з регіонів, комусь щось обіцяли, когось чимось принаджуючи, когось змушуючи, різними способами. Все одно формально вони рахуються контрактниками, люди, які пішли добровільно. Це дуже тонка межа, як тільки ти переступиш добровільність на обов’язковість, тут процеси можуть піти найбільш непередбачуваним чином. І не факт, принаймні на початковій стадії, що це вирішить якісь проблеми. От залучиш таких 20-30 тисяч, а вони можуть бути перемелені, якусь дірку вони закриють на фронті, а далі що? При цьому помирати почнуть мобілізовані або залучені насильно. От строковики, його ж не питають, він взагалі зарплат ніяких не отримує, ніяких 200 тисяч. Якщо ви почнете кидати строковиків, за різними оцінками, в кожен призов вони намагаються набрати від 110 до 150 тисяч строковиків, на річну службу. Але для того, щоб використовувати їх у бойових діях, треба пів року підготовки. Це люди 18 років. Справа в тому, що в Росії в школі вчаться до 18 років, 11 років вчаться. Якщо йдеш у 7 років, закінчуєш практично у 18. Тобто, ти нічого не встигаєш, ти просто закінчуєш школу і тебе одразу забирають призовом або весняним, або осіннім. Але школярів, які навіть року не побули у цивільному житті? Цікаво. Він продовжуватиме шантажувати там, де це можливо, вимагаючи того, щоб Україна припинила будь-які наступальні операції, виникло перемир’я і довгі-довгі переговори. За цей час він спокійно легалізує ті території Запорізької й Херсонської області як російські, Донбас само собою, це навіть не обговорюється.

Я думаю, він продовжуватиме це робити, але чи це означає, якщо війна триватиме, що він піде на якийсь компроміс, ні, він воюватиме до останнього росіянина.

Бо йому нікуди відступати. Піти на компроміс, наприклад, відвести війська з 24 лютого, до початку кампанії, на 23 лютого, він не може, бо це однозначно розцінюватиметься як поразка.

А проявити добру волю, як вони полюбляють говорити в разі тих чи інших військових поразок? Чи вони не зможуть загорнути оцю «добру волю» в той и інший фантик?

Ні, у такому випадку ні. Це можна було від Києва, Чернігова і Сум відвести, при цьому із озвучуванням у російській пропаганді, що ми ще туди повернемось. А вже із Херсона, Запоріжжя і так далі, навіщо витрачені ресурси і сили, і можливості, попадання під санкційний тиск, навіщо тоді все? А до того ж, якщо це все зробити, не факт, що Україна відмовиться від деокупації того ж Криму, і продовжить наприклад обстрілювати його територію.

Україна не відмовиться від нашої території, від нашої кримської землі. Тут теж є своя специфіка.