"Наше життя - небо": Українські льотчики, яких урятували з полону в РФ, планують повернутися на службу - знущання ворога їх не зламали

Двоє українських пілотів Олексій Чиж та Іван Попеляшко потрапили в полон до російських окупантів на початку березня. Над тяжкопораненими українськими воїнами вороги знущалися, передають Патріоти України.

Нині вони по обміну повернулися додому, проходять реабілітацію і збираються повернутися до захисту України. Про це українські герої розповіли в інтерв'ю CNN.

8 березня декілька українських військових гелікоптерів було збито під час повернення з бойового завдання. Єдині двоє пілотів, які вижили - 29-річний Олексій Чиж та його друг, 33-річний Іван Пепеляшко - були важко поранені. Під час падіння вертольота у обох льотчиків були зламані ноги, а Іван ще й отримав перелом хребта.

Обидва українських льотчики потрапили в полон до російських окупантів. Вони розповіли про знущання та тортури, через які мусили пройти за час перебування у полоні. Олексій Чиж розповів, що у перші дні полону його змусили прочитати на камеру заяву про те, що він почувається добре, лікується і виступає проти війни.

“Мене попередили, що якщо я не прочитаю заяву, вони не стануть мене лікувати, мої ноги почнуть гноїтися і будуть ампутовані", - розповів воїн. Також йому погрожували, що якщо він не виконає вимог окупантів, його друг не отримає жодної медичної допомоги і, ймовірно, помре до ранку.

Майже два тижні обидва пілоти не могли рухатися через тяжкі травми. Чиж розповідає, що на нього тиснули, щоб він прийняв російське громадянство. “Вони питали мене: чому ви хочете повернутися в Україну? Подивіться, яка велика і потужна Росія. Тут є багато можливостей", – каже льотчик. Він також розповідає про прояви "величі" і "потужності", які бачив на власні очі: брудні простирадла у палаті та заклеєне папером розбите вікно.

Після операції обох українських пілотів відвезли до табору для військовополонених.“Нас розмістили в наметі для поранених. Нам давали лише по склянці води щодня. Найгірше було те, що я не міг навіть помити руки. Лише на восьмий день мені дали пачку вологих серветок", – згадує Чиж.

Обидва пілоти пригадують, що чули крики болю з інших наметів. За їх словами, намети промерзали, а вогонь розпалювали, спалюючи книги.

Іван Пепеляшко згадує, як лежав на підлозі і намагався встановити зоровий контакт з жінкою середніх років, яка була серед охоронців. “Я сподівався, що коли вона подивиться мені в очі, це пробудить її материнський інстинкт і вона скаже всім припинити побиття. Але цього не сталося. В її очах була порожнеча. Вони хотіли, щоб ми перестали поважати себе", - констатує пілот.

Іван каже, що у той момент як ніколи був близький до відчаю. “Я подумав: Боже, ти мене зовсім не чуєш?" - зізнається українець. Він розповів, що тюремні охоронці навіть зірвали з нього натільний хрестик - зі словами: “Навіщо тобі хрест? Нема тут Бога".

У в'язниці полонених змушували постійно слухати російську пропаганду. В'язнів-українців у сусідній камері примушували співати російський гімн та старі радянські пісні.“Ми дуже детально ділилися рецептами, читали один одному лекції на різні теми. Пам’ятаю, Олексій розповідав про відвідування Парижа. Я заплющив очі і уявляв себе там. Тоді я пообіцяв собі, що якщо переживу полон, то обов’язково поїду в Париж. Це відволікало від болю", – пригадує Попеляшко.

У середині квітня льотчикам повідомили, що їх обміняють на російських полонених. Повірити у те, що все позаду, україннські воїни змогли лише тоді, коли 14 квітня приїхали у Київ.

Наразі обидва воїни проходять тривалу реабілітацію. Вони стежать за подіями на фронті і хвилюються за побратимів, що продовжують виконувати небезпечні завдання.

Реабілітація буде довгою для обох. Хлопці хвилюються за своїх побратимів, які виконують небезпечні завдання. І - чекають можливості повернутися до бойових товаришів. "Ми пройшли це пекло не для того, щоб здатися. Все наше життя – це дорога в небо. І ми зробимо все, щоб повернутися в кабіну вертольота", - кажуть вони.