Кривавий розпад РФ зачепить і сусідів, зокрема Україну, - російський політик

Територіальний розпад Російської Федерації – один із можливих небезпечних сценаріїв. Щоб вирішити "проблему 2024-го", президент РФ Володимир Путін може піти на анексію Білорусі, до того ж мирно цей процес не закінчиться. Якби свого часу Путіну вдалося створити на території України "Новоросію", Білорусь йому б не знадобилася. Технологічний прогрес, який анонсує Путін, неможливий в Росії через об'єктивні причини, насамперед, через відсутність головної умови для нього – свободи. Можливий певний відкат у політиці західних санкцій щодо РФ, але Захід не відмовиться від санкцій просто тому, що це елемент самозахисту. Про це та багато іншого розповів російський політик, Президент Загальноросійського громадського руху "Союз Правих Сил" Леонід Гозман, запис бесіди із яким Патріоти України пропонують прочитати.

– Як ви розцінюєте події, які відбуваються в Інгушетії? Там має місце рух за вихід із РФ і приєднання до Грузії. Чи вважаєте ви, що це небезпечний дзвіночок для Володимира Путіна?

– Це дуже серйозно. Росія розвалиться – якщо розвалиться – не через Інгушетію. Але, знаєте, коли горить торф, іноді в різних місцях прориваються спалахи полум'я. Саме собою полум'я, яке прорвалося, може бути і не надто небезпечним, але воно свідчить про те, що торф горить.

Торф горить. І територіальний розпад Російської Федерації – один із можливих сценаріїв. Це дуже небезпечний сценарій. Я б не хотів, щоб це сталося, тому що навряд чи це відбудеться без крові. А якщо буде кров, то уламками завалить і наших сусідів, зокрема вас. Тому краще, якщо все відбудеться тихо і мирно.

Проте, ця загроза існує. До речі, вона існує не тому, що хтось щось робить у цьому напрямку, а тому, що центр нашої федерації, нашої імперії – непривабливий, він дуже погано виконує свої обов'язки щодо регіонів. І тому в регіонах, зрозуміло, ростуть певні сепаратистські тенденції.

Не обов'язково у вигляді незалежної держави, але певне прагнення до дистанціювання від центру існує. І в цьому сенсі, звичайно, жахливою помилкою – крім того, що це було злочином, – була анексія Криму та посилання на референдум. Розумієте, в чому справа? Якщо жителі Криму мали право проголосувати і так далі, то чому на це не мають права жителі Калінінграда, Далекого Сходу тощо?

– А такі пропозиції в регіонах РФ не звучать – провести місцеві референдуми?

– Поки що ні. З тієї простої причини, що, щойно ви подумаєте, вас одразу ж заарештують.

Але загалом невдоволення центром, розуміння того, що центр дбає не про процвітання мого регіону, а винятково про якісь свої корисливі інтереси – це розуміння є на багатьох частинах території Російської Федерації.

– Це означає, що Кремлю, щоб зупинити ці відцентрові тенденції, достатньо просто приділити більше фінансової уваги регіонам, і ця напруга спаде?

– Це не питання фінансової уваги. За що люди билися в Єкатеринбурзі? Не за сквер і не проти храму. А за власну гідність. Ваша революція називається Революцією Гідності, але почуття власної гідності властиве всім людям, а не тільки українцям, і у нас до нього прагнуть анітрохи не менше, ніж у вас. "З якого дива вони тут розпоряджаються? З якого дива за мене вирішують?".

Відійти від цієї практики ставлення до людей як до холопів, а до територій як до васальних, неможливо зробити просто так. Це виникає тоді, коли в країні є демократія. Якщо її немає, то виникає те, що маємо ми.

– Чи може Білорусь вирішити "проблему 2024-го" Путіна, якщо Союзна держава, яка існує де-юре, стане такою де-факто? Як ви оцінюєте перспективу такого розвитку подій? І як таке приєднання, якщо воно відбудеться, буде розцінено в Росії і Білорусі?

– Цілком очевидно, що ніякого зміцнення Союзної держави бути не може, тому що для керівництва моєї країни абсолютно неприйнятно розглядати колишні слов'янські республіки Радянського Союзу – Україну та Білорусь – як незалежні держави.

Вся ця ситуація з вами виникла великою мірою не тільки з об'єктивних причин, а й із причин суто психологічних. Мовляв, як же так, українці, які "один народ" і "частина Росії", як наші начальники завжди думали, бачте, дозволяють собі поводитися так, нібито вони незалежні.

Тому ніякої Союзної держави з Білоруссю немає і бути не може. Може бути тільки в якійсь формі анексія. Білоруси цього не хочуть, Лукашенко цього не хоче. Зараз він цар, нехай і регіональний, а буде невідомо ким, пенсіонером, якщо взагалі його не кинуть.

Нещодавно я був у Мінську. Там Лукашенко заборонив "Безсмертний полк", георгіївську стрічку. У Мінську з нагоди Дня Перемоги він влаштовує театралізовані вистави, але пов'язані не з Червоною армією, а з діями білоруських партизанів – як вони захищали рідну землю. Зрозуміло, що тут зовсім інші акценти.

Але, незважаючи на це, така спроба можлива. Я б дуже хотів, щоб цього не сталося. Тому що білоруси чинитимуть опір, це буде страшно. І взагалі я не хочу, щоб ми когось захоплювали. Назахоплювалися.

Але це може статися, тому що інших способів вирішити "проблему 2024-го", тобто залишитися у владі, для Володимира Володимировича не дуже видно. Він, звичайно, може змінити Конституцію, це повністю в його руках – що захоче, те й намалює там. Але ми ж бачимо падіння рейтингів, довіри тощо.

Значить, треба так провести цю операцію до 2024 року, щоб народ не обурився. У нас же є приклад Вірменії, коли тодішній президент Серж Саргсян зробив парламентську республіку і спробував залишитися у владі. А народ обурився і його скинули.

Тому це потрібно зробити у такий спосіб, щоб забезпечити консолідацію хоча б частини населення навколо вождя. І вони можуть сподіватися, що приєднання у якійсь формі Білорусі може привести до якогось патріотичного підйому. Думаю, вже особливо не призведе, але вони можуть спробувати.

До речі, Білорусь зараз перебуває під загрозою великою мірою через вас. Тому що, якби ви не чинили опору, то вони б уже давно зробили "Новоросію" і могли б об'єднатися з нею.

– І зупинилися б на цьому? Цього було б достатньо?

– Принаймні, для 2024 року для цього було б достатньо. А оскільки ви чинили опір, абсолютно очевидно, що російській державі не вдалося вирішити свої завдання на Донбасі, відторгнути у вас 8 південно-східних областей, провести кордон через Дніпро. Практично нічого не вдалося – взяли два міста, які зараз як валіза без ручки. Відповідно, треба шукати щось інше.

– Путін із завидною регулярністю обіцяє росіянам все нові й нові успіхи країни. Зокрема, нещодавно він сформулював завдання вийти на лідируючі позиції у світі в IT-сфері за найближчі 5 років. Раніше він демонстрував мультики з новітнім озброєнням, хвалився іншими досягненнями ВПК. Чи вважаєте ви, що його оптимізм обґрунтований?

– Я, звичайно, не фахівець, але особисто мені це здається необґрунтованим. Я в це не вірю. І не вірю ось чому: бачу декілька речей, які явно суперечать технологічному прогресу.

Я бачу, що найталановитіші яскраві люди їдуть. Не раз бував у Кремнієвій долині в США – там всюди чути російську мову. Хлопці приїхали не таксистами працювати, а високі технології створювати. Бачу, що бізнес значною мірою залишається під владою силовиків, його продовжують грабувати. Бачу, що в країні, м'яко кажучи, проблеми зі свободою, а розвиток високих технологій безпосередньо пов'язаний із відчуттям політичної і взагалі будь-якої свободи. Недарма Кремнієва долина виникла у США не де-небудь, а саме на затоці Сан-Франциско, в найбільш вільному місці вільних Сполучених Штатів Америки.

Я не вірю в те, що обіцяє президент Росії. І всі тенденції нашої економіки свідчать про те, що немає звідки це взяти.

– А як ви розглядаєте можливості Росії зміцнити свої позиції на міжнародній арені? Ми вже бачимо певні ознаки руху до ослаблення санкцій, іноді лунають заяви навіть про їхнє зняття. Навіть в Україні новий президент стверджує, що необхідний діалог із Москвою, пропонує провести всеукраїнський референдум щодо формату такого діалогу... Чи вважаєте ви, що ситуація може кардинально змінитися, і Росія повернеться в клуб країн-світових лідерів?

– Ніяк не можу коментувати дії президента України. Я просто дивлюся з величезним інтересом на те, що у вас відбувається, і бажаю вам удачі – саме Україні, а не особисто президенту Зеленському.

Мені здається, що певний відкат можливий. Уже всім зрозуміло, що керівництво Російської Федерації не піддасться на санкції. Санкційному тиску може піддасться інший президент у разі зміни нашого режиму, тоді той інший президент спробує вийти з-під санкцій, і заради цього він віддасть дуже багато. Будь-який президент, навіть якщо він прийде з безпосереднього оточення Володимира Володимировича.

А у Володимира Володимировича немає такої політичної можливості – це треба розуміти. Тому, з одного боку, в світі накопичилася певна втома. З іншого боку, санкції та інше застосовуються не для того, щоб відновити справедливість, повернути Україні Крим і решту.

Буквально через декілька місяців після анексії Криму на одній міжнародній конференції я запитав члена Європарламенту від Німеччини: а чому ви так хвилюєтеся через Крим, яка вам різниця? На що цей німецький політик мені сказав цікаву річ: взагалі, нам на Крим наплювати, і дуже багато у нас взагалі не знають, де цей Крим розташований, натомість ми всі пам'ятаємо, що сталося через те, що Гітлера не зупинили в Судетах.

Тобто санкції як єдиний антиросійський фронт західного світу частково є способом самозахисту й стримування нашої подальшої агресії. Одночасно є компонент морального осуду й так далі. Я думаю, другий компонент може дуже сильно ослабнути, але перший залишиться. Про свою безпеку треба дбати – і вони дбатимуть про неї.