Конституційна ніч: Вчорашні комуністи на дибки ставали через герб, тризуб, гімн "Ще не вмерла" і жовто-синій прапор... Кучма тиснув - якщо нардепи не ухвалять документ, його ухвалить народ

Один з авторів документу, народний депутат України кількох скликань Іван Заєць, пригадавши, як ухвалювали українську Конституцію, зазначивши, що на Верховну Раду здійснювався тиск керівництва держави.

За його словами, затягування процесу прийняття Основного Закону (адже Україна набула незалежність ще у 1991 році) обумовлювалося низкою чинників, зокрема, необхідністю докорінного змінення парадигми національного буття українців.

«Було потрібно здійснити стрибок від колоніального статусу України у складі російської комуністичної імперії під вивіскою СРСР до статусу самостійної української держави, від тоталітаризму до плюралістичної політичної системи, від адміністративної економіки на базі державної власності до ринкової економіки з домінуванням приватної власності тощо. На націю чекали справжні революційні зміни. І це все потрібно було зафіксувати в Конституції як в установчому документі нової держави», — говорить Іван Заєць.

За його словами, також у документі необхідно було чітко прописати положення, які б забезпечували стабільність правової системи і інститутів держави. Над текстом, зокрема, працювали вчені Київського університету імені Тараса Шевченка та найкращі конституціоналісти України.

Втім, цей політико-правовий документ мав бути легитімизованим, а єдності у поглядах на Конституцію серед тодішніх парламентарів не було. «Конституційний процес супроводжувався великим політичним протистоянням між малочисельним демократичним крилом парламенту і багаточисельним крилом лівих сил, основу якого складали комуністи. Депутати лівих поглядів, які правдою і вірою служили російській імперії і були віддані радянським практикам державного правління, усвідомлювали, що ухвалення нової Конституції стане початком їхнього прощання не тільки з імперією, але й з комуністичною ідеологією. Тому вони всіляко стримували конституційний процес», — згадує Іван Заєць.

Представники «лівого крила» не були готові до існування демократичної держави європейського типу, як держави національного типу, в якій традиція і звичай українського народу виконували б функцію бази для державної організації. Не до вподоби їм були й національні символи — синьо-жовтий прапор, герб — тризуб, гімн, а також українська мова як єдина державна: «Форму державного правління — парламентську — вони бачили як систему так званого радянського народовладдя, яка виключає незалежність місцевого самоврядування. Представники лівих сил хотіли облаштувати державний лад, який відповідав би стереотипам радянського часу. Вони дуже цупко трималися за комуністичну ідеологію та за радянські практики».

Та їх змусили піти на компроміс — до тиску демократичних сил, у тому числі й експертів, додалася чітка позиція тодішнього президента України Леонида Кучми. Іван Заєць пригадав й його ультиматум: «Коли президент Кучма побачив, що Верховна Рада, більшість якої складали комуністи та соціалісти, почала відходити від домовленостей, зафіксованих у Конституційному договорі, відповідно до яких вона мала ухвалити нову Конституцію до 8 червня 1996 року, то сказав, що якщо народні депутати терміново не ухвалять документ, то його ухвалить народ. Такий ультиматум переломив ситуацію».

Формою тиску на Раду політик назвав заяву Леоніда Даниловича, який пообіцяв, що якщо парламент не ухвалить Основний закон, 29 червня 1996 року буде оголошений референдум з конституційного питання. На нього планували винести проект документу, який був розроблений і затверджений конституційною комісією у березні 1996 року.

«Можливо, там щось поправили б, наприклад, запропонували варіант двопалатного парламенту, але я дуже сумніваюсь в цьому. Зрозуміло, що народні депутати сприйняли цю ініціативу президента як загрозу для себе — якщо двопалатний парламент, значить будуть перевибори (пройшло лише два роки від виборів). При добрій волі обох сторін проблеми перевиборів легко було уникнути. Діючий склад Верховної Ради перетворюється на нижню палату, а верхня палата формується на додаткових виборах. Втім варіант двопалатного парламенту суттєво зменшував би політичну вагу Мороза (Александр Мороз, спікер парламенту у 1994 — 1998 рр. та у 2006−2007 рр. — Авт.)», — говорить політик.

За його словами, вагомий внесок у цей процес зробили патріотичні сили — як у Верховній Раді, так і поза її межами, які усвідомлювали, що нова Конституція підведе риску під радянським періодом й розірве пуповину з Російською імперією, і що новий Основний Закон дозволить вирішити багато проблем, які породжували жорстку політичну боротьбу та нестабільність в країні. Зокрема, щодо проблеми власності, символіки, мови, зовнішніх орієнтацій України і багато інших. Чинний на той час Основний закон від 1978 року існуючим викликам не відповідав, бо був «латаний — перелатаний».

«Тому демократичні сили дуже напористо, дуже аргументовано і дуже інтелектуально боролись за ухвалення Конституції», — додав Іван Заєць.