Перелякана Москва була згодна підписати військовий союз з братнім людожерським режимом, але... Як 80 років тому Гітлер і Молотов не поділили сфери впливу в Європі

80 років тому, 12–13 листопада 1940 року, Берлін відвідав глава уряду та міністр закордонних справ Радянського Союзу В'ячеслав Молотов. Він провів переговори із рейхсканцлером Адольфом Гітлером, міністром закордонних справ Йоахимом Ріббентропом та деякими іншими нацистськими високопосадовцями, зазначають Патріоти України. Про перебіг і наслідки цих переговорів в інтерв'ю "Радіо Свободи" зі співробітником Українського інституту національної пам’яті Максимом Майоровим.

– У серпні 1939 року до Москви прибув Ріббентроп. Тоді Німеччина та СРСР уклали Договір про ненапад, відомий як Пакт Молотова-Ріббентропа, і таємні статті до нього. У вересні 1939 року знову в Москві ті ж Молотов і Ріббентроп підписали Договір про дружбу і кордон. Як Німеччина та Радянський Союз взаємодіяли з вересня 1939-го по листопад 1940 року?

– Співпраця складалася досить ситуативно. У Берліні були різні погляди на те, як варто поводитися з Радянським Союзом. Тому що дружні відносини з СРСР були для нацистської зовнішньої політики новинкою і досить незвичною річчю, яка зустрічала серйозний опір в нацистській номенклатурі та серед союзників.

З радянської сторони союз з німцями також сприймався досить неоднозначно, зокрема в Комінтерні. Це треба було пояснювати, шукати виправдання. Це був досить химерний союз між двома режимами, які протягом 1930-х років постійно погрожували одне одному й будували свою зовнішню політику на тезі про загрозу: нацисти говорили про комуністичну загрозу, а комуністи – про нацистську. Апелюючи до загроз, Берлін і Москва намагалися виторговувати певні преференції у західних демократичних держав. Цей союз був досить контроверсійний і ніхто не знав, чим він завершиться.

Навколо Гітлера було дві основні групи впливу. Перша, яку уособлював Герман Герінг, пропонувала шукати миру з Британією та Францією, а відносини з Радянським Союзом використати для торгів, щоб Британія та Франція швидше пішли на порозуміння. А другу представляв Ріббентроп, який відповідав за переговори з Радянським Союзом. Їхня позиція полягала в тому, що потрібно з СРСР будувати континентальний блок, щоб разом знищити Британію й розділити її колонії. Ріббентроп, який до цього тривалий час був дипломатом у Великобританії, затаїв злобу на цю державу й вважав, що у союзі зі Сталіним треба перемогти Британську імперію, яку він вважав основною загрозою для Німеччини.

Ці дві партії впливали на Гітлера, й політика Німеччини у цей період була дуалістичною. Крім того, дуже багато залежало від успіхів на фронті.

– Якраз із вересня 1939-го по листопад 1940 року успіхи були в обох держав. Німеччина розгромила Францію, окупувала значну її частину й низку інших держав. Це була несподівано швидка перемога, навіть для самих німців. СРСР на цей час провів війну проти Фінляндії – не настільки вдало, але змусив фінів до поступок. Також Радянський Союз захопив Балтійські держави, Бессарабію та Північну Буковину.

– Так, але тут не все так однозначно. До перемоги над Францією шанси Німеччини у Другій світовій війні, яка тоді була європейською війною, оцінювали дуже стримано, у першу чергу, в Москві. Мало хто вірив, що при зіткненні з франко-британською коаліцією Гітлер отримає швидку перемогу. Навіть були побоювання, що франко-британці розгромлять Гітлера. Інтереси Сталіна полягали в тому, щоб війна між Німеччиною та західними державами тривала по типу Першої світової, щоб противники взаємно виснажили одне одного й підготували ґрунт для нової пролетарської революції, для радянської експансії.

– Як Сталін сприйняв ситуацію, коли він не зумів розгромити маленьку Фінляндію, а Гітлер у короткий термін розгромив Францію і змусив британські війська втекти з континенту?.

– Це призвело до переоцінки становища Німеччини. До скандинавської та французької кампаній Сталін недооцінював Гітлера й вважав, що зможе грати в довгу гру, балансуючи на суперечностях і тривалій війні. Після перемоги над Францією стало очевидно, що всі ці розрахунки були абсолютно помилковими. Сталін зрозумів, що Німеччина – велика потуга, яку він недооцінював. Він злякався, що Німеччина спрямує свою міць проти Радянського Союзу, якщо не буде укладено тіснішого союзу

А його територіальні надбання, зокрема у Прибалтиці та в Бессарабії, стали можливими саме завдяки поразці Франції. Не варто забувати, що Румунія була союзницею Франції до всіх цих подій, і Франція була гарантом територіальної цілісності безпеки Румунії. Коли стало зрозуміло, що Франція розгромлена, у Сталіна були розв’язані руки, й він почав займатися укріпленням позицій. Тим більше, що Бессарабія та Прибалтика належали до радянської сфери впливу, відповідно до секретного протоколу Пакту Молотова-Ріббентропа.

– Із чим Молотов їхав у Берлін? Якщо я правильно зрозумів – шукати нові точки дотику. А які саме це мали бути точки дотику?

Становище Німеччини на той час також було непростим. Влітку 1940 року був пік перемог, у Гітлера сталося запаморочення від успіхів. Він увірував у свою військову геніальність, що зможе всіх розгромити.

А осінь 1940 року стала неприємним моментом для Берліну. До жовтня 1940 року була програна повітряна битва за Британію. Стало зрозуміло, що такої швидкої перемоги, як над Францією, над Британією не буде. Німеччина почала гуртувати потенційних союзників. Після підписання пакту з Японією та Італією почалися розмови, щоб втягти туди Радянський Союз. Німеччина почала орієнтуватися на більш тривалу війну з Британією, тому потребувала союзників.

Молотов у Берліні насамперед порушив питання про виведення німецьких військ із Фінляндії та Румунії. Чому Німеччина гарантувала Румунії недоторканість кордонів? Під час переговорів у Берліні з’ясувалися основні розбіжності. Молотов не заперечував проти приєднання до союзу Німеччини, Італії та Японії, але диктував особливі умови: німці мали вивести свої війська з Фінляндії та Румунії, у сферу впливу СРСР мали перейти Болгарія та Туреччина в зоні проток Босфор і Дарданелли, де Радянський Союз хотів побудувати військово-морські бази. На це Гітлер із Ріббентропом відповідали ухильно, а натомість пропонували поміркувати над розподілом британських колоній.

Тобто Гітлер з Ріббентропом хотіли переорієнтувати Радянський Союз з європейського напрямку на південний – у бік Індійського океану. Гітлер вважав дріб’язковими питання Молотова стосовно справ у Європі.

То який результат візиту?

– Якщо візити Ріббентропа до Москви мали наслідком укладання договорів, то візит Молотова в Берлін можна вважати безрезультатним?

– Фактично, так. Москва взяла паузу. Візит тривав 12–13 листопада, а відповідь на німецькі пропозиції надійшла з Москви 25 листопада. Там знову викладалися ті тези, які Молотов просував у Берліні. Але відповіді на ці контрпропозиції вже не було. Для Берліна пручання й чіпляння Сталіна з Молотовим було ознакою недоговороздатності Москви. Відтак 18 грудня Гітлер затвердив план «Барбаросса» – напад на СРСР. Він вирішив, що дипломатичним шляхом не зможе прихилити до себе Радянський Союз, на що був розрахунок.

Іронічним фоном цих переговорів у Берліні було те, що у певний момент німці запропонували Молотову перейти у бомбосховище, бо виникла загроза нальоту британської авіації. Стало очевидно, що перемога Німеччини над Великобританією – далеко не вирішена справа.

– Які висновки зробили у Берліні та в Москві після цих переговорів?

– У Берліні почали готуватися до нападу на Радянський Союз. Сталін теж готувався до війни. Тут ще такий цікавий аспект – переговори СРСР із Заходом у цей період. З одного боку, ми спостерігаємо активні дипломатичні відносини Москви й Берліна. Водночас, з іншого боку, не припинялися переговори, зондування ґрунту для порозуміння Москви з Лондоном.

Пік напруження між СРСР та Францією і Британією припав на час фінської війни. У січні-квітні 1940 року франко-британці навіть розглядали можливість початку бойових дій проти Радянського Союзу, як проти де-факто союзника Німеччини.

Потім відбувалися неформальні переговори, й британська дипломатія дуже багато обіцяла Сталіну, щоб вивести його зі союзу з Гітлером, передавала навіть розвідувальні дані про підготовку нападу. Проте Сталін ставився до цього підозріло, бо вважав дані, які передає Лондон, спробою передчасно зіпсувати відносини Москви з Берліном. Та невдовзі ці неформальні переговори послужили основою для швидкого оформлення антигітлерівської коаліції, у перші місяці після нападу Німеччини на Радянський Союз, у червні 1941 року.

– Не знайшли. Цей візит показав, що Радянський Союз відмовився йти у фарватері політики Німеччини, висував власні вимоги. Обидві сторони почали готуватися до майбутнього зіткнення, до якого залишалося ще близько пів року.

– Ви казали, що в оточенні Гітлера були пробританська та прорадянська партії. А в оточенні Сталіна були різні орієнтації?

– Можна говорити про певну схильність до союзів з боку певних радянських політиків, але це не грало тієї ролі, як у Німеччині. Попри те, що Німеччина і Радянський Союз були тоталітарними державами, внутрішня специфіка була дуже різною. В німецькому політикумі були різні партії, які могли боротися за вплив, висловлювати свою позицію. А в Радянському Союзі такі дії могли наразитися на звинувачення та швидку розправу.

Якщо говорити про дипломатію, то Молотов вважався більш пронімецьким, тому став наркомом закордонних справ. Натомість його попередник на цій посаді Максим Литвинов намагався знайти точки дотику з Британією та Францією. Він уособлював проанглійський курс, тому його зняли. Очевидно, Сталін знав орієнтації своїх підлеглих і просто пересував їх, як шахові фігури, залежно від того, яку саме він політику проводив. Його оточення впливало на нього меншим чином, ніж німецьке оточення на Гітлера.