Холодна війна-2: Путінський режим наблизився до ситуації 1991 року, - Інститут Роберта Ленсінга

Продовження конфронтаційної політики Москви із Заходом виснажує Кремль, відзначають автори аналітичного дослідження , і створює несприятливий клімат як навколо РФ, так і всередині неї, передають Патріоти України. Грубі втручання у внутрішні справи країн Європи і розвідувальні підривні операції на їх територіях - підірвали довіру до Москви і переконали населення європейських країн у ворожому і агресивній політиці Росії, реанімувавши спогади часів Холодної війни.

Про це йдеться в аналітичному дослідженні «Росія: Виклики і уразливості», розміщеному на сайті інституту.

Кремль вибрав конфронтаційний шлях і під час пандемії COVID-19, сконцентрувавшись на дезинформаційних операціях, дискредитації вакцин іноземного виробництва і використовуючи власні сумнівні препарати, позиціювалися як вакцини, з геополітичної метою. Москва намагається підтримувати Антивакцина руху шляхом дезинформаційних кампаній в світі. Це підсилює невдоволення урядів країн, які таким чином стають жертвами поширення ковіда.

РФ пішла на змагання з США щодо присутності на європейському газовому ринку, намагаючись зменшити частку американського LNG-газу. У той же час процес добудови газопроводу «Північний потік-2» продемонстрував можливості Кремля зі створення штучного дефіциту газу в Європі і оперативного збільшення цін шляхом, наприклад, ремонту одного з ділянок газопроводу.

Угода між США і ФРН щодо «Північного потоку-2», зустріч в Женеві дозволили РФ посилити свої позиції в медійній площині. Втім, вони додали стимулу до протидії російської експансіоністської політики в Європі і посилили рух супротивників проекту в США.

У практичній площині протистояння між США і РФ буде посилюватися у відповідь на кіберзлочини, втручання у вибори, в тому числі в Конгрес, які відбудуться у 2022 році, на ознаки яких вже вказав Білий дім.

Адміністрація Д. Байдена підсилює Трансатлантичне і транс-тихоокеанське співробітництво: з ЄС, NORDEFCO, Японією, Південною Кореєю.

Ситуація в Центральній Азії, зокрема, заплановане виведення американського контингенту з Афганістану - активізували діяльність «Талібану».

Загрози приходу до влади «Талібану» створюють тиск на країни Середньої Азії, які входять в зону впливу РФ. Оскільки Кремль в регіоні веде боротьбу з Вашингтоном, згортання військового контингенту США в Афганістані залишило Росію без ефективної стратегії в регіоні. У разі приходу талібів до влади, росіяни зіткнуться з радикальною зміною середовища , в якій їм доведеться діяти. Формування уряду змусить талібів займатися економікою країни, а також вести переговори про співпрацю з країнами периметра. Це підвищує ризики того, що Афганістан під талібами піде на конфронтацію з країнами регіону, що створить тиск на Росію і змусить її надавати допомогу в тому числі і в рамках військового союзу ОДКБ. Будь-яке входження Росії в конфлікт на території Центральної Азії - для РФ буде програшним, як з військової, так і з політичної точки зору.

США домовилися з Туреччиною щодо забезпечення контролю над ситуацією в Афганістані за допомогою турецького контингенту, який може вирости кількісно. Президент Туреччини Р. Т. Ердоган для розширення свого впливу на Афганістан і Центральну Азію в цілому використовує традиційну вже політику загальних історії та культури. На цьому тлі РФ програє Туреччині в регіоні.

На Південному Кавказі угоду, досягнуту між Вірменією і Азербайджаном під егідою РФ і Туреччини щодо Нагірного Карабаху, є нестабільним. Це підтверджує інцидент на кордоні між Вірменією та Азербайджаном від 28.07.2021. Самостійна гра Кремля, спрямована на збільшення військового і політичного присутності у Вірменії, нівелює миротворчий потенціал РФ серед союзників. Заява Азербайджану про створення єдиних збройних сил з Туреччиною свідчить про ослаблення ролі Кремля в регіоні , а в середньостроковій перспективі - призведе до загострення відносин між Анкарою і Москвою.

Ключові внутрішні виклики і проблеми Росії

Більшість внутрішніх викликів і проблем Росії - результат конфронтаційної зовнішньої політики Москви, а також прагнення режиму Путіна зберегти владу і забезпечити її трансфер.