З архіву ПУ. ​Амман московським сподіванням, - Ростислав Павленко

29 лютого 2020 року Вселенський Патріарх Варфоломій відзначає 80-річчя свого земного шляху. І привітання та побажання не будуть затьмарені загрозами. «Братерська зустріч» чотирьох предстоятелів православних церков і двох делегацій, у яку виродилась спроба Москви руками Єрусалиму скликати всеправославне зібрання чи нараду, щоб «закрити українське питання», закінчилась нічим.

Перш за все, з 15 канонічних помісних Церков світу до столиці Йорданії Амману 26 лютого надіслали свої делегації лише шість, і то лише чотири очолили предстоятелі. Не прислали нікого навіть ті, на кого особливо сподівались – Антиохійський, Болгарський та Грузинський патріархи.

Про Україну сказано не просто обтічно і загально. Якщо читати між рядків, фактично створення ПЦУ як автокефальної Церкви визнано фактом, що відбувся. Адже йдеться про «остаточне оформлення», «діалог» і інші речі, які ми вже чули - і ні слова засудження чи невизнання. Тож маємо всі підстави розраховувати на наступні визнання ПЦУ з боку помісних Церков-сестер.

А щодо діалогу - то він не припинявся протягом усього процесу після набуття ПЦУ автокефалії. Зрештою, у 2018 році, перед ухваленням рішення про надання Томосу, делегація Вселенського відвідала всі помісні Церкви, роз‘яснюючи логіку, причини і законність своїх дій. І ніде, крім хіба що Москви, не зустріли непереборних заперечень.

До речі, РПЦ, підписуючись під словами про мир і братерську любов, натомість іде в самоізоляцію, припиняючи спілкування з тими, хто визнав ПЦУ.

Росія свідома поразки. Одне зі свідчень - реакція російських коментаторів у стилі радянського анекдоту: «Брежнев програв Картеру змагання з бігу. ТАРС повідомило, що Брежнев прийшов почесним другим, а Картер – передостаннім».

Приблизно так читаються повідомлення про те, що, мовляв, «у Аммані була представлена більшість православних», «десятки, сотні мільйонів».

По-перше, після створення автокефальної ПЦУ теза про «десятки, сотні мільйонів» - некоректна, бо десятки мільйонів українських православних мають свою Церкву, яка амманську зустріч не відвідала.

По-друге, одна з найбільших Церков, румунська, була представлена не Предстоятелем, а делегацією, так само і польська. Що характеризує рівень ставлення до неканонічної оборудки, на котру Москва витратила колосальні фінансові та дипломатичні зусилля. І обережність формулювань по Україні свідчить про те, що учасники зустрічі принципово не налаштовані протистояти ПЦУ, як і волі Вселенського патріарха. Заради консенсусу РПЦ мусила погодитись.

Цікаво, що чи не найбільше бонусів від амманської зустрічі отримав Сербський Патріарх Іриней. Мало того, що в комюніке ситуація в Північній Македонії і Чорногорії, де національні церкви виборюють автокефалію, виписана набагато категоричніше і конкретніше, ніж стосовно України. Визнаючи, що питання Скоп’є має вирішувати Сербська церква, а в Македонії органи влади (!) мають поважати «права власності». Так ще митрополит Онуфрій був командирований до Чорногорії протестувати на користь Сербської церкви. На чужій землі, за чужі інтереси. Як архієрей Московської церкви.

У цьому також - глибинна відмінність між автокефалією (незалежністю) і «широким самоуправлінням» у обіймах Росії. Якщо ти незалежний і маєш свій голос - з тобою рахуються. А підлеглих - відправляють відпрацьовувати.

До речі, у листі до Онуфрія перед Об‘єднавчим Собором 15 грудня Вселенський Патріарх попередив, що той уже не зможе носити титул «митрополита Київського і всієї України» - адже таким буде титул Предстоятеля незалежної Української Церкви. Константинополь вважає архієреїв і священництво УПЦ (МП) представниками РПЦ - ким вони і є, виходячи з того, що за статутами і РПЦ, і УПЦ (МП) друга є складовою частиною першої. За законом, ухваленим ще у 2018 році, УПЦ (МП) має відобразити це в назві. Вона оспорює це в суді. Але навіть українські суди матимуть зрештою визнати очевидне.

Тож, Амманська витівка церковної та світської влади Росії не вдалась. Світове Православ‘я вкотре продемонструвало, що не потребує Москви як «Третього Риму».

Але справа далеко не закінчена. Допоки «стоїть Москва», допоки займається «природним експансіонізмом» (за Сурковим) - вона використовуватиме всі засоби впливу на світ. Зокрема й РПЦ. Тому у дипломатії Вселенського Патріарха і ПЦУ ще чимало битв. Далі буде.