Не все так добре? На пресконференції в Китаї Путін поводився як пес якого побили, - Безсмертний

Український політик і дипломат Роман Безсмертний в інтерв'ю ведучому програми "Студія Захід" Антону Борковському на Еспресо розповів про підсумки зустрічі в Китаї та побудову нової вісі зла, передають Патріоти України.

Нова «перевернута» «Ялта»: Сі Цзіньпін приймав у себе Путіна і північнокорейського диктатора, і багато речей було зроблено демонстративно. Ідеться про глобальну політику, про намагання усунути США, зокрема трампівську адміністрацію від вирішення багатьох світових проблем. Та водночас це матиме вплив на російську агресію. Для чого була демонстрація підводних дронів? Як нам тлумачити ставлення Пекіна до російської агресії?

Дуже точно ви тут використали слово «демонстративно». Дійсно, у багатьох компонентах ця подія за рахунок певних повідомлень, картинки, сюжетів була більш фантазійною, ніж реальною. Однак усі чудово розуміють, що в нинішньому світі, якщо поєднуються певні реальні, практичні кроки та дотягуються інформаційним тиском, то це і є те світосприйняття й ті реалії, які у віртуальному світі живуть, причому живуть уже реально. Тому недооцінювати цю фантазійність, і демонстративність у тому числі, не можна.

Якщо поєднати ШОС і святкування перемоги в Другій світовій війні… Я використаю цю назву для початку, бо воно все звучало як «перемога Народно-визвольної армії Китаю в боротьбі проти японського мілітаризму» і, по суті, як воно було озвучено - «святкування перемоги Китаю і Росії в рамках антифашистської боротьби проти сил Японії в період 1936-1945 років». Треба розуміти, що з Китаю озвучено навіть інші рамки Другої світової війни.

Що це насправді було? Безумовно, якщо охарактеризувати виголошені промови, особливо Сі Цзіньпіна, і на ШОС, і на параді, і ввечері на прийомі, то це претензія на новий світовий порядок.

Оці п’ять принципів, оголошених Сі Цзіньпіном, - це є розуміння й бачення ним картинки майбутнього світу. Тільки тут треба розуміти, що оці благі наміри, які озвучені, насправді під собою бачать встановлення у світі тоталітарного режиму. А парад – це демонстрація того, що Китай може забезпечити це в такий спосіб.

Зверніть увагу: якщо ілюстрацією ШОС була трійка Сі – Моді – Путін, то демонстрацією параду та сили була трійка Сі – Путін – Кім Чен Ин. Тобто це абсолютно різні речі. Із таких зовнішніх відображень треба почати аналізувати, наскільки воно виглядає в цілісне розуміння. Уже відповідь на питання, що Моді не залишився на парад, свідчить про те, що все це дійсно, як ви кажете, більше демонстрація, ніж реалії. Хоча недооцінювати не можна: це претензія на новий світовий порядок, на лідерство.

Що є доказом небезпечної складової? Якщо глибше аналізувати всі виступи, то мова йде про переписування історії.

Це дуже важливо відчути – що немає антигітлерівської коаліції, є перемога Росії і Китаю. Причому Китаю комуністичного. В цій частині доречно поставити питання, при чому тут комуністичний Китай, коли той Китай і та армія – це армія генерала Чан Кайши, і Мао Цзедун до цього абсолютно ніякого відношення не має, і його армія теж. Це перше – переписування історії. Друге – це привласнення певних фрагментів історії, коли Мао Цзедуну, Комуністичній партії Китаю приписується перемога. Я вже не кажу про те, що всі інші фрагменти крутяться навколо осі цієї історії «Росія і Китай».

У цьому відношенні є ще небезпечний сигнал – те, що весь час говориться про нарешті «правильну історію», «правильний наратив Другої світової війни». Однак і тут іде повне переписування і весь час іде паразитування на мучениках, на жертвах цієї війни. Це типовий тоталітарний крок, який використовував і сталінський режим, і нацистський режим, і фашистський режим, і нинішній рашистський режим теж паразитує на цьому. Бо за цим стоїть нав’язування і нинішньому, і майбутньому поколінням принципу, що краще вмерти, ніж здатися. І цей принцип, який постійно звучить, - це паразитування на вчорашньому дні.

Це на фоні мілітаризації, проти якої – на словах – Китай виступає, насправді говорить про одне: система готується до війни, бо вона починає нав’язувати моралізаторські наративи, причому наративи, які паразитують на пам’яті жертв війн.

Пару днів тому я мав честь спілкуватися з Міком Раяном, відставним генералом австралійської армії. Австралія активно відстежує і аналізує збільшення китайської присутності, зокрема в Атлантичному й Тихоокеанському басейнах. Він сказав: «Якщо в теперішній момент не буде відповіді сталлю, то ми скотимося в катастрофу».

Путін і Сі Цзіньпін потребують збільшення своїх впливів. Недарма я згадав на початку розмови про так звану перевернуту «Ялту» - Китай хоче збільшувати свої впливи в глобальному порядку денному, а Путін претендує на вплив у Центральній Європі. І замість того щоб почути зрозумілу відповідь від американського президента, ми вкотре чуємо казна-що. Так виглядає, що Вашингтон не має в теперішній момент політичної волі та готовності ставати лідером, щоб зупинити поділ світового «пирога» на окремо взяті сектори впливу. І Україна, на думку Путіна, мала б перебувати в його зоні впливу – недарма ж вони вкотре витягнули тушку Януковича.

Тут є декілька нюансів. На те, що я кажу, і на те, що ви говорите, треба звертати увагу, але не треба переоцінювати, бо тут є інші аргументи, з іншого боку.

Те, що Вашингтон легковажить, - я не сумніваюся. Вашингтон легковажить, не розуміє ситуацію. Невипадково … надрукувало величезний матеріал «Не розвалюйте …», де викладаються всі нюанси про сталь. Бо якщо сталі не буде, то ці фантазійно-демонстративні кроки таки успіху досягнуть, бо це свого роду тиск. І тут має бути адекватна реакція з Вашингтону, а не така, як у Дональда Трампа. Я вже не кажу про те, як не реагує його оточення - держсекретар та інші. Тому що те, що показано, - це претензія, яка підтверджена силою.

А тепер нюанс, на який не можу не звернути увагу: мова не йде про розподіл повноважень і креслення карти – мова йде про тотальний контроль, світовий порядок. І оці п’ять принципів – це ще одна брехня, якою прикривається тоталітарна система устрою світу, який би був однозначно в підпорядкуванні трійки, осі зла.

Ця трійка може бути конфігурацією, як воно довгий час існувало: Москва, Тегеран і Пекін, і воно продовжує існувати. Але в цій системі координат може бути Москва, Пекін і Пхеньян. Адже 66 років лідера Північної Кореї не підпускали в Пекін, він з’явився нині, причому він визнаний, це були головні гості цього параду, цих подій. Це дуже серйозний сигнал, бо за цим стоять, у тому числі, і кардинальна зміна взаємовідносин економічних, безпекових, воєнно-промислових, воєнно-технологічних між Москвою, Пхеньяном і Пекіном. Це дуже серйозний злом у цій ситуації.

Одначе Вашингтон у сприйнятті Путіна його оточенням сприймає це глузуванням, іронією. Я цієї іронії там не бачу. Адже Трамп явно говорить, що «ви готуєте змову проти США». Трамп, будучи нарцисом, повертає це на себе. Але це змова не проти Трампа – це змова проти нинішнього світового порядку. І, паразитуючи на словах підтримки статуту ООН, нав’язують цей тоталітарний режим світу, де буде господар – Москва, Пекін, Тегеран, ну, Пхеньян, Мінськ, будь-які столиці, які насправді частково були представлені там. Хоча там був цілий ряд країн, які забезпечували прикриття, бо ми ще не торкнулися центральної частини, адже за занавісом цього - ШОС, параду і так далі - йшло зміцнення, бетонування осі зла. І свідченням цього є окремі заяви трійки Росія – Іран – Китай. Це явне підкреслення того, що в рамках і під прикриттям ШОСу і параду відбувалися діалоги в закритому форматі.

У цьому відношенні дуже важливо розуміти - це явно проглядається, - що ці п’ять принципів, які пропонує Сі Цзіньпін, і є основою. А далі він каже: Китай є не просто тим, хто захистив разом із Росією світ і подарував нинішній світовий порядок, - він є будівничий світового порядку, так він у виступі сказав. А це будівництво означає перекроювання нинішніх підходів, нинішнього світового порядку, заснованого на міжнародному праві і правилах, бо окрім правил є ще традиції, які існують, які неписані в цих взаємовідносинах.

Така картина малюється після цих заходів.

Невтішна картина промальовується, з урахуванням того, що, якщо вірити нашим євроатлантичним друзям, відбуваються певні консультації на рівні генеральних штабів Китайської Народної Республіки і Російської Федерації.

Путін відверто глузує з Трампа, намагається вкотре представити своє прагнення про щось домовлятися, насправді як прийом відвертої капітуляції. Свідченням цього є нерозуміння Трампом формули, що означає зустріч з президентом України в Москві. Трамп зреагував тільки на одну фразу: Путін не проти зустрічі. Але зустріч у Москві – це зовсім інше. До того ж Путін уже викотив свій алгоритм дій, ідеться про втручання у внутрішньоукраїнські справи, зокрема Путін вимагає, щоб спочатку були проведені референдуми, а для цього має бути перемир’я і вибори – ось із чим Путін повернувся з Китаю.

Перше: не для нас із вами це сюрприз. Про співпрацю військово-технологічну між Китаєм і Москвою ми з вами говоримо вже більше чотирьох років. Тому для мене це не є сюрпризом – те, що Китай фінансує воєнно-промисловий комплекс, постачає компоненти озброєнь, підсанкційні товари, а нині постачає ще більше через п’ять центральноазіатських країн, для тих, хто хотів це бачити і бачив, це не є сюрпризом. Це було, є і для мене очевидно буде, як і те, що безглуздям було відразу розповідати про те, що, домовившись Трампу з Путіним, можна завадити союзу Пекіна і Москви. Це фантазійні речі. Тому тут нічого нового немає, це було, є, і цьому дуже важко протистояти.

Разом із тим я хочу зазначити: якщо переглянути цю пресконференцію Путіна і вчитатися в цей текст, то він вів себе як пес, якого побили, з підтиснутим хвостом. Зустрічі в Пекіні й Цзіньцзяні завершилися тим, що підписані два пустопорожніх документи, один із яких збільшує постачання з 38 до 44 мільярдів кубів газу. Але треба розуміти, що це не є архівеличезні досягнення. Нагадаю: Україна у свій час імпортувала майже 160 млрд кубів. Так треба розрізняти Китай і Україну в промислових масштабах, масштабах населення. І друге – ще раз підписано пустий за змістом меморандум, який називають обов’язковим, по «Силі Сибіру».

Разом із тим треба визнати, що поява тут Кім Чен Ина – це найбільше зло, бо це означає, що Пхеньян перетворюється на фабрику забезпечення рашистської армії військовою продукцією, починаючи від боєприпасів, зброї, ракет, комплексів артилерійських, у тому числі й забезпечення живою силою. Це вже відчувається в діалогах цих двох персон.

Що стосується реакції на це, очевидно, що зустрічі в Парижі, крім публічних речей, які будуть озвучені, будуть з урахуванням того, що звучало там. Бо так чи інакше, без бажання приїхати, але Трамп участь онлайн візьме в паризькій зустрічі «коаліції охочих», «коаліції гарантій безпеки», чи як би ми її не називали, - це дуже важливо теж зазначити. І очевидно, що там вироблятимуться кроки, які стосуються обох напрямків.

Ще одна надважлива річ: я розумію прекрасно, що на фоні цієї балачки між Каролем Навроцьким, президентом Польщі, і Дональдом Трампом президент Польщі не знав куди подітися в окремих моментах, коли журналісти ставили неприємні питання Дональду Трампу – «так ви ж говорите й нічого не робите». Ситуація виглядає так, що вже зрозуміло: враховуючи повідомлення, яке було в Truth Social від Дональда Трампа, і настрій, який сьогодні задекларований міністром фінансів Бессентом, міністром енергетики Райтом, перелік санкційних кроків проти Росії підготовлений, і це серйозні кроки. Інша справа – наскільки Трамп здатен прийняти вольове рішення. І тут ми впираємося в його особливість характеру, певну залежність, я не знаю, як це називати, від таких осіб, як диктатор Кім Чен Ин чи рашистський фюрер Путін. Оце є слабкістю нинішньої ситуації.

Але перше, що треба зазначити, і в Європі – згадаймо фразу Мерца зовсім недавно про те, що Путін є найбільшим воєнним злочинцем сучасності. Я вже не говорю, що каже міністр економіки США Райт, що енергетичний комплекс Росії просто розвалює світову енергетику і його треба ліквідувати.

Доповніть до цього всі санкційні кроки, які робить Європа, включно з 19-м пакетом, - це серйозні речі. Усвідомлення небезпеки є. Інша справа – що фігура Трампа явно в цій ситуації в силу своєї позиції заважає прийняти адекватні рішення, які були б адекватною реакцією на сигнали, що йдуть після подій у Цзіньцзяні й Пекіні.

Трамп відкладає конкретну радикальну відповідь, сподіваючись, що йому вдасться домовитися. Він попервах бачив мир в очах Путіна. Я думаю, що Трамп не має сміливості назвати речі своїми іменами й почати діяти. Трамп відчуває певну слабкість. У чому його основна проблема – що він постійно або тисне на газ, або дає по гальмах, і автомобіль американський починає рухатися несинхронно, сам собою. Неважко уявити, як до цього ставляться американські військові – Генштаб, Пентагон: сьогодні Трамп сказав одне, завтра він зніме когось і поміняє знову комбінацію.

Наскільки наша позиція може бути ускладнена з урахуванням непослідовності американського президента й стратегії Путіна, який тисне насамперед на Трампа, щоби той залякував у відповідний спосіб європейців, які готові до всього, крім війни. Поки що вони не готові до силових рішень і відповіді, адже це означає стрімко перебудовувати соціальні процеси, школити, готувати й виробляти велику кількість принципово нового озброєння та засобів РЕБ. Валерій Залужний, екскомандувач ЗСУ, у своїх статтях це аналізує. Росіяни натомість проводили переозброєння, «Шахеди» вони вивели на потік, а також підготовку дроноводів, починають зміцнювати систему ППО Москви. Китайці, можливо, допоможуть їм розхідними матеріалами.

Перше: я би не недооцінював те, що робить Європа. Якщо подивитися, з якою швидкістю Європа проводить речі, про які ви говорити, то вони мають рекордний і унікально високий темп. Адже треба розуміти, що США відсиджуються. Нині Європі потрібна участь США в декількох невеликих позиціях, причому США на цьому будуть заробляти.

Те, що хоче Дональд Трамп, - це авіація військова важка, яка може швидко доставити сили та їх забезпечення до України, друге – це розвідувальні дані та оборонно-безпекова інфраструктура. Усі ці речі дають можливість США заробляти.

Власне, чому Париж має значення – бо в Парижі і має бути проговорена ця позиція. Хоча Расмуссен каже, що, коли ви маєте справу з Дональдом Трампом, поки не підписано в Овальному кабінеті, не вірте всьому тому, що він говорить. Тому важливо, щоб усі ці речі в Парижі були проговорені, щоб у кінці кінців були викладені на папері, і тоді можна переходити до того, що забезпечувати конкретну технологічну складову і компоненти присутності. Бо розмови «бути присутніми – не бути присутніми безпосередньо підрозділам ЗС європейських країн, таких як Велика Британія, Франція в Україні» - це розмови, які впираються в те, що ні Париж, ні Лондон не мають до сьогодні відповіді на питання участі США.

Те, що Трамп шукає варіант цієї участі, це свідчить про те, що вони готові розглядати ці підходи і вони дадуть відповідь - не знаю, сьогодні чи завтра. Демонстрацією цього є те, що Віткофф в кінці кінців почав працювати з українською делегацією, яку він постійно ігнорував. З моєї точки зору, тут зроблено дуже багато.

Наступне: не треба переоцінювати російський потенціал. Ще більше – не треба переоцінювати ситуацію зі збройним потенціалом у Китаї. Разом із тим, що впродовж цього року було звільнено півтора десятка вищих керівників командного складу Народно-визвольної армії Китаю, у березні під час перевірки виявлено, що в частині ракет рідкопаливних, які везли по площі Тяньаньмень, була залита вода. Я вже не кажу про готовність цих сил вести бойові дії. Треба чітко розуміти: армія для війни і армія для параду – це дві абсолютно різні армії. Тому в цьому відношенні не треба переоцінювати потенціал, який демонструє на параді Китай.

Тим більше треба розуміти те, що в Китаї є інша болячка, яка пов’язана з забезпеченням так званого ядерного вирівнювання. Тому Китай туди спрямовує свій потенціал. Хоча вплив Китаю на ситуацію дуже серйозний, бо Китай безпосередньо всі ці роки працює з рашистською федерацією. Я про це казав постійно – що на це треба звертати увагу.

Важливо зазначити про ще один компонент: кроки, які були зроблені, особливо Європою санкціями, недооцінюються з точки зору впливу на Росію. Тому й це матиме вплив на розвиток подій. Таким чином, якщо подивитися на нинішню ситуацію, єднання України та Європи посилюється, воно йде дорогою, що гарантії безпеки будуть реалізовуватися до того, як буде укладена якась угода про припинення вогню чи про мир.

Які перспективи - укладання угоди про тимчасове чи довгострокове перемир’я, заморожування лінії фронту чи пролонгація війни?

На моє переконання, це принципово не має ніякого значення. Принципово має значення кардинальне посилення ЗСУ, власне те, що в п.3 гарантій безпеки, - ось на що треба робити акцент.

На що не звертається увага? На те, що ця складова і може бути реалізована до будь-якого перемир’я, зупинки, передишки – як завгодно це називайте. Воно в принципі не заважає цьому процесу. Тут важлива одна річ: ця стаття Андерса Фог Расмуссена, яка була у Financial Times надрукована, фактично деякі речі приземлила.

Наприклад тема, що стосується створення армії за «концепцією дикобраза», - чому це не робити зараз? Для чого чекати певних рішень у переговорній групі - це можна робити. І саміт, який днями відбувся в Копенгагені, абсолютно чітко показав: для чого далі продовжувати балачки на цю тему, коли можна просто будувати заводи, збільшувати виробництво, забезпечувати армію України, логістичну складову, інфраструктурну і дати можливість значно посилити Україну?

За таких умов тема, яка може далі виникнути, - створення й передислокація на територію України контингенту. Він же абсолютно правильно пише: а чому не підготувати його зараз, розмістити в Румунії, Болгарії, Польщі, Балтійських державах, - а потім швидко перемістити на територію України? Так, так може бути, то чому його нині не робити, коли є небезпека, в тому числі й цим державам? І що з того, що в нинішній ситуації Навроцький просить у Дональда Трампа збільшити кількість американського війська на території Польщі? А свої зусилля в цьому плані робити не слід? Напевно слід зробити, в тому числі й іншим державам європейської спільноти.