Нині це здивує! Чому в СРСР батьки забороняли дітям жувати жуйку

Ідеологія СРСР у весь період його існування базувалась на запереченні всього західного. Проявами "буржуйства" могли назвати що завгодно, так у немилість до радянської номенклатури потрапила звичайна жувальна гумка, передають Патріоти України.

Як згадує OBOZ.UA, прямої заборони на жуйку не існувало, однак окрім неї в Союзі діяв як сильний інструмент тиску суспільний осуд. Так у період після Другої світової війни, особливо в 1950–1960-х роках, будь-які прояви іноземної культури викликали підозру, і жуйка не стала винятком. Жителі Країни Рад розглядали її як символ легковажного способу життя та надмірного споживання.

Звісно, дітей такі заборони тільки спонукали проявляти до жуйки підвищений інтерес – вона була бажаними і майже недосяжним предметом. У багатьох випадках познайомитися з жуйкою можна було лише через іноземців, які приїздили до великих міст або портових регіонів. Школярі чекали на туристів біля готелів чи під час масових заходів, сподіваючись отримати хоча б одну пластинку. У їхньому сприйнятті це була не просто солодощі, а частинка іншого світу – більш відкритого і вільного.

Старші ж покоління дивилися на таку моду з недовірою. Звичка постійно щось жувати здавалася їм ознакою поганого виховання. При цьому жуйка стала в очах радянських людей таким же символом неформальної культури, як джинси чи рок-музика. А неформальну культуру в СРСР засуджували.

Лише наприкінці 1970-х ситуація почала змінюватися. Влада зрозуміла, що повністю витіснити популярний продукт не вдасться, тим більше на тлі зростання контактів із іноземцями напередодні великих міжнародних подій. У результаті в СРСР запустили власне виробництво жувальної гумки. Вона з’явилася на полицях магазинів у різних смаках, однак за якістю значно поступалася імпортним аналогам.

Навіть після цього ставлення до жуйки залишалося подвійним: з одного боку, її вже можна було вільно купити, з іншого – навколо неї й далі існували упередження та чутки. Діти переказували одне одному історії про нібито небезпечні домішки в імпортній продукції, через що інколи перед тим, як покласти привезену з-за кордону пластинку чи подушечку, її перевіряли – чи не сховалось усередині лезо чи якийсь інший сторонній предмет.

Лише в останні роки існування СРСР жувальна гумка остаточно втратила статус чогось особливого і стала звичайним товаром. Проте для багатьох вона так і залишилася символом епохи дефіциту – маленькою, але дуже бажаною річчю, яка уособлювала мрію про інший, більш відкритий та вільний світ.