"Лукашенко у російській пастці. Але не раджу Кремлю відкривати другий фронт", - білоруський опозиціонер

Якщо диктатор боїться, він починає саджати своїх політичних конкурентів у тюрму. Зараз ми бачимо, що градус цього політичного безумства в Білорусі, напевно, наближається до свого піку.

В нас хтось підрахував, що з 2000 року дотепер Лукашенко публічно 12 разів робив заяву, що він “нажерся” влади — це цитата. Але тут питання: чи можна авторитарному правителю або диктатору “нажертися” тієї влади? Як свідчить досвід і не лише білоруський, меж немає. Мій діагноз — Олександр Лукашенко хворий на владу. Про що він думає? Про те, ким він буде після цього? В кращому випадку — пенсіонером, який мешкає десь на своїй Батьківщині, а повз нього буде проходити історія, а він буде десь збоку, дістаючи пачками судові повістки й відповідаючи тисячам громадянам, у яких є і будуть судові позови до Олександра Лукашенка. Або й взагалі опинитися у “Володарці”, або в “Американці” - слідчому ізоляторі КГБ і МВС, де сидять його основні політичні опоненти сьогодні.

Я впевнений, Лукашенко дуже добре уявляє свої індивідуальні перспективи в разі відходу від влади. Наскільки я розумію, він готовий іти ва-банк, оскільки крайні його розмови і зустрічі з Путіним свідчать про те, що, можливо, він зробив пропозицію Путіну, від якої той не схоче відмовитися і, навпаки, Путін теж поставив його у ситуацію, кажучи: “вибирай: або ми допоможемо тебе скинути, або здавай Білорусь у тому форматі, в якому нам потрібно”.

Сьогодні ситуація для Лукашенка — це вибір між поганим і дуже поганим. Лукашенко подає себе немовби у камуфляжі, розфарбований по-бойовому, що він, мовляв, єдиний політик, який зможе відстояти суверенітет та незалежність. Це теж дивовижні метаморфози — людина, котра не голосувала, будучи депутатом Верховної Ради, за суверенітет та незалежність Білорусі, сьогодні позиціонує себе, як головний захисник. У нього складна ситуація, здавати суверенітет Путіну і це - глухий кут. Якщо цього не зробити — це означає опинитися на одинці з громадянами та виборцями країни, які за нього не хочуть голосувати. Тому Лукашенко у цій ситуації буде ставити, скоріш за все, на силу і його єдиний “стовп”, який утримує його авторитарний режим, на сьогоднішній день, - це силові структури. Це навіть не вся правляча еліта Білорусі.

Тобто, кажучи простою мовою, Лукашенко, я так розумію, буде готовий душити в прямому і переносному сенсі усі можливі протести проти нечесних виборів.

В Лукашенка немає жодних шансів, щоб переламати електоральні настрої. Вони проти нього, не дивлячись на те, що головні опоненти в тюрмі або, як у справі пана Цепкала, вивчається можливість вивчення кримінальної справи, тим не менше, вибачте, лайно не пристає до опонентів Лукашенка. Це унікальна ситуація. Державне телебачення виливає стоси бруду на опонентів, але не пристає. Рейтинг, як був на рівні 3-5% в Лукашенка, на рівні плінтуса, він як застряг там, так він сидить і не рухається. Тому у Лукашенка немає іншої стратегії, як робити ставку на КГБ, МВС, прокуратуру та інші силові структури. Інша справа, що ці вороги раніше були точкові: то опозиційні політичні партії, то профспілки, то підприємці, а ситуації, коли ворог — майже весь народ — такого ще не було. В цьому особливість всього політичного моменту.

В Україні ми хвилюємось за долю Білорусі не лише з особистих, державних, чи народних симпатій до білоруського народу, але є ще, вибачте, стратегічний момент. Після білоруських виборів, в Кремлі будуть наважуватись на той чи інший сценарій у справі України, оскільки в разі міцного посилення присутності Кремля в Білорусі, після проведення білоруських виборів, Україна опиниться стратегічно оточеною кремлівським впливом і московським військом. В принципі, у Кремля зараз дуже вигідна позиція, навіть, якщо їм вдасться пропхати Лукашенка з його трьома відсотками на пост президента, у випадку тих чи інших маніпуляцій на виборах, то в будь-якому разі Лукашенко в них опиниться в кишені.

Лукашенко сам опинився в заручниках білорусько-російських стосунків, ініціатором яких він і був. Союзний договір — це дітище Олександра Лукашенка, він був ініціатором підписання цього договору. Я думаю, що глибоко в душі Лукашенко шкодує, що він сам змайстрував цю пастку в якій не виявилось сиру, а лише одні ризики і погрози. Події в Україні налякали Лукашенка, тож, у цілому, кадрова політика орієнтована на те, щоб бодай у найближчому оточенні Лукашенка були люди, віддані особисто йому. Це для нього головне. Ми розуміємо, звісно ж, Україну, де ситуація непроста. З одного боку, українським політикам варто не допустити загострення з режимом Лукашенка, а з іншої сторони, слід підтримати тих людей, які за реальні зміни, за європейський вибір нашої країни. Це все непросто. Але ми бачимо, як, наприклад, у Верховній раді, з’явилася група “За демократичну Білорусь”. Я вважаю, що це вкрай важливо, оцей момент, який вказує на солідарність, на цінності, тому що політики приходять і йдуть, а цінності стають основою фундаменту для Білорусі і України — це свідчить, в перспективі, що ми можемо дійсно захистити свою безпеку, захистити свої країни від будь-яких зовнішніх ризиків та загроз.

Навіть якщо йому вдасться на багнетах втриматися при владі, то з трьома відсотками підтримки — це не буде надовго чи надійно. Тоді, у випадку загострення чи масових протестів, він може вчинити, як у свій час вчинив Янукович і спробувати розправитися з народом з російською допомогою. І це подвійна мишоловка, в яку Лукашенко не просто втягнув себе, він втягує вашу країну.

Так, якби це стосувалося особисто Лукашенка — то Бог з ним. Це його вибір, він його здійснив і хай би викарабкувався з цієї прірви. Але в дійсності, ми говоримо про країну, де 9,5 мільйонів громадян, про наше майбутнє. Ми, звісно, у цій ситуації покладаємось на соціологічні опитування про те, “щоб Білорусь увійшла в склад Російської Федерації”, позитивну відповідь дають орієнтовно 4-5 відсотків громадян Білорусі. Тобто цей час не пройшов безслідно, люди в більшості звичайно за те, щоб з Росією були хороші стосунки, щоб там можна було працевлаштуватись — вони за це. Але, як тільки постає питання — ви хочете бути суб’єктом РФ, чи жити окремим домом, то 95% каже: жити у своєму домі. По-друге, зрозуміло, що зараз в Білорусі, нехай не 95% вийде зі зброєю захищати цей суверенітет, але достатньо велика кількість людей, які пам’ятають про те, що Білорусь — країна партизанська і вони будуть за неї боротися. Я сподіваюся, що Росія розуміє, що одного українського фронту їм вже достатньо, тож відкривати ще й білоруський фронт — це додаткові проблеми. Але і третій фактор, думаю, Євроатлантичний простір в цій ситуації теж би не відмовчувався. Тому важливо бачити ці проблеми, говорити про них, але й, звичайно, говорити про те, що суверенітет - це головна цінність для усіх людей, незалежно від того, яких політичних поглядів вони притримуються у нас всередині країни. 9 серпня ще нічого не завершується — це в кращому випадку кома, а не точка. Я думаю, що це розуміє і Росія, і Путін. І його оточення зараз розробляє довгу і тривалу стратегію. Саме тому дві поїздки Лукашенка в Москву, насправді не принесли йому жодних дивідендів. Він стикнувся із жорсткою позицією Путіна, який відправляє з усіх економічних питаннях до бухгалтерії і каже, ось там ви вирішуйте усі питання. Я думаю, що Росія також буде чекати і дивитися, як будуть розвиватися події, як відреагують люди 9 серпня. Може бути сценарій страйку, коли в Білорусі буде страйк і це теж стане новим викликом для Лукашенка, в якого і так економічна ситуація дуже непроста.

А як справа з проросійською пропагандою і відповідною політичною присутністю, у нас свого часу починалось з “колорадського руху”?

Російські телеканали присутні. Єдине, що почасти їхні інформаційні програми замінені білоруськими. Це нове, що з’явилося крайні два роки. Силовики Білорусі відслідковують ситуацію, але, принаймні, в час парламентської компанії, парламентських виборів минулого року жоден із яскраво виражених проросійських спікерів не був зареєстрований. Влада моніторить цю ситуацію і при тому, що Лукашенко постійно говорить якісь дивні речі про любов і братство з росіянами, він навіть приїхавши в Москву може з трибуни кричати, що приїхав у столицю нашої батьківщини. Це з одного боку, а з іншого — в період цієї президентської кампанії були спроби зареєструвати кількох людей з яскраво вираженою проросійською позицією, які за реальне об’єднання, але вони не були зареєстровані. Тому потрібно сказати, що Лукашенко в риториці один, а в діях — інший. Він вже розуміє, що Путін, Кремль — це не є запорука його успішного політичного майбутнього. Але знову ж таки, ми вже про це казали, Лукашенко сам створив для себе таку ситуацію. Він ставив пастку не знаю на кого, але сам в неї і потрапив. Як він буде виходити з неї — час покаже. В будь-якому випадку, я ще раз підкреслю, 9 серпня нічого не вирішується, в будь-якому випадку ми підходимо до якогось піку. Все буде видно в майбутньому. Тут можливі і сценарії з більш активними російськими громадянами, тут можливий сценарій, що Лукашенко змушений буде одразу після виборів піти на зміни Конституції і розділити свої повноваження і на те, що, можливо, в дійсності він закличе до влади людей, котрі мають імідж лібералів, аби зберегти своє місце при владі. Час покаже, який сценарій стане домінуючим.