"Замість "какая разніца": Чи заявить Зеленський на Новий рік про необхідність говорити з Росією", - журналіст

"Згідно з оприлюдненим опитуванням Центру Разумкова, 42,1% вважають Зеленського найбільшим розчаруванням року. Всі інші відомі політики відстали від нього в цьому антирейтингу дуже набагато. Але є куди гірша цифра: дві третини опитаних, 66,8%, вважають, що події в Україні розвиваються у неправильному напрямку, у правильний напрямок вірять тільки 16,5% незламних оптимістів", - пише у своєму блозі Юрій Васильченко, передають Патріоти України, і продовжує:

"Про погіршення ситуації в країні заявила більшість опитуваних: найгірша ситуація - із цінами та тарифами (81% заявили, що стільки тільки гірше), економікою (76%), стабільністю (74%), медициною (72%) та упевненістю у завтрашньому дні (69%). В цілому покращення помітили 3,4%, а погіршення – 70,7%.

У Зеленського вустами Михайла Подоляка, радника голови ОП Андрія Єрмака, прокоментували катастрофічні оцінки діяльності Зеленського. Мовляв, президент продовжує дотримуватися свого курсу, однак опоненти через ЗМІ негативно висвітлюють його діяльність. Розчарування, каже політтехнолог Банкової, - це суб'єктивна категорія, при цьому "суспільство хоче швидких і ефективних рішень". А такі рішення є, переконує він, частина з них "протискується через фундаментальний опір, через відвертий тіньової лобізм масштабних політико-фінансових груп".

"Розчаруванням року" Зеленський став насправді не тому, що проти нього налаштовані ЗМІ – він або "слуги" регулярно з’являються на олігархічних телеканалах, де їм дають говорити все, що заманеться. І не тому, що заважають політико-фінансові групи, з якими, судячи навіть з останніх торгів за бюджет в обмін на урядові посади, у "зелених" стосунки складаються досить непогано. А саме тому, на чому акцентували опитані громадяни – в країні на краще нічого не змінилося, лише на гірше. Люди відчули обман (їх обдурили чи вони хотіли бути обдуреними – це тема для соціальних психологів), але маємо закономірний результат.

Точка неповернення ще не пройдена, особистий рейтинг Зеленського залишається найвищим серед діючих політиків, однак криза у сприйнятті народом свого президента очевидна. Тож замість сміховинних звинувачувань на адресу ЗМІ та олігархів, людям, які "роблять" Зеленського, варто замислитися над тим, чому ідеологія "какая разніца", котру він озвучив у своєму першому новорічному привітанні як глава держави, привела в кінці року до потужного іміджевого удару. Вочевидь він не потрапив у тренд соціальних очікувань. Наступний рік не передвіщає виборів, тому є нагода поекспериментувати з новими трендами.

Про що ж розповідатиме Зеленський у другому своєму президентському вітанні українцям? Про коронавірус – банально. Про економіку – порожньо. В покращення вже не повірять, але вкрай потрібен промінець надії в темному царстві, так би мовити. Спробуємо припустити, що 2021 рік запрограмують на… пом’якшення негативного емоційного сприйняття українцями Росії. Звісно, прямо в лоб про це ніхто не казатиме, йтиметься про необхідність примирення всередині України, про вибори на окупованій території Донбасу, а для цього потрібно розмовляти з Росією.

На те, що саме таким може бути порядок денний української влади на наступний рік наштовхнула заява очільника Міністерства закордонних справ України Дмитра Кулеби. "Українське суспільство, - каже він - не готове до спокійної розмови про Росію. Але ми нікуди не втечемо від географії, це треба розуміти". "В суспільстві забагато емоцій, щоби говорити про Росію – тому будь-хто, хто говоритиме про це, буде замаркований як зрадник чи як фанатик – але ця розмова дуже потрібна. Без стратегії щодо Росії не буде ні безпеки, ні процвітання України", – вважає міністр.

Україна розмовляє на міжнародних майданчиках про РФ як про країну-агресора і ця позиція залишилася у спадок Зеленському від його попередника Петра Порошенка. Інша справа, наскільки голосно офіційний Київ тепер відстоює саме таку позицію. Тож виникає запитання: як має змінитися суспільна думка в разі перенесення розмов про Росію всередину країни, і не на експертний рівень, де має вироблятися стратегія, а на рівень обивательський. Де панує найбільше емоцій. Друге запитання: чи не закладена у намірах розмовляти про Росію хитра технологія з переманювання владою на свій бік тієї частини громадян, котрі готові чути, що Росія - не тільки агресор. Таких досить багато. А третє запитання: розмова буде про Росію чи з Росією. Простіше кажучи, чи не йдеться про поступове зняття тієї емоційної напруги в суспільстві, про яку каже Кулеба, для того, аби легітимізувати якщо не примирення з Москвою, то хоча б якийсь формат двосторонніх перегорів без залучення третіх країн. Може ми й помиляємося, проте щось підказує, що за кілька хвилин до Нового року українці можуть почути фразу "неважливо, з ким вести переговори, важливо, щоб був мир".

Поки суспільство сторожко реагує на спроби капітуляції чи поступки сусіду-агресору. Можна згадати, якими гучними були скандали через висловлювання і прем’єра Шмигаля, і голови парламентських "слуг" Арахамії щодо подачі води в окупований Крим. Не менше скандалів було і довкола невигідного, на думку експертів, для України розведення військ на Донбасі. Проте все може змінитися, якщо "розмова про Росію" стане медійною історією, яку щодня розповідатимуть українцям в ефірах телеканалів. На які зараз з образою зиркають з Банкової. Бо ж не секрет, що більшість власників цих медіа і самі чекають, коли ж вони зможуть відновити свій бізнес на Росії".