"Прес-секретар президента Росії Дмитро Пєсков заявив, що необхідно готуватися до світової економічної кризи. Міністр економіки Росії Антон Сілуанов стверджує, що "поживні часи" в економіці пройшли", - пише у своєму блозі Віталій Портников, передають Патріоти України, і продовжує:

"Експерти московського Центру макроекономічного аналізу і короткострокового прогнозування стверджують, що для Росії криза може виявитися більш серйозною, ніж для інших країн і значна частина виробництв, які закриті в зв'язку з карантином, більше не відкриється.

Такі невтішні прогнози російські чиновники і експерти не робили ані в 2014 році, коли Захід запровадив проти їхньої країни санкції за агресію проти України, ані пізніше, коли падали нафтові ціни. Новий обвал цих цін - фактична поразка Росії в "нафтовій війні" з Саудівською Аравією - збігся ще й з епідемією короновірусу. І в цій драматичній для країни ситуації російське керівництво робить одну помилку за іншою, що, можливо, пов'язано з елементарною "зношеністю матеріалу". Постарілий Володимир Путін остаточно відірвався від реальності і тягне за собою у світ власних фантазій і своє оточення, і свою країну.

Все це може означати, що найближчими роками нам доведеться мати справу з "іншою Росією" - країною, яка буде відчайдушно шукати вихід з економічної кризи і політичної безвиході. А перше, що роблять в Москві, коли розуміють, що ситуація в країні загрожує втратою влади - це зупиняють гру в наддержаву. Так було і з Радянським Союзом. Коли наприкінці 1980-х років почалася економічна і політична криза, мало хто міг уявити собі, що Кремль відмовиться від впливу на сході Європи і виведе війська з багатостраждального Афганістану.

Більш того, у перші роки горбачовської перебудови керівництво вмираючої імперії ще намагалося роздувати щоки, обманювати себе і своїх співвітчизників. Але проблем було занадто багато, а ресурсів не вистачало навіть на самих себе.

Однак до майбутньої російської кризи потрібно поставитися з усією відповідальністю. Закінчення окупації і тиску - це не гарантія успіху для країни, що звільняється від російських "обіймів". Радянські війська пішли і з Чехословаччини, і з Афганістану. Через три десятиліття Чехія і Словаччина - члени Європейського Союзу, стабільні і благополучні держави, для яких окупація Кремля - похмура сторінка історії. А Афганістан - країна з двома президентами і внутрішнім конфліктом, яка не може подолати спадщину минулого. І нам потрібно дуже постаратися, щоб правильно і з користю для себе використати російський занепад".