Приєднуйтесь
Приєднуйтесь
"Майже 70 років тому, в розпал протистояння між СРСР і Заходом, американський журнал Collier’s попросив учених і письменників пофантазувати про Третю світову війну і те, якою після неї стане Росія", - пише у своєму блозі Олег Шама, повідомляють Патріоти України, і продовжує:
"У 1949 році Радянський Союз порушив монополію США на ядерну зброю, випробувавши власну атомну бомбу. В умовах холодної війни, що набирала обертів, ця звістка занепокоїла населення Землі — перспектива нового, значно більш руйнівного світового військового протистояння стала як ніколи реальною.
Тема була настільки гарячою, що крім військових і вчених її намагалися осмислити письменники і публіцисти. Однією з перших спроб проаналізувати наслідки ядерного конфлікту став спецпроект найпопулярнішого на той момент американського тижневика Collier’s. На початку 1951 року його редактори звернулися до професорів історії, економіки і військового мистецтва Колумбійського університету з незвичайним проханням — уявити, може розпочатися третя світова війна і що буде потім.
29серпня 1949 року в казахському Семипалатинську о 7:00 відбувся випробувальний вибух першої радянської атомної бомби. СРСР не поспішав афішувати свої успіхи: в бойових цілях, як це зробили США у 1945‑му в Японії, використовувати бомбу Союз не збирався. Тому навіть радянський лідер Йосип Сталін справлявся про хід досліджень нерегулярно.
На початку вересня американські метеорологи, пролітаючи в районі Камчатки, взяли проби повітря. У них були виявлені ізотопи радію. Прорахувавши шляхи руху повітряних потоків, американці доповіли своєму президенту про вибух атомної бомби в СРСР. Навіть вказали відносно точне місце випробувань.
У Вашингтоні були шоковані. Там припускали, що «Совєти» винайдуть бомбу не раніше 1952‑го. А до цього американці планували спокійно поліпшувати та примножувати власний ядерний арсенал.
Гаррі Трумен, 33‑й президент США, витримав паузу в 20 днів з надією, що Москва повідомить про народження свого ядерного потенціалу. Але не дочекався, тому 23 вересня зробив заяву, якої чекали уряди багатьох країн Заходу. «Протягом останніх тижнів у Радянському Союзі стався атомний вибух… Десь між Казахстаном і Уралом», — повідомив пресі Трумен. При цьому процитував сам себе: «Майже чотири роки тому я вказав, що вчені фактично одностайно вважали, що істотно важливі теоретичні відомості, на яких ґрунтується відкриття [ядерної зброї], вже широко відомі».
Наступного дня цитати керівництва США про вибух в СРСР потрапили на перші шпальти ледь не всіх газет світу. Винятком стали радянські ЗМІ.
Історик Влад Зубок стверджує, що Сталін сам дізнався про вибух зі зведення новин, яке приносили йому зранку, — вождю не повідомляли про хід випробувань, поки він цього не вимагав. Великий керманич вважав повідомлення західної преси витоком інформації і наказав терміново розібратися. Вчені-ядерники пояснили, що у американців є апаратура, здатна зафіксувати підвищення радіаційного фону, тому факт вибуху швидко став їхнім надбанням.
На відміну від західних читачів, звичайні радянські громадяни дізналися про нові бойові можливості своєї батьківщини лише 25 вересня. Причому головна газета країни — Правда — не безпосередньо повідомила про випробування під Семипалатинськом, а розповіла про прес-конференцію Трумена.
Заява американського президента заклала ще одну бомбу — смислову. Журналісти так і не зрозуміли, що, власне, вибухнуло. Чи означає це, що у Сталіна тепер теж є ядерна зброя? Скільки? У яких країн вона ще може бути? Чи слід очікувати війни?
З цими питаннями вони накинулися на міністра оборони США Луїса Джонсона, який вийшов до преси після Трумена. «У вас є заява президента, і я б не хотів її спотворювати», — зруйнував надії журналістів військовий.
Це зараз у школах вивчають, як влаштовано атомну бомбу, але в 1949‑му про неї, крім фахівців, знали тільки з фотографій зруйнованої Хіросіми та з контурів ядерних грибів. Ніхто не мав уявлення, де цей Казахстан і Урал — адже все це одна величезна Росія. Після заяви Трумена прості обивателі вимагали нових деталей. І вони стали регулярно з’являтися.
Вже з кінця вересня провінційні газети США стали передруковувати повідомлення якогось італійського кореспондента The New York Daily News Роберта Конвея. Жителі містечка Санкт-Петербург у Флориді, наприклад, дізналися: «Англійським і американським розвідникам вже протягом не менше дев’яти тижнів, а можливо, і більше, було відомо, що в Радянському Союзі закінчено створення атомних бомб. Перші дві бомби були скинуті поблизу Чорного моря, але не розірвалися».
А от мешканцям австралійського Таунсвілла місцева газета повідомляла, що той-таки Конвей стверджував: «Радник турецького авіаційного коледжу в Стамбулі, полковник Джордж Хартман підтвердив, що Сталін сам був присутній при двох випробуваннях».
Відстежувати потоки подібної маячні, щоб вимагати спростування, було просто неможливо. Радянська влада про випробування мовчала. Американська — іноді давала обтічні коментарі. А власники великих світових видань, які дорожили репутацією, тільки дивувалися, як у них на очах дрібна рибка стриже купони на суспільний запит.
Авторитетний американський тижневик Collier’s, з яким свого часу співпрацювали Ернест Хемінгуей, Вінстон Черчилль і Курт Воннегут, знайшов спосіб задовольнити інформаційний голод своїх читачів, зробивши спробу показати їм світ після можливої ядерної війни.
На той момент Collier’s був журналом, який читали найбільше американців. Його заснував у 1888 році ірландський емігрант Пітер Кольєр. До початку ядерної гонки свіжий номер тижневика з’являвся на світ з друкарні імперії Collier’s у містечку Спрінгфілд, на заході від Нью-Йорка. Журнал любили читачі — від середнього класу до вищого суспільства — через те, що для них писали наукові і літературні знаменитості, чиї тексти та ідеї було викладено доступною мовою. До того ж з 1920‑х Collier’s встановив залізне правило: будь-який матеріал має бути не більше тисячі слів. Натомість редакція не скупилася на гонорари. Воннегут за два оповідання отримав від Collier’s $1,8 тис., після чого пішов з посади піар-менеджера в General Electric і став писати.
Серпневий номер 1950‑го Collier’s вийшов з обкладинкою, на якій ядерний гриб здіймався над Нью-Йорком. Відомий тоді в США есеїст Джон Лір яскраво описав, як усіма улюблені будови Великого Яблука падають і плавляться після радянського атомного бомбардування.
Популярності номеру, на якому красувався заголовок Хіросіма в США, додали політики. Ще в 1947‑му президент Трумен заборонив брати на державну службу ідейно чужих, «неблагонадійних» кандидатів. Передусім йшлося про тих, хто симпатизував комуністам.
У лютому 1950‑го маловідомий і вельми питущий сенатор від штату Вісконсін Джозеф Маккарті публічно заявив, що він має список з 205 таких службовців у самому Держдепі, міністерстві закордонних справ. Після з’ясувань влада звільнила багатьох фігурантів цього списку, а в суспільстві почалося справжнє полювання на таємних агентів Кремля.
В цих умовах Collier’s з малюнками оплавлених опор Бруклінського мосту створював ефект фільму-катастрофи. Читач уявляв себе на знайомих вулицях в умовах радіації і питав: «З цим можна щось зробити?» Це питання було винесене на обкладинку. Злякатися так, щоб довго жити з цим відчуттям, можна було за 15 центів(рекомендована ціна за номер) — вартість трьох літрів бензину.
Американці вже тоді любили жахи і охоче їм піддавалися. Багатьом пригадувалася паніка в Гелловін 1938 року, коли режисер Орсон Веллс поставив радіоспектакль Війна світів за романом Герберта Уеллса про вторгнення марсіян на Землю. Актори у формі новинного репортажу повідомляли про прибульців. Багато слухачів пропустили попередження на початку і сприйняли за щиру правду, а деякі пакували речі і готувалися до евакуації.
Номер Collier’s з ядерним апокаліпсисом продався непогано. Головне — вдалося заробити на рекламі, яка на сторінках журналу для сучасного читача сприймається як дивний жарт: поряд з міськими руїнами — картинки американської мрії з пропозицією купити затишний будиночок або машину для всієї родини.
Редактори журналу вирішили наступного року повторити прийом. Тільки з протилежним ефектом. Тепер американцям пропонувалося замислитися над варіантом третьої світової війни. Тим більше в цей час радянські і американські військові вперше зійшлися в корейському конфлікті, і сторони можливого глобального протистояння стали очевидні.
Collier’s попросив професорів історії та економіки Колумбійського університету пофантазувати, через що може початися війна і як вона закінчиться. Етичні бар'єри кожен публіцист визначав сам. Collier’s встановив для запрошених авторів одну велику рамку — Війна, якої ми не хочемо. Цю фразу редакція і винесла на обкладинку.
Сценарій війни з Радянським Союзом редактори Collier’s писали з азартом і дитячою наївністю творців сучасних комп’ютерних ігор.
Коротко прогнози редакції виглядали так.
Все повинно було початися в 1952 році через замах на Йосипа Броз Тіто, лідера Югославії. Червоні війська входять в країну. У відповідь на обурення світової спільноти Сталін, як завжди, заявляє, що це «наша внутрішня справа», і Кремль захищає «волю народу».
Тоді США скидають бомби на радянські заводи і виводять з ладу нафтову промисловість. Озлоблений Сталін перетворює в радіоактивний попіл Лондон і Вашингтон. У відповідь ядерний вибух височіє вже над Москвою. До цього люди покинули місто, оскільки їх попередили листівками.
СРСР зломлений, Сталін зник, його син Василь затриманий, з таборів звільнено мільйони в’язнів, з’явилося 20 політичних партій і вільна преса, а селяни отримують землю. З радянського блоку йдуть країни Центральної Європи, й Україна, єдина з республік Союзу отримує незалежність.
До 1960 року радянська столиця повністю відновлена (з Хіросімою та Нагасакі це вдалося за п’ять років). На центральному стадіоні Динамо проходять покази мод, і за кілька років 5 млн російських жінок виходять заміж за іноземців. Цього ж року Москва приймає Олімпіаду.
Кожен з 23 учених і літераторів, запрошених для проекту, описав певну сферу російського життя після третьої світової війни. Один лише автор вибивався з цього ряду — Оксана Касенкіна. Її ім'я не сходило з газетних шпальт американських видань вже пару років і зайвий раз привертало увагу до теми номера.
52‑річна Касенкіна працювала вчителькою хімії в школі для дітей радянських працівників у Нью-Йорку. У 1948-му вона попросила політичного притулку, але її закрили в будівлі консульства СРСР. Вона вистрибнула з вікна і ледь не розбилася. Підтримка американського суспільства змусила радянську владу відступитися, і рішуча вчителька залишилася в США.
Сценарій третьої світової від Collier’s цілком вписувався в улюблений жанр масової культури — футуристичний прогноз. Хоча в Росії цю публікацію досі сприймають як один з планів поневолення Союзу.
В Україні потрібно запроваджувати воєнну цензуру. Йдеться про обмеження додатку Телеграм та платформи Тік-Ток. Таку думку висловив народний депутат від "Слуги народу" і голова парламентського комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Мик...
Президент Франції Еммануель Макрон заявив, що в Україні неможливо побудувати систему протиповітряної оборони, яка буде подібною тій, що функціонує в Ізраїлі, і відповідатиме вимогам країни. Про це він сказав на пресконференції за підсумками саміту ЄС у...
