Перші дні повномасштабної російсько-української війни. "Одного разу нас прийняли за злочинців", - посол Польщі про "пригоди" у прифронтовому Києві

У перші дні польські дипломати самотужки забирали речі із квартир своїх колег на випадок мародерства у спорожнілій столиці й одного разу самі були прийняті за злодіїв. Про це журналістам розповів посол Бартош Ціхоцький, який невдовзі завершить роботу на цій посаді.

Ціхоцький запам’ятався як один із тих послів, які не поїхали з Києва після початку великої війни. В інтерв’ю він розповів, що до 20-х чисел лютого не мав чіткої впевненості, що війна буде, проте посольство почало готуватися до найгіршого сценарію ще з осені: евакуйовувати або знищувати папери, планувати евакуацію, запасати продукти, пальне, генератори.

За півтора тижня до 24 лютого посол після інформації зі своєї столиці, хоч і без конкретних дат, вирішив евакуювати родини польських дипломатів. Також він назвав "незабутнім" візит до Києва президента Польщі Анджея Дуди і президента Литви Гітанаса Науседи напередодні повномасштабного вторгнення.

У мене було відчуття, що всі розуміють, що це – останні години, останні моменти миру. Під час цього візиту пролунало чимало важливих, навіть особистих запевнень. Наш президент і президент Литви говорили президенту України Володимиру Зеленському, що ми будемо стояти з вами плечем до плеча. Для мене це був явний натяк на те, що я залишаюся фізично стояти плечем до плеча. Але у мене зовсім не було відчуття, що я хочу виїхати. Хоча я прощався зі своїм президентом без розуміння, коли ми з ним зустрінемося наступного разу, і чи зустрінемося взагалі,
– сказав він.

За словами Ціхоцького, у перший день великої війни в посольстві залишалося близько 20 людей. Роботи для них вже не було і за кілька днів, після евакуації другорядних працівників та громадян Польщі, які потребували сприяння, їх залишилося троє.

Це був дуже незвичайний час. Бо, з одного боку, що ми тут могли робити? Ми чекали, ми інформували Варшаву про те, що ми тут бачили. Але насправді це у Варшави тоді було більше інструментів, ніж у нас, щоб взнати, що тут відбувається. Ми не могли сказати, де – в Ірпені, в Бучі чи в Бородянці – перебувають росіяни. Зв’язок з українською владою теж був проблематичний – мені не хотілося відволікати їх своїми запитами, адже вони працювали 24 години на добу,
– розповів Ціхоцький.

Він зізнався, що у ті дні польські дипломати відчували страх, але намагалися діяти раціонально. Зокрема вони побоювалися, що у спорожнілому місті до них можуть завітати злочинці чи незнайомі з поняттями міжнародного права диверсанти, якби росіяни зайшли у Київ.

Але досить скоро до нас почали приходити колеги з різних українських спецслужб, з СБУ, Нацгвардії і так далі. Вони запевняли нас, що за нами наглядають, їм дуже важливо, що ми тут залишилися, і вони це дуже цінують, що ми в безпеці. І що в разі чого вони нас попередять. Це дуже підіймало нам настрій,
– згадав Ціхоцький.

Як польських дипломатів прийняли за злочинців

Посол особисто вирішив зайнятися евакуацією до приміщення посольства речей з орендованих квартир польських дипломатів, які виїхали "з одним рюкзаком". Дипломати знайшли "кілька чоловіків з іржавою вантажівкою" та разом з ними вирушили збирати майно. Однак не минулося без курйозів, тому що дипломати чомусь не подумали про те, щоб попереджати про їхні візити власників тих квартир.

В одній з квартир чуємо ми наполегливий стукіт у двері. Відчиняємо – а там патруль тероборони з автоматами. Сусідка викликала, бо почула якийсь рух. Вона ж знала, що там жили поляки, потім вони виїхали, а тут хтось щось починає… Мені тоді дуже сподобалися і дії цієї сусідки, і швидка реакція тієї тероборони. Я тоді подумав, що ми в безпеці. Можливо, це не була найприємніша для мене пригода, але загалом вона давала підстави для оптимізму, бо вона показувала, що громадяни самоорганізовуються і підтримують один одного,
– розповів Ціхоцький.

Він додав, що у Києві, окрім нього, на той час були посли Туреччини, Китаю, Індії, Туркменістану, які евакуйовували своїх громадян, а ще посол Ватикану.