"Путін "викотив" ультиматум... Своїми невиразними відповідями Байден заохочує агресію Москви", - Піонтковський

Нечітка позиція Адміністрації Байдена у відповідь на путінські заяви лише розпалює апетити та збільшує нахабність Кремля. Про це йшлося в розмові російського опозиційного політолога і публіциста Андрія Піонтковського з Антіном Борковським в ефірі програми "Студії Захід" на Еспресо, зазначають Патріоти України.

Путін "викотив" ультиматум. Назустріч йому Сполучені Штати не пішли, натомість відправили "бухгалтерію ОБСЄ". Після того розпочався сеанс якоїсь побутової демонології на колегії міністерства оборони Російської Федерації, де вони в унісон з Шойгу "співали" про те, що війна "на порозі"…

Кожна невиразна відповідь Адміністрації Байдена лише розпалює апетити і збільшує нахабність кремлівської банди. От ви послалися на заяву Шойгу. Це історична заява. Це найбільш нахабний класичний "гляйвіц", де просто знущаються, мовляв, "так, ми вам брешемо, але ви все одно це проковтнете". Шойгу зробив дві заяви: перша – що американці завезли хімічну зброю на територію України, на Донбас, для підготовки хімічної атаки; друга – що американці влаштовують вогневі точки в житлових будинках і об’єктах соціального значення. Що означає таке підле формулювання? Це виправдання майбутніх ракетних ударів по Україні, внаслідок яких загинуть люди, саме в житлових будинках і об’єктах соціального значення, а звинуватять у цьому американців, які начебто встановили там вогневі установки. Москва вже абсолютно нічого не приховує. З Вашингтона, з Адміністрації Байдена офіційно лунають сигнали про готовність поговорити, обговорити, мовляв, так, не все ми можемо прийняти в цих пропозиціях. Учора Шойгу розповів, як буде вестися війна і як її виправдовуватимуть, а сьогодні Лавров сказав, що його обнадіює реакція Вашингтона. До речі, реакція на звинувачення самого Вашингтона у жахливому злочині – підготовці використання зброї масового знищення на території України, і що вже визначені терміни. Уже призначені люди, які вестимуть ці переговори, з обох сторін погоджено кандидатури. Москві вдалося повністю підмінити порядок денний – нахабну агресію та окупацію України і майбутнє розширення цієї агресії замінено на обговорення якихось російських скарг і занепокоєння начебто через загрозу ядерних ударів по Росії. І Вашингтон це прийняв.

Наскільки я розумію, путінський ультиматум був сформульований у такий спосіб, що його ніхто ніколи в житті не міг не те що прийняти, а навіть всерйоз обговорювати в Євроатлантичній спільноті.

Там в ультиматумі введено нове поняття – "країни, які раніше входили (!) до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік". Це 14 держав, і тепер ультиматум вимагає визнати їх відпущеними назовні, поза виняткові інтереси Росії, і що вони не мають ніякого права у своїй зовнішній і навіть внутрішній політиці. Але цього мало. У документі, скерованому в НАТО, Кремль іде ще далі: прибрати, повернути інфраструктуру НАТО до рубежів 1997 року, тобто до першого розширення НАТО. Фактично вимагає, щоб НАТО відмовилося від захисту Латвії, Литви, Естонії, Польщі, Болгарії, Румунії і так далі. Що мене найбільше вражає (а в Кремлі це викликало захоплення і натхнення) – Путіна не послали кудись подалі, а натомість збираються дуже серйозно говорити. Це лінія Саллівана. Її не дотримується той же Блінкен, який учора виступив доволі різко і нагадав, що Сполучені Штати ніколи не визнають ніяку "нову Ялту", зону виняткових інтересів Росії. Проте інші співробітники Адміністрації Байдена готують переговори з цього приводу.

Отже, в підсумку я бачу дві новини з Вашингтона. Дуже погана – своїми невиразними відповідями Байден заохочує агресію Москви. І друга – це лінія, яку веде "маленький негідник Салліван", я по-іншому не можу його називати, його вже не можна трактувати як корисного буржуазного ідіота, це свідомий агент Москви, який виконує її вказівки. Ця лінія матиме серйозний спротив, і вона вже має такий спротив – Конгресу, медіа, американського політичного істеблішменту, значної частини Адміністрації Байдена. Але на сьогодні це та офіційна відповідь, яку отримує Москва, і тому це надихає її на подальші провокації.

Можливо, у Саллівана просто така собі рольова гра, функція – він має переконувати божевільного, щоб той не був настільки активним і почекав ще кілька місяців. Можливо, це робиться для затягування часу?

Я таку теорію чую вже вдесяте: у Вашингтоні щодня, і від київських друзів. Але це працює навпаки. Цю лінію почали проводити ще в Женеві. Путін знахабнів ще більше на відеоконференції. Ми дійшли вже до межі. Але після того, коли американців звинувачують у тому, що вони готують хімічну війну, немає сенсу продовжувати ту саму лінію, бо вона веде до зворотних результатів.

Салліван тут зіграв зловісну роль. Адже цілком зрозуміло, до чого Путін готується. Його ж військові, той самий Герасимов, пояснили, що масштабне вторгнення – це катастрофа для Росії. Насамперед тому, що опір української армії і суспільства буде лютим, втрати серед російських військовослужбовців будуть неприйнятними для російського суспільства. До того ж, формально американці оголошували санкції. Цей негідник Салліван підказав Путіну, якщо пригадуєте, на своєму брифінгу він сказав: так, ми введемо пекельні санкції і будемо проводити поставки озброєння, але після того, як буде здійснено масштабне вторгнення в середину країни. А поки що ми заморожуємо поставки. І наступного дня видалили статтю про виділення 100 млн дол. з оборонного бюджету на поставки озброєння. Тобто Путіну підказали, мовляв, ти давай роби, що хочеш, тільки щоб це не інтерпретували як масштабне вторгнення в Україну, і тоді ми не будемо змушені вводити пекельні санкції.

Бачите, все зараз сконцентрувалося навколо Донбасу. Знову відновилося вербування так званих "добровольців-визволителів" Донбасу. Москва задумалася. У них справді зараз немає там сил для окупації, для масштабної атаки. Будуть провокації на Донбасі. Москва відповідатиме силовими акціями в донбаському регіоні, можливо, рухом у бік Маріуполя і ракетними атаками всередину України: по інфраструктурі, по складах зброї і таке інше. От про це відкритим текстом говорять всьому світу Шойгу і Лавров.

Можливо, вони все ж таки зупиняться на якомусь меншому рівні ескалації?

Зараз вони на все здатні. Якщо ви хоча б краєм ока дивитеся російські канали, то в них ейфорія, вони щасливі, вони там переконані, що "нагнули" Байдена, "американці слабкі", "вони нас бояться". Уже немає розмов, що "вони всі здохнуть, а ми – в рай". Ні, вони не збираються в рай. Уже всі говорять, що в "нашого фюрера є диво-зброя", він носиться зі своїм гіперзвуком, який ніби щось вирішує у воєнній стратегії. Крім того, їх надзвичайно надихнула заява китайського міністра закордонних справ, якою вперше в історії за останні десятиліття Китай підтримав позицію Росію в якомусь конфлікті на європейському континенті. Раніше Китай ніколи не втручався і не коментував відносини з Заходом. Я вже раніше говорив, що Китай потирає руки і підштовхує Москву до конфлікту зі Сполученими Штатами, в якому він виграє в будь-якому разі. Припустимо, американці відступають, наступного дня Китай захопить Тайвань, самі тайванці принесуть ключі від острова, переконавшись, що на такого союзника, як США, покладатися не можна. У разі зворотного розвитку подій, якщо Путін зламає собі шию, то впаде його режим, почнеться розвал Росії, а відтак Китай дуже швидко забере собі Сибір. Тобто Китай матиме один із двох найцінніших для себе "призів" від прямого російсько-американського конфлікту – або Тайвань, або Сибір.

Погоджуюся з вами, що в будь-якому разі у виграші буде Китай. На мою думку, Путін надзвичайно сильно пожвавився не лише завдяки тим чи іншим "прогинам" Вашингтона, а й після розмови з Сі Дзіньпіном у форматі відеоконференції. Під час якої вони підбили певні підсумки і Путін зібрався на пекінську Олімпіаду, яка для багатьох країн стає токсичною. Ми добре пам’ятаємо, що сталося під час попередніх Олімпіад.

Колись був такий албанський диктатор Енвер Ходжа. Він прославився чудовим висловом, який сподобався в радянському Кремлі (і за це його там "годували" років 20, поки він не перейшов на китайські "харчі"): "Нас із Радянським Союзом 201 мільйон". Так от зараз у Москві постійно повторюють, уся зовнішня політика зводиться до вислову: "Нас із великим Китаєм півтора мільярда". Це, до речі, ілюструє позицію Саллівана. Він донедавна виправдовував своє прислужництво стосовно Росії таким інтересом, доволі поширеним в Америці й особливо поширюваним кремлівськими агентами, що головний противник для Сполучених Штатів – це Китай, і тому треба максимально сконцентруватися в Азії. Для цього добре було б повторити маневр Ніксона-Кіссінджера в період "холодної війни", які перетягнули Китай на свій бік і перемогли СРСР. А давайте тепер навпаки – перетягнемо Росію на свій бік і разом переможемо Китай. Ну, але для цього, звісно, треба піти на якісь дрібні поступки, зробити щось приємне для пана Путіна, зокрема віддати йому на розшматування Україну. Зараз ця зрада, яку вчиняє Салліван, і яка, сподіваюся, буде зірвана у Вашингтоні найближчими днями, не має ніякого виправдання і пояснення.

Є ще не менш небезпечний сценарій, який називається перетворення образу України як нормальної суверенної держави на фейлет стейт в очах колективного Заходу. Останні події, в мене таке відчуття, свідчать, що робиться все чи не навмисно для того, щоб переконати наших західних альянтів, мовляв, з Україною ліпше зараз не зв’язуватися. Мовляв, давайте якось на середній швидкості проїдемо все це, зокрема йдеться про порушення кримінальної справи проти Петра Порошенка. Ми з вами раніше говорили, що не можна було цього робити, але ж ні – все одно полізли, причому не просто полізли, а в критичний момент, коли насправді буде вирішуватися вектор розвитку та й загалом, можливо, існування Української держави в її теперішніх територіальних форматах.

Знаєте, наскільки мені завжди неприємно втручатися у внутрішньополітичну сферу України, в якій я не вважаю себе компетентним. Проте вважаю, що це жахлива дурість – у той момент, коли ворог стоїть біля порогу і є загроза існування держави, займатися з’ясовуванням рахунків зі своїм попередником. Це дуже серйозна помилка українського керівництва. Особливо ображає така поведінка, коли на зовнішній політичній арені, а саме Міністерство закордонних справ в особі Кулеби, діє просто блискуче. Україна бере активну участь (і це я спостерігаю на власні очі щодня) в тій внутрішньополітичній боротьбі, яка йде в Сполучених Штатах. І ця проукраїнська партія опирається на мужню позицію України. Я сподіваюся на перелом у цій внутрішньополітичній боротьбі і на поразку цієї зрадницької капітулянтської лінії Саллівана, котрому вдається якимсь чином нав’язувати її президенту Байдену.