Захід тягнув зі зброєю надто довго: Запеклий наступ України зупинився, ціна незначних просувань була високою, - WSJ

Наступальні зусилля українських сил на всій лінії фронту зупинилися. Журналісти The Wall Street Journal пояснили, чому це сталося, аналізуючи бої елітних десатних підрозділів української армії під командуванням капітана Анатолія Харченка, передають Патріоти України.

Контрнаступ завершено

Десантники з загону Харченка увійшли у зону бойових дій на південному сході України в серпні минулого року. Тоді контрнаступ вже рухався до провалу, а його цілі вже були серйозно зменшені, оскільки партнери вагалися у питанні надання танків та іншої бронетехніки. Натомість росіяни чекали та підготувалися. Вони окопалися у полях південно-східної території України, мінуючи поля.

На першому етапі українські бригади досягли незначних просувань та зазнали важких втрат. Загін Харченка зайшов у зону бойових дій не як компонента завершального етапу, а як його "остання крапля".

Спочатку вони атакували пагорб біля села Вербове. Втім, росіяни запустили рій дронів зі скидами, працювали кулемети та гранатомети. Взвод через втрати став нейдієздатним протягом кількох хвилин. Підрозділ втратив навіть медика.

"Українська атака закінчилася, ще не розпочавшись. Відчайдушне нове завдання Харченка було витягти своїх мертвих і врятувати тих, кому пощастило вижити", - пише видання.

Невдача контрнаступу в 2023 році призвела до сумних прогнозів. Найбільшою проблемою може бути те, що Україна недостатньо озброєна для прориву російської оборони. Незрозуміло, чи зможе Україна та її союзники розробити альтернативний підхід. Україна втратила тисячі військових, включаючи деяких з найбільш обізнаних та наймотивованіших бійців. Контрнаступ закінчено з успіхом у лише кілька квадратних кілометрів.

"Коли кулі свистять над тобою"

"Я розумію логіку Заходу не надавати нам все, що вони мають. Але що вони будуть робити, коли нас не залишиться?", - сказав Харченко.

У його підрозділі менше половини військових мали бойовий досвід. Решта були абсолютними новачками, які прийшли на зміну тим, хто загинув в бою. Їх тренували у Великій Британії. Більшість техніки цього підрозділу - радянська. Втім, десантники частіше йшли у бій пішки, адже техніка, зокрема пікапи, була б знищена на мінних полях.

Підрозділ відбивав у росіян позиції з окопами, а потім штурмував посадки та пагорби. Втім, під час однієї з операцій росіяни розпочали раптовий наступ. Українські воїни понесли втрати. "У мене було достатньо знань, але коли кулі свистять над тобою і вдаряють у гілки над тобою, це щось інше", - поділився воїн з позивним "Грізлі".

Частина групи відступила, намагаючись евакуювати поранених. Інші частина залишилася відбивати наступ. Ні броньовик, ні пікап не змогли дістатися ближче до позицій, щоб евакуювати поранених. Це вдалося зробити лише радянським мотоциклам з колясками. Поранених везли через мінні поля, транспорт постійно ламався. Мотоцикли зробили кілька таких рейсів. Росіяни продовжували наступ. Група десантників продовжувала нести втрати.

Боєць з позивним "Талер" отримав важкі поранення і не сподівався на порятунок. Він ліг на землю та вдавав мертвого. Перед цим воїн закопав свій телефон, щоб той не потрапив до рук ворога. "Талер" шукав гранату, адже не хотів здаватися живим.

Спрацювала українська артилерія, росіяни відступили, але їхні дрони все ще висіли над полем бою. Дрони скинули дві гранати, але не поцілили у "Талера". Він врятувався. До кінця дня лише троє з 22 воїнів першого взводу залишилися повністю здоровими. Наступного дня військові поїхали евакуйовувати тіла побратимів, але їх накрили важким вогнем. Загинув медик.

"Ти йдеш, повзеш, біжиш, потім йдеш, повзеш, щоб туди дістатися. А потім повертаєшся так само. Ти тягнеш своїх товаришів", - сказав Гризлі.

Ціна надто висока

Ще через день Харченко наказав влаштувати димову завісу. Росіяни боялися, що їх отруюють хімічною зброєю, а їхні дрони дезорієнтувалися. Росіяни втекли з позицій, а українці вдарили по них кластерними бомбами. Після важкого дня загін досягнув своєї мети - взяти пагорб. Але ціна була висока. Ввечері було тихо, оскільки обидві сторони припинили стріляти від втоми.

Під час евакуації одного із загиблих стався вибух. Осколками посікло кількох військових. "Грізлі" із важкими осколковими пораненнями пройшов ще понад 500 метрів, перш ніж сісти у баггі та отримати медичну допомогу. Інших двох загиблих ідентифіковували за татуюваннями та одягом у морзі наступного дня. Тіла ще двох загиблих не знайшли.

Група пішла далі

Попри втрати, група Харченка вдосконалила свою тактику і продовжувала рухатися до Вербового. Нові мобілізовані заміщували загиблих і поранених. Штурмові групо по 5 осіб часто йшли у бій, щоб уникнути привертання уваги російських дронів чи артилерії. Невеликі групи підтримки приносили боєприпаси та воду штурмовим групам і допомагали їм вирішувати будь-які проблеми з пораненими.

У разі необхідності більше військових заходило на позиції, щоб врятувати поранених та евакуювати тіла. Росіяни часто залишали своїх мертвих і поранених, уникнувши додаткових втрат.

"Це їхнє ставлення до свого народу. Це цинічно, але раціонально", - зазначив Харченко. Десантники проривали російські лінії оборони. Спочатку були окопи, завалені трупами і зброєю. Під час наближення до Вербового вони знаходили окопи з примітивними кухнями, раковинами та туалетами. 25 серпня загін атакував мережу окопів на східній околиці Вербового. Інший загін вже намагався прорватися туди на бронетехніці, але росіяни вражали їх протитанковими ракетами. Група Харченка пішла пішки та прорвалася на позиції ворога.

Розпочався бій, внаслідок якого було втрачено щонаменше двох воїнів. Евакуаційну групу було вкрай важко сформувати. Тіла знайшли під купою землі в окопі - пряме влучання мінометного снаряду калібру 152 мм.

"Нанавиджу торкатися хрестів"

На початку грудня десантники з позивними "Каннолі", "Талер" та ще декілька солдатів зібралися в крематорії у Києві, щоб попрощатися з побратимом "Бердянськи". Він загинув 12 серпня, але тривала ДНК-експертиза.

"Каннолі" частково втратив слух, "Талер" трохи відновився після поранення. Обидва сподіваються, що зможуть ще послужити українському народові.

Після прощання солдати швидко сіли у свої транспортні засоби та вирушили на Запоріжжя. Вербове залишається в російських руках. Подальші піхотні штурми призвели до незначних досягнень, було ще більше втрат і жодного значущого прориву.

Капітан Харченко відвідав могили побратимів у Києві. Він торкався хрестів "Малого" та "Сяви" - тих двох воїнів, тіла яких знайшли тоді в окопі під Вербовим - і шепотів кілька слів. "Я тобі дав той значок, друже", - сказав він перед портретом "Малого". "Я ненавиджу цю традицію торкатися хрестів. Я це робив занадто багато разів", - сказав командир.