"У Росії все йде до палацового перевороту": Андрій Цаплієнко висловився про терміни закінчення війни

Один із найвідоміших українських військових кореспондентів Андрій Цаплієнко разом із ведучою Аллою Мазур в межах "ТСН Тиждень" (1+1) запустив проєкт "Військова ситуаційна кімната". Раз на два тижні в рамках національного марафону "Єдині новини" вони розбирають питання, які стосуються головної битви нашої країни, використовуючи власні джерела інформації, детальні карти та даючи чесний прогноз розвитку подій. Андрій Цаплієнко, який висвітлює світові війни з 1999 року, каже, що широкомасштабне вторгнення росії в Україну "зірвало всі маски" і українці не мають іншого виходу - тільки перемогти, передають Патріоти України.

В ексклюзивному інтерв'ю "ФАКТАМ" Андрій розповів про своє поранення, розставання з родиною та плани на день перемог.

"Якщо не станеться подія, яку називають "чорним лебедем", то ця війна затягнеться"

— Наш проєкт «Ситуативна кімната» дає загальну картину та перспективу подій, — сказав Андрій. — Ключове питання, яке ми завжди тримаємо у себе в підсвідомості: коли закінчиться війна і буде наша перемога? Виходячи з цього, ми з Аллою Мазур і подаємо військові новини.

— То коли ж закінчиться війна?

— Це станеться не скоро, але однозначно перемога буде за нами. У Росії закінчується її ключовий ресурс — люди. Навіть не фізично, а на рівні свідомості. Щоб змусити людину йти вмирати, потрібно її мотивувати — грошима чи великою ідеєю. Гроші в них закінчуються, а великої ідеї і не було. Знаєте, росія — як людина, яка замахнулася вдарити, але для цього їй не вистачає сил. Справді, вона хотіла захопити Україну, змінити тут владу. На це все було спрямовано. Але зіткнулася з опором українців, і стало зрозуміло, що цю війну їм не виграти взагалі! Тому зараз путін намагається просто її затягнути. Бо іншого виходу немає.

— Багато хто каже про можливість військового перевороту на росії.

— Все до того йде. Зрозуміло, що сам путін владу не віддасть — як справжній диктатор. Говорити про протести у росії смішно. Єдине, на що вони здатні — виїхати з країни. Охочих йти до армії дедалі менше. Мотивації жодної. Росіяни подивилися, яке піднесення духу відбувається у нас, і вирішили повторити в себе. Але це неможливо! У нас бажання воювати — це природний процес, тому що ми захищаємо нашу землю. Нас не треба було благати допомагати армії, брати до рук зброю та йти до тероборони, писати патріотичні пісні. А вони нав'язують патріотизм, тому це не спрацьовує. У цьому плані я оптиміст, але… росія — велика країна, ресурсів там багато, і до війни вони готувалися.

— Але дуже хочеться перемоги вже цього року.

— Якщо не станеться подія, яку називають "чорним лебедем", то ця війна затягнеться. Поки що я бачу два роки.

— Ви передбачали велику війну ще 2014 року. Що тоді на це вказувало?

— Росія не вирішила свого ключового завдання — повний демонтаж України. І вона заявляє зараз про це відверто. Пам'ятаєте, нещодавно путін сказав, що сучасна Україна була створена завдяки поступкам націоналістам? Тому мені ще 2014 року було зрозуміло, що вони не заспокояться.

— Але багато хто не вірив у можливість повномасштабного наступу!

— Бо не хочеться вірити у погане. Але ще позаминулого року деякі американські аналітики говорили, що війна буде. І проходитиме саме так, як зараз. Для багатьох це не було чимось несподіваним.

Яким було ваше 24 лютого 2022 року?

— За кілька днів до цієї дати на мене вийшли, я так розумію, представники іноземної розвідки і сказали, що я у «списку путіна»: що мені треба виїжджати з Києва, бо місто впаде. Вони так вважали і саме в цьому дуже помилялися. Наразі це не має значення, адже тепер ми всі з вами в умовному списку путіна. Після масового опору українського народу у планах кремля, переконаний, — знищення мільйонів українців.

— Йшлося про "розстрільний список путіна"?

— Так. Але сам я, звісно, його не бачив. О п'ятій ранку 24 лютого мені зателефонував товариш і сказав: «Почалося!» Тоді вже били «Гради», хоча я нічого не чув. Я одразу відправив сім'ю у безпечне місце та повернувся до Києва.

— Що остаточно змінилося для вас за цей рік великої війни?

— Я дуже сильно повірив у свій народ. Якщо в мене до цієї війни були сумніви, чи зможемо ми вистояти проти такої орди, то за цей рік вони зникли. Адже до 24 лютого дійсно люди були розслаблені, у військовому виробництві була корупція, траплялися вибухи на складах… І при цьому влада переконувала, що великої війни не буде. Але вже перші дні показали, що вистоємо. І йдеться не про наших лідерів, а про народ, який ніколи не віддасть своє. Тож у нас повірили й інші країни. Це як синергія. І тому Зеленський повірив у себе як у президента, і народ у нього повірив. Тому він залишився в країні, попри те, що йому радили виїхати. Тому я й досі переконаний, що ми вистоємо. Але втрат може бути набагато більше. Ця війна може стати страшнішою за Другу світову.

— А ядерною може стати?

— Може. Хоча нині — ні. Якби путін хотів застосувати ядерну зброю, він би не мобілізував стільки росіян. Навіщо витрачати людський ресурс, якщо можна просто кинути бомбу? Але ми не знаємо, як розвиватимуться події далі. Тому зовсім скидати з рахунків загрози ядерною зброєю я не став би.

"Стоїмо до перемоги. Чи вони, чи ми"

— Зараз усі говорять про наступ росіян на Україну у трьох напрямках.

— Поки що вони намагаються знайти наші слабкі місця — Бахмут, сватівський напрямок. Думаю, «пробуватимуть» північ Харківської області. Так, це будуть три напрямки — масштабний наступ із застосуванням повітря та ракетних ударів. Питання у кількості військ. Нині їх недостатньо, щоб вдало пробити нашу оборону.

— Бахмут вистоить?

— Є ризик, що ми відійдемо, якщо вони зможуть перерізати трасу Костянтинівка — Бахмут та вийдуть до Часового Яру. У наших хлопців різний настрій, але вони на адреналіні та просто воюють. Складніше їхнім сім'ям, які вже давно не бачили рідних.

«У наших хлопців різний настрій, але вони на адреналіні і просто воюють, – каже Андрій Цаплієнко. - Важче їхнім сім'ям, які вже давно не бачили рідних»

— Якщо виходити з вашої утопії — книги «Стіна», яка була написана у 2018 році, до розпаду росії нам ще чекати понад 30 років.

— Думаю, це станеться набагато швидше. Питання у тому, що не можна розслаблятися. Якщо так станеться, вони знову підніматимуть голову, щоб вирішити своє ключове питання — демонтаж України. Тож стоїмо до перемоги. Чи вони, чи ми.

— Відомо, що у березні 2022 року ви були поранені. Як ваша нога?

— Зараз ходжу без милиць. Все нормально. Майже. Є певні обмеження. У мене там стоїть залізяка. Бігати не можна, на жаль. Носити бронежилет теж заборонили, але я знайшов собі легкий і у відрядженні ходжу повільно.

— Ваша дружина казала, що, коли вам погано, ви починаєте писати вірші.

— Зараз не пишу. Намагаюся не думати про погане. Переключаюся на практичні речі. Пишу багато, але не вірші. А ось раніше — так. То була моя форма сублімації.

— Вже думали, де та як зустрінете нашу перемогу?

— Поїду до Криму. У мене вже розписаний план, де і з ким я буду ставити український прапор. Треба поставити крапку у цій історії. Там, де почалася війна, там і має закінчитися. Десять років. Я вважаю, що це станеться наступного року. Але якщо помилюся на рік і прогноз Буданова зустріти літо 2023 року в Криму здійсниться, я буду лише щасливий!

Проєкт «Репортери на війні» створений за участю CFI, Французького агентства з розвитку ЗМІ, у рамках проекту Hub Bucharest за підтримки Міністерства закордонних справ Франції