Жах, котрому не можна дати шансів повторитися: "По селу не видно було жодної кішки чи песика" - свідок Голодомору

Катерина Кирпата народилася 20 грудня 1926-го в сім'ї Скориків у селі Ксаверове - тепер Городищенський район Черкаської області. Живе у рідному селі. У сім'ї Катерини Кирпатої із села Ксаверове - тепер Городищенський район на Черкащині, під час Голодомору померли 5 дітей. Спогадами про трагедію поділилася з Gazeta.ua, зазначають Патріоти України.

"Від голоду 1933 року померли всі мої брати. Костику було десять літ, Федю – 8, Грицьку – 5, Івану – 2. Не стало й 1-річної сестрички Люди. В селі дуже вмирали. Цілими сім'ями, особливо діти. В школі ставало менше й менше учнів. Коли прийшла весна, почали їсти всяку зелень, а потім помирали од об'їдання та хвороб шлунку. Ховали трупи в завалених погребах, хлівах та кормових ямах. Люди втрачали глузд, хоронили й напівживих. Кидали до покійників усіх, хто не міг пересуватися. Їх загортали землею", - розповідає Катерина Кирпата.

Щоб вижити, їли буряки, гнилу картоплю, бур'яни, цвіт акації, листя вишні, кропиву, калачики, щавель береговий та кору з дерев. Люди ловили ворон, жаб та видирали пташині гнізда. По селу не видно було жодної кішки чи песика.

"За цілішу одежу вимінювали по містах чи у "верхівки села" жменьку зерна чи висівок. До них добавляли якоїсь трави та сушили перепічки, - веде далі. - Одна дівчина Оленка разом із молодшою сестрою Мотею назбирали в полі колосків. То їх судили, дали п'ять років і відправили у Магадан. Здала їх сліпа Сюта, яка почула від когось.

Пам'ятаю, був у селі хлопчик Сеня. Батьки його померли. Він ходив дуже опухлий. Одного разу прийшли до нас гратися куткові діти. Та все п'ють і п'ють воду. "Що ж ви, дітки, таке смачне їли, так водичку п'єте?" – питає сусідка. "А печінку з Семена з'їли", - відповідають.

Я пам'ятаю тих збирачів – активістів. Це були свої, сільські – комуністи, комсомольці. Чоловіки й жінки. Вони ходили з довгими залізними ключками – щупаками-мацаками. Штрикали ними землю, солому, сіно, шукали зерно. Забирали все, що знаходили. Під мітелку. Хто сперечався, не віддавав - того били, записували у вороги народу, судили і садили в тюрму. А сім'ю виганяли геть із села. Від них заховати не можливо було нічого, все обнишпорять, і знайдуть.

Чула від батьків про дядька Грицька і тітку Уляну, до яких прийшли з обшуком якраз під час обіду. Все вигребли з погреба, а тоді зі столу варену картоплю стали забирати. Мала дочка схопила пару картоплин і під піч сховалася. Її звідти витягли та їжу відібрали. Оставили людей взимку без нічого.

Намагалися втекти із села в місто. Але там їх ніхто не ждав. Помирали в місті під тинами. На залізничній станції Цвіткове поставили охоронників, які всіх завертали в село. На дорогах так само", - поділилася жінка.