Перший бій за ДАП

Українські військові почали займати стратегічні об’єкти в Донецькій та Луганській областях, накопичуючи там поступово свої сили. В обох областях такими об’єктами стали аеропорти. Луганський аеропорт взяли під контроль підрозділами 80-ї окремої аеромобільної бригади, а в Міжнародний аеропорт “Донецьк” імені Сергія Прокоф’єва (скорочено – ДАП) зайшов 3-й окремий полк спецпризначення ГУР МО України.

Вся медійна, а за нею і військова, увага на той час була прикута до Слов’янська, де вже в травні точилася справжня війна із застосування артилерії з обох боків та авіації з боку України. Нарощування сил бойовиків і ескалація конфлікту відбувалася поступово, і з об’єктивних причин – через нестачу сил, – ворог не міг вчиняти провокації та вести бої на різних ділянках. Після зміни фази боїв під Слов’янськом, де основну роль тепер грала саме українська армія, а не НГУ та СБУ, ситуація стала стабільно напруженою і українські силовики нарощували ударний кулак для подальших боїв за українські міста і села.

На початку травня в Донецьку почали з’являтися збройні формування бойовиків, незалежні від Гіркіна у Слов’янську чи Безлера в Горлівці. Це був «Оплот» та «Восток». В батальйоні «Восток» протягом усієї літньої кампанії перебувала досить велика кількість представників народів Кавказу, котрі там з’явилися якраз в травні місяці. Цей батальйон очолював командир Донецької «Альфи», Олександр Ходаковський, який разом із значною частиною своїх бійців зрадили присязі та перейшли на бік проросійських сил. Наприкінці травня цей батальйон був посилений підкріпленням з РФ у вигляді загону «Искра», на якому варто зупинитися детальніше.

Загін «Іскра»

Група «Іскра» формувалася у Російській Федерації, у місті Ростов-на-Дону, переважно з ветеранів бойових дій, або щонайменше із досвідом служби в армії (ВДВ, СпП МВС, армійський СпП). Сформована, вона налічувала близько 48 чоловік, імена яких на основі різних документів (з лікарень, моргів, нагородних листків, тощо) поіменно встановив анонімний дослідник. Безпосередньо командував групою Горшков Олексій Петрович, учасник Чеченських війн, позивний «Іскра». У багатьох матеріалах в мережі групою «Іскра» називають не тільки цей загін, але й увесь зведений підрозділ, який прийшов з Ростова до Донецька разом з «Іскрою». Окрім «Іскри», зведений підрозділ включав також чеченців (щонайменше 26 чоловік), кримчан, тощо, і загалом налічував до 130 чоловік. Цим зведеним підрозділом командував офіцер ФСБ Сисенко Борис Вячеславович.

Як сама група «Іскра», так і увесь зведений ростовський підрозділ, створювалися під курацією офіцера ГРУ Олега Володимировича Іваннікова, позивний «Оріон», відомого також як «Андрей Иванович» або «Сергей Иванович». Ним були призначені обидва командири, обидва діставали від нього команди і йому звітували.

Ця група могла сильно вплинути на перебіг бойових дій і завдати багато шкоди український силовикам. Як показали подальші події, їм не вдалося цього зробити.

Обстановка перед боєм

З усіх адміністративних будівель ДАП, 3 опСпП контролював лише Старий термінал. Адміністрація аеропорту виступила проти того, щоб українські спецпризначенці зайшли в Новий термінал, аргументуючи це тим, що їх присутність “тривожитиме пасажирів”. Аеропорт працював у штатному режимі і щодня відправляв і приймав рейси. Близько 3:00 години ночі 26 травня на територію Нового терміналу, за допомогою офіцера-зрадника з СБУ Олександра Головури, через підземний хід зайшли близько 80 озброєних бойовиків разом з Ходаковським та Бородаєм. Розташувавшись у Новому терміналі, вони вийшли на зв’язок з українським командуванням і висунули ультиматум із вимогою, щоб українські військові залишили територію летовища. Це був доволі самовпевнений крок, однак досвід попередніх аналогічних конфронтацій показував, що подібне могло спрацювати. Українські військовослужбовці часто були не готові застосувати зброю і відкрити вогонь на ураження. Переговори тривали приблизно до 7:00 ранку. За цей час українські військові розташували дві ЗУ-23-2 з розрахунками із 25-ї окремої повітрянодесантної бригади на злітній смузі. Бойовики також облаштували свої позиції на даху терміналу, де розташували розрахунки ПЗРК та АГС-17. Зайняли позиції і в самому терміналі.

Окрім того, значна частина бойовиків, які не брали участь у захопленні ДАП, розосередилася на його підходах – в районі готелю, супермаркету Метро, а також з обох сторін дороги, що вела з міста до аеропорту. Це були підрозділи з Горлівки (імовірно, Безлера), і частина батальйону “Восток”.

Приблизно о 7:00 ранку з ДАП вилетів останній літак з пасажирами. Орієнтовно тоді ж прибуло і підкріплення до бойовиків, зокрема з батальйону “Оплот”, і їхні сили у терміналі сумарно становили близько 120-130 чоловік. Українські військові, вислухавши ультиматум Ходаковського, висунули йому зустрічний – вони залишать летовище тільки тоді, коли останній цивільний покине аеропорт. Таким чином підкреслювалася і турбота про цивільних, і статус бойовиків, які за офіційною термінологією вважалися терористами, і це давало час на прийняття рішення й оцінку ситуації.

Бій

26 травня. Село Довгеньке. Нарада керівників АТЦ, збір сил для висадки десанту в аеропорт. Через проблеми, що виникли з гелікоптерами, висадку довелося відтермінувати – були вказані інші райони висадки. Але вже приблизно о 13:00 4 Мі-8 з бійцями 140 центру СсПО, 8 опСпП ГУР МО та розвідувального взводу 13 батальйону 95 ОАЕМБр разом з 2 Мі-24 вилетіли на ДАП, де вже точився бій.

Початок бою поклав влучний постріл снайпера 3 опСпП в оператора ПЗРК бойовиків, який намагався збити один з українських гелікоптерів. Гелікоптери висаджували десант по-бойовому (бійці на ходу зістрибували з “вертушок”) на вертолітному майданчику біля нового терміналу. Розвідувальний взвод 13-го батальйону та підрозділи 140-го центру перебіжками вирушили до старого терміналу, а підрозділи 8 опСпП – в сторону Спартака, де також зав’язали перестрілку з бойовиками. Зайшовши в термінал і зайнявши оборону на першому поверсі (3 опСпП був на 2 поверсі та на даху), бійці не знали, що робити. По рації передали, що Су-25 має завдати удар по старому терміналу. Це при тому, що в АТЦ знали – там є наші бійці. Тому солдатам надійшла команда сховатися за колонами. Але Олег Гуть, офіцер 95-ї бригади, взяв ситуацію під свій контроль, і у доступній формі пояснив, що якщо хоч один з його бійців отримає поранення – льотчикам буде не солодко. Саме цей момент можна спостерігати на різних відео з мережі – видно, як український Су-25 заходить на удар, але не випускає ракети. Лише при другому заході штурмовик випустив ракети, обстрілявши Новий термінал, щоб був зайнятий проросійськими силами.

В свою чергу, зенітні 23-мм установки 25-ї повітрянодесантної бригади зі сторони злітної смуги почали обстріл Нового терміналу. Вони були у відносній безпеці – противник не міг вести по ним ефективний вогонь через значну відстань, а великий калібр установок дозволяв їм завдавати втрат супротивнику. Завдяки командуванню офіцера 3-го полку спецпризначення Євгена Подолянчука, установки також періодично змінювали позиції, що ще більш ускладнювало ведення прицільного вогню по ним противником.

Окрім нового терміналу, противник засів біля «Метро» та готелю, звідки вівся автоматний вогонь та вогонь з ГП-25. Су-25 обстріляв Новий термінал з гармати, потім три гелікоптери Мі-24 також обстріляли його з гармат, пройшли повз, розвернулися над озером, і, щоб не наражати місто на небезпеку, вже заходячи на Новий термінал зі сторони Донецька завдали удару некерованими ракетами. При цьому частина бойовиків, які намагались обладнати вогневі позиції на даху, потрапила під удар. Противнику стало зрозуміло, що українські сили повністю переважають, і вони вирішили відступати. На той момент вони вже мали щонайменше одного убитого на даху (чеченець Джамбулат Бетанедов), а також значну кількість поранених, в тому числі й тяжко. Один лише чеченський загін мав до 13 поранених, деякі з яких втратили око або кінцівку.

Готуючись до відступу, проросійські бойовики розділилися – частина виходила з терміналу пішки, а частина, в тому числі й з пораненими і убитими, завантажилася на два КамАЗи і рушила у напрямку Донецька.

«Зрада»

Головна інтрига подій 26 травня полягає в тому, за яких обставин загинула значна частина групи «Іскра». Бойовики у своїх спогадах згадують, що і група, яка виходила на вантажівках, від когось чула, що нібито «Правий сектор» засів з обох сторін дороги і необхідно йти на прорив, так і бойовики, що займали позиції обабіч дороги, очікували на прорив українських сил цією дорогою з аеропорту.

Це призвело до того, що один із КамАЗів, рухаючись через Путилівський міст, був обстріляний бойовиками батальйону «Восток» із блокпосту в районі розв’язки. Деякі стверджують, що з цього КамАЗу на ходу вели вогонь в усі сторони. КамАЗ зазнав влучань гранатометів, був також обстріляний кулеметами та автоматами. Практично ніхто з його пасажирів не вижив.

Інший КамАЗ був керований чеченцем Зелімханом Ісаєвим. Водій їхав по зустрічній смузі, на ходу дістав кілька поранень, почав непритомніти, проте за цей час проїхав значну відстань, і КамАЗ врешті вдарився об дерево на Київському проспекті й перекинувся в районі Дитячої клінічної лікарні №1. Можливо, через близькість медичного закладу, чимало з пасажирів цієї вантажівки вижило. Навіть попри те, що удар був настільки потужний, що автомобілю відірвало передній міст. Варто також зауважити, що КамАЗ – армійської модифікації, з люком на даху.

Є також версія, що обстріл КамАЗів зробили люди в чорній формі, котрі входили у склад батальйону «Восток» і перебували під командуванням Юрія Голубана. Саме він, згідно версії, був українським агентом і з його наказу бойовики відкрили вогонь по своїм. Після цих подій Голубан перебрався на контрольовані українською владою території. Тим не менш, у середовищі російських бойовиків головну відповідальність за цю невдачу покладають на Ходаковського і Бородая, які керували подіями того дня, були до початку бою в ДАПі, але покинули його неушкодженими.

Близько 17:00 вечора почався дощ і бойові дії дещо стихли, хоча й не припинилися повністю. Авіація продовжила чергувати у повітрі, по ним бойовики безуспішно робили пуски з ПЗРК. Під вечір на одному з дахів будинків засобами нічного бачення був помічений бойовик із РПГ. Український снайпер ліквідував загрозу.

В ніч з 26 на 27 травня в аеропорт прибув 10-й загін ГУР на трьох «Уралах» (один з БК, а два з особовим складом). Новий термінал був покинутий бойовиками, але і не контролювався українськими військовими. Варто зазначити, що від пожеж він світився, як новорічна ялинка.

27 травня гелікоптерами Мі-8 було перекинуто підрозділи СпП МВС «Ягуар» та «Омега». Також своїм ходом приїхали представники УДО (згідно плану вони мали бути разом з СпП «Альфа», але ті відмовилися їхати. УДО взяли їхні автівки і добралися самотужки) в Піски, а звідти – в старий термінал. СпП НГУ проводили зачистку старого терміналу, відкривали усі закриті раніше двері, перевіряли все. О 22-23:00 27 травня надійшла команда зачистити новий термінал. УДО разом з НГУ відправилися на зачистку, де окрім трофейної зброї, використаних медикаментів та слідів крові більше нікого і нічого не знайшли. 28-29 травня на Мі-8 доставили боєкомплект та провіант, а вже 31 травня 140-й центр, розвідувальний взвод 13-го батальйону, УДО, 8 опСпП та СпП НГУ відправилися в Дніпропетровську та Харківську область, а в якості підсилення почали прибувати військово-транспортні літаки Іл-76 з бійцями та бронетехнікою 72 ОМБр.

Втрати

Проросійські сили втратили у бою 26 травня близько 50 чоловік. Тільки одних росіян загинуло 39 чоловік, про що свідчить меморіальна табличка, яку встановили на території монастиря у Сергієвому Посаді під Москвою у 2016 році. Серед загиблих був командир всього зведеного підрозділу російських бойовиків Борис Сисенко (44 роки), а також командир, власне, групи «Іскра» Олексій Горшков. Примітно, що загинули також двоє колишніх десантників 45-го полку спецпризначення Збройних сил РФ: Олексій Юрін (21 рік) і Олександр Єфремов (23 роки), які перебували у лавах «Іскри». Варто окремо наголосити, що участь цих бійців не значить, що в бою брали участь підрозділи 45-го полку: група була зведеним підрозділом, створеним російськими спецслужбами із росіян із бойовим досвідом.

Серед українських бійців троє дістали поранення.

Були втрати і серед цивільного населення. Так, відомо про одного чоловіка, який вийшов із приватного сектора на звуки бою зі своєю мисливською рушницею і зайшов в ряди бойовиків з батальйону «Восток», що сиділи обоабіч дороги. Він загинув від кулі в голову, коли проривався один з КамАЗів, – підрозділ горлівських бойовиків вів вогонь по КамАЗу й хтось поцілив чоловікові в потилицю.

Російський наратив

Російські пропагандистські медіа, зокрема LifeNews, одразу після бою транслювали версію, що це нібито «Правий сектор» розстріляв поранених, яких перевозили на тих КамАЗах, і цим нібито порушив міжнародні конвенції:

“Машина ехала, и был осуществлён расстрел вплотную раненных бойцов. С автоматов, пулеметов и с ручного гранатомета. Кроме того, с вышки, а именно с крана, работало два-три снайпера, которые сняли водителя, а после этого бойцы Правого Сектора в упор расстреляли раненных бойцов [проросійських формувань], что противоречит международным конвенциям о вывозе раненных с поля боя.”

Це є типовим прикладом російської пропаганди того періоду, яка систематично і безпідставно займалася демонізацією «Правого сектора». Для росіян він був буквально всюдисущним – його вбачали всюди, і приписували йому злочини, які самі росіяни й чинили.

Дмитро Путята, Андрій Карбівничий, Василь Рудика

Джерело