"Замотали в харчову плівку, облили водою та катували струмом": Мешканка Енергодару розповіла про знущання окупантів над українськими патріотами

Найбільша в Європі АЕС - Запорізька - зараз в центрі уваги всього світу через артилерійські обстріли росіянами цієї атомної електростанції, її мінування, розміщення на ній військ, озброєнь і боєприпасів окупантів, передають Патріоти України.

Ці злочинні та вкрай безвідповідальні дії створюють реальну небезпеку ядерної аварії, масштаби якої можуть бути більшими за Чорнобильську. На відстані 6 кілометрів від ЗАЕС знаходиться місто працівників цієї атомної станції — Енергодар. Як там в окупації виживають люди, розповіла "ФАКТАМ" на умовах анонімності жителька цього міста Людмила Петрівна (ім'я та по батькові змінено), яка нещодавно разом з чоловіком змогла виїхати на територію, контрольовану українською владою.

— Як змінилася ситуація в Енергодарі з постачанням продуктів, ліків після початку окупації?

— В перші дні війни ворог дуже швидко захопив значну частину півдня країни, в тому числі Енергодар та Запорізьку АЕС, тому багато людей просто не встигли евакуюватися з нашого міста. Попервах в Енергодарі лишався невеликий запас борошна, мініпекарні випікали хліб. А в середині березня борошна зовсім не стало. Найпередбачливіші громадяни скупили всі харчі в магазинах.

— Голоду не було?

— На щастя, ні. Виручили передусім селяни з навколишніх сіл — вони почали підвозити на продаж картоплю, моркву, буряк, капусту. Спочатку ми з чоловіком купували все, що вдавалося, — незалежно від того, чи були нам потрібні ті чи інші продукти.

В другій половині березня деякі комерсанти стали пропонувати на ринках борошно та соняшникову олію, вкрадені рашистами на Пологівських складах.

Ближче до настання літа селяни почали торгувати молодою картоплею, ранніми редискою та цибулею. Вже тоді сільгосппродукція була дуже дешевою. Чому так сталося? Регіон у нас аграрний. Фермери роблять так звані балагани — величезні (довжиною метрів 100) теплиці, в яких вирощують ранні овочі. Раніше їх везли передусім у великі міста. Цього року через війну ринок збуту різко скоротився. Тому починаючи з квітня ціни на ранні овочі в Енергодарі були в 2−3 рази нижчі, ніж зазвичай. Згодом дійшло до того, що помідори стали коштувати 5 гривень за кілограм, огірки — 3. Декому з фермерів доводиться висипати частину врожаю в компостні ями, бо не мають можливості продати. На ринку вдосталь також сиру, яєць, м"яса, які привозять селяни. Зараз в Енергодарі можна прожити й на 20 гривень на день, якщо бути максимально ощадливими.

Рашисти заохочують торгівлю з окупованим Кримом: селянам дозволили везти туди ранні овочі. Але повертатися додому з виторгом заборонили — вимагають закуповувати в Криму якісь товари. Тож в Енергодарі з"явилася побутова хімія та інші предмети першої необхідності з російським штрих-кодом. Але чимало містян ігнорували цю продукцію. Тому бізнес на російських товарах йде не надто добре.

— В Енергодарі вистачає ліків?

— На жаль, ні. До того ж ціни на них значно зросли. Аптеки продають медикаменти, які комерсанти привозять з окупованого Криму.

«Люди ходять за 4 кілометри на пляж, щоб зловити мобільний Інтернет від українських операторів»

— В місті є Інтернет?

— Зараз практично відсутній. Домашній Інтернет в нашій квартирі зник ще 25 березня. Але лишався мобільний Інтернет. До речі, ми дуже вдячні українським компаніям мобільного зв`язку — вони подарували абонентам по 10 гігабайтів трафіку. Нам його цілком вистачало. Але наприкінці червня в групі у фейсбуці з"явилось оголошення, щоб люди обдзвонили рідних та друзів на вільній території, бо з 1 липня рашисти відключать мобільний зв"язок. І до того вони намагалися це зробити: окупанти розстрілювали вежі, але українські оператори їх ремонтували. Таке повторювалося декілька разів. Тобто мобільний Інтернет був нестабільним, але, якщо походити с телефоном по місту, можна було знайти місце, де зв"язок був. А з 1 липня він зник в Енергодарі повністю — рашисти придумали якийсь хитрий хід, щоб цього добитися. Відтоді перестали працювати й термінали. Склалася ситуація, коли гроші на картках у людей є, а купити вони нічого не можуть. Готівки стає дедалі менше.

— Немає жодної можливості зняти гроші з картки?

— Є. Одна з таких можливостей досить нестандартна. Тут слід сказати, що якщо є потреба зайти з телефона в мобільний додаток свого банку, то в окупованому Енергодарі люди йдуть на пляж (це не близько від міста — десь 4 кілометри). Там можна зловити мобільний Інтернет, який передається з веж українських мобільних операторів на протилежному березі Каховського водосховища. На пляжі можна побачити багато людей, які прийшли туди саме заради того, щоб зловити Інтернет. Так от, ті, хто збирається виїхати з Енергодару на вільну територію і має хоч скількись готівки, може віддати її людині, яка лишається. А той хто взяв ці гроші, йде на пляж, ловить Інтернет і переводить цю суму людині, яка дала йому готівку.

Інший спосіб — звернутися до окупаційної влади і отримати готівку з комісією 15%. Тут є дуже неприємний нюанс — треба показувати паспорт. Окупанти користується цим, щоб переписати особисті дані. Ці відомості вони можуть використати для проведення псевдореферендуму

До речі, щодо «референдуму» слід сказати наступне. Рашисти навмисно обстрілюють не тільки територію атомної станції, але й околиці Енергодару. Знаю про таку історію: чоловік приїхав на машині на дачу, в цей час загарбники почали гатити, певно, з мінометів. Цій людині перебило обидві ноги! Містяни зазначають, що від «вильоту» міни до її «прильоту» минає пара секунд. Тобто стріляють з малої відстані. Навіщо ворог влаштовує ці обстріли? Він ізолював населення Енергодару від інформації з українських джерел і бреше, що обстріли ведуть ЗСУ, щоб налаштувати людей проти України напередодні можливого «референдуму».

— Загарбники, певно, запропонували людям перейти на обслуговування російськими операторами стільникового зв’язку?

— Так, наполегливо пропонують. Але який в цьому сенс, якщо з їхніми картами не можна подзвонити на жоден український номер?

Знаєте, всі давно звикли, що є мобільний зв’язок. А тут довелося користуватися вже призабутими способами комунікації: коли нам було потрібно знайти свого колегу, ми прийшли до нього на роботу, лишили записку. Попросили, щоб він на зворотньому боці цієї записки написав, де й коли можна з ним зустрітися. Отакі реалії життя в окупованому місті.

«Співробітники Запорізької АЕС, які лишилися без роботи, все одно отримують від „Енергоатома“ України зарплатню»

— Як вплинула окупація на роботу Запорізької АЕС?

— Дуже сильно. Нагадаю, ЗАЕС — найпотужніша атомна станція в Європі, має 6 енергоблоків. Більшість з них довелося екстрено зупинити, коли на початку війни окупанти почали обстріли станції і пішли на її захоплення. Важливо сказати про деталі зупинки реакторів. Коли охолодження (зупинку) проводять у штатному режимі, ця процедура триває близько місяця. А через війну довелося дуже швидко заглушати в аварійному режимі. Це небезпечно, але залишати блоки працюючими за таких екстремальних умов ще небезпечніше.

— Але ж повністю ЗАЕС не зупинили?

— В експлуатації лишили 2 енергоблоки. Один працює на 90% потужності, другий — на 60%. Завдяки цьому станція задовольняє свої потреби в електроенергії та певну частину направляє в енергосистему України. Але зараз направлення електроенергії на вільну територію під загрозою — через недавні обстріли рашистами електромереж та плани окупантів відключити ЗАЕС від енергосистеми України.

З перших днів окупації ЗАЕС росіяни тримають на території станції близько пів сотні одиниць військової техніки. Там постійно чергують до 500 солдатів і офіцерів. Вони знають, що люди їх ненавидять, але кажуть співробітникам: «Мы пришли вас защищать, будем охранять от ВСУ».

Щоб вберегти свою техніку від дронів-камікадзе, вони загнали її під потужні бетонні естакади між енергоблоками. Також частину техніки й вибухівки переправили в машинні зали. Думаю, по своїй волі росіяни з ЗАЕС не підуть. Вони там сильно окопалися.

— Співробітники атомної станції отримують зарплатню?

— Так, «Енергоатом» України перераховує гроші на картки. Співробітники, які продовжують працювати на ЗАЕС (експлуатаційники, ремонтники), отримують від «Енергоатома» зарплату в повному обсязі.

— Але багато людей, певно, втратили роботу. За рахунок чого живуть безробітні?

— Навіть в цій ситуації компанія (НАЕК «Енергоатом») допомагає. Працівники ЗАЕС, які лишилися без роботи, отримують ставку без надбавок. До речі, компанія підтримує й тих, хто зміг вирватись на підконтрольну Україні територію: нас з чоловіком поселили в дуже хорошому санаторії в одному з мальовничих куточків країни. Пов"язані з цим видатки компанія взяла на себе. Нам сказали, що можемо тут жити стільки, скільки знадобиться.

— Пенсіонери в Енергодарі отримують українські пенсії?

— Так, на картки.

Зауважу, що працівники ЗАЕС становлять десь 20% від загальної чисельності населення. Інші мешканці міста виживають, хто як може. Певна їх частина займається бізнесом в торгівлі, інших сферах. Також виручають городи, дачі — вони є у багатьох.

— Окупанти заграють з мешканцями міста?

— Так, запропонували по 10 тисяч рублів гуманітарної допомоги. Безпринципні відгукнулися. В тому числі не бідні люди — зокрема деякі працівники атомної станції, які непогано заробляють. Щоб отримати ці 10 тисяч рублів, треба прийти з паспортом, з якого окупанти переписували персональні дані. Рублі можна тут таки обміняти на гривні за курсом 1 до 1,5. Ці жлобкуваті люди продають свої персональні дані за російську подачку.

До речі, коли весною наш міський голова Дмитро Орлов завіз на склади партію гуманітарки, був план розподілити її між інвалідами, родинами з маленькими дітьми (бо там було чимало дитячого харчування), дуже літніми людьми. Але рашисти захопили склади і потім від себе роздавали ці харчі з вантажівок з літерою «Z» на бортах. Це подавалося так, що «Украина вас бросила, а мы вам гуманитарную помощь даем». Жадібні люди приходили, ставали в черги, простягали руки, дякували. Боляче було на це дивитись, тим паче, що це відбувалося одразу після того, як стало відомо про жахливі злочини рашистів у Бучі, Ірпені, Гостомелі…

— Як люди реагують на колаборантів при зустрічі з ними на вулицях, на ринках, в магазинах?

— Ті, хто пішов на співпрацю з окупантами, бояться з"являтися поміж людей. Хто не боїться містян, так це автоматники окупантів. Вдень загарбники стараються нікого не чіпати, а в темну пору доби проводять нічні арешти: людей, які мають проукраїнські переконання, зокрема ветеранів АТО, забирають з квартир. Арештованих жорстоко катують.

«Людина погодилася віддати рашистам усі свої гроші, і її з переламаними ногою, ключицею та ребрами відпустили з катівні додому»

— У місті переказують історію, яка трапилась з одним з арештованих патріотів: нелюди замотали його в харчову плівку, облили водою і підключили електричний струм, — продовжує Людмила Петрівна. — Вони вже думали, що цей чоловік помер, тому замотали плівкою й голову. Але він прийшов до тями й вигриз дірку у плівці. Й після цього жаху рашисти його не відпустили.

Принагідно нагадаю про трагедію, яка отримала розголос: на початку липня прямо на робочому місці окупанти до смерті забили одного з водолазів Запорізької АЕС Андрія Гончарука. Тут слід пояснити, що на території АЕС є глибокі резервуари з водою, які використовуються в системі охолодження реакторів і обладнання. Для обслуговування резервуарів задіяно водолазів. Люди переказували таке: окупанти з якогось дива запідозрили, що на дні резервуарів схована зброя. Намагалися змусити Гончарука спуститися туди та перевірити. Він відмовився. Тоді його й почали по звірячому бити. Згодом він помер в реанімації. Ті, хто його знав, кажуть, що він був людиною незалежною, з характером.

— Були випадки коли окупанти відпускали арештованих?

— Так, ми чули про деякі. Зокрема такий: після жахливих тортур людині запропонували заплатити за те, що його відпустять. Він погодився віддати все, що має, і його з переламаними ногою, ключицею та ребрами відпустили додому.

Але чимало випадків, коли людей арештовують і потім жодних відомостей сім"ї не надають. Кажуть: «У нас такого нет». Ходять чутки про концтабори в Донецькій області, в які вивозять з Енергодару українських патріотів.

— Де розмістилися російські війська, які контролюють безпосередньо Енергодар?

— Там декілька підрозділів, які розквартирували по різних місцях: зайняли готель та профілакторій атомної станції, яхт-клуб. Живуть в дуже комфортних умовах, про які інші солдати можуть хіба що мріяти.

До речі, в попередні роки після того, як в Україні була проведена децентралізація і в місті стало лишатися значно більше грошей, ніж раніше, в інфраструктуру Енергодару було вкладено дуже багато коштів. Місто набуло вигляду європейського. Ходять чутки, що російські офіцери давали хабарі, щоб потрапити служити до окупованого Енергодару — тут їм жилося, як на курорті, доки українські військові не почали дуже влучно бити дронами-камікадзе — по будівлі, в яку засилилася ФСБ, по наметовому містечку рашистів на ЗАЕС.

Зауважу, що скрізь в місті, куди дотягуються пазурі окупантів, настає розруха. Скажімо, в яхт-клубі вони повидирали двигуни з яхт. У ЗАЕС росіяни «віджали» сучасний дитячий табір «Юність». Заявили, що там будуть відпочивати діти з «лднр» та, можливо, місцевих колаборантів. На кухні цього табору було встановлено новітнє обладнання, в кімнатах дітей — кондиціонери, різна техніка. Директор табору зателефонував окупантам, попросив: «У нас там дорогие микрофоны. Пожалуйста, будьте с ними аккуратными». Йому відповіли: «Какие микрофоны? Нет здесь никаких микрофонов». — «А кондиционеры?» — «Нет тут кондиционеров».

Росіяни тягнуть все більш-менш цінне. Полковник, який взяв під контроль дитячий табір, вкрав там кондиціонери. Ті, хто займають вищі щаблі, вивозять комбайни, трактори, зерновози.

«Непоодинокі випадки, коли люди зі слабким здоров"ям, літні помирали біля рашиського блокпосту в Василівці»

— Була якась конкретна подія, яка підштовхнула вас евакуюватись з Енергодару?

— Ні, прийняття цього рішення спричинила сума факторів. Ось один з найсуттєвіших. Росіяни нехтують тим, що Запорізька АЕС — ядерно небезпечний об’єкт. Як я вже казала, вони розмістили там військову техніку та боєприпаси. А поруч з нею вирили величезні траншеї і поставили в них «Гради», безкарно гатять реактивними снарядами по містах на протилежному березі Каховського водосховища. Кажу, безкарно, бо у відповідь наші стріляти не стануть, адже за позиціями російських «Градів» знаходяться атомні реактори та сховище відпрацьованого ядерного палива.

Від залпів «Градів» аж здригаються будинки в Енергодарі, спати в цей час практично неможливо. Люди відчувають, що знаходяться в небезпеці. Не дивно, що після того, як рашисти стали гатити з берега Каховського водосховища з цих реактивних установок, кількість енергодарців, які вирішили виїхати на підконтрольну Україні територію, стрімко зросла. Люди записуються в чергу на евакуацію до одного з підприємств-перевізників, яке вже не перший рік працює в нашому місті. Але автобуси в нього невеликі, тож задовольнити потребу швидко воно не може. Ми знайомі з власником цього приватного підприємства, подзвонили йому, і він погодився взяти нас з чоловіком — без місць, їхати на сумках в проході. Дісталися останнього ворожого блокпосту біля села Василівка Запорізької області. А потім там дивовижно поталанило.

— Як саме?

— До блокпоста у Василівці їдуть потоки людей з декількох напрямків: з Маріуполя, Мелітополя, Бердянська, Токмака, Херсону, Нової Каховки та з Енергодару. Коли ми наблизилися до блокпоста біля Василівки, дізналися, що там черга приблизно з 1,5 тисячі машин. За день рашисти пропускають 50−70 легковиків та автобусів. Адже проїзд працює лише по декілька годин на добу: десь з 17:15—17:20 приблизно до 20-ї.

Ми простояли лише 12 годин. Було дуже жарко: 35−37 градусів. Чекали в лісосмузі. Познайомились там з багатьма людьми, в тому числі з жінками з немовлятами — навіть одномісячними. У однієї з жінок — зовсім молоденької мами з Херсона — дитина народилася в день початку великої війни.

Лісопосадки біля останнього ворожого блокпоста невеличкі, і в них повно людей, які прагнуть виїхати. Томитися там — це пекельна мука. Непоодинокі випадки, коли люди зі слабким здоров"ям, літні помирали на підступах до блокпоста.

— Тобто вам поталанило в тому, що черги на виїзд довелося чекати 12 годин, а не багато днів?

— Саме так. Коли евакуюються сім"ї з дітьми, то зазвичай спочатку до Василівки їдуть чоловіки, стоять по 5−7 днів в черзі. Ночують в машинах, а то й на землі. А потім приїздять дружини з дітьми. І вже вся сім"я намагається виїхати на територію, підконтрольну українській владі. Так зробили одні наші знайомі.

— На блокпостах вам довелося проходити так звану фільтрацію?

— Коли ми остаточно вирішили евакуйовуватися, чоловік підписався на групи у фейсбуці, в яких люди діляться досвідом, порадами щодо проходження блокпостів. Ми прочитали там багато історій про те, що загарбники змушують людей вивантажувати всі речі для перевірки, телефони ретельно перевіряють. Важливо, що це роблять спеціально навчені військові. Вони можуть докопатися й до інформації в телефоні, яка була стерта не так, як слід. А якщо стільниковий розряджений, то рашисти його просто розбивають.

— Жінок перевіряють?

— Не всіх, але перевіряють: примушують роздягатися аж до нижньої білизни. Це принизливо! Чому такий прискіпливий контроль навіть до жінок? Думаю, річ в елементарному прагненні вкрасти щось цінне — золоті речі, валюту. Рашисти розуміють, що хтось може сховати золото і гроші під одягом.

У кожного своя власна історія везіння та невезіння при проходженні блокпостів. Читала в групі у фейсбуці, що десь півтора місяці тому один хлопець зник на блокпості — його вивели з автобуса й відтоді жодної інформації про нього немає, мобільний телефон не відповідає. В нашому автобусі було тільки двоє чоловіків, один з них — з трьома дітьми. Всі інші — жінки та діти. Тому пасажири саме нашого автобуса не привернули особливої уваги. До того ж нам посприяло те, що ми проходили блокпост наприкінці зміни. Багаж з нашого автобуса не витягували. У нас перевіряли паспорти та дуже ретельно — телефони.