А ви це знали? Чому в СРСР масово купували книги, але не читали їх

Дивлячись на старі фотографії чи переглядаючи фільми епохи СРСР, можна подумати, що радянські люди були справжніми інтелектуалами. У багатьох полиці були заставлені книгами, часто навіть повними збірками визнаних класиків - Дюма, Золя, Жюля Верна чи Конан-Дойля, передають Патріоти України.

У повоєнні роки дійсно стався справжній читацький бум. Читати стало настільки модно, що й виникла знаменита фраза про те, що "СРСР – країна, що найбільше читає у світі". OBOZ.UA розбирався, чому в СРСР і справді чи не кожен міг мати в квартирі власну бібліотеку, але книги при цьому були атрибутом інтер’єру, і читали їх рідко.

У перші десятиліття ХХ ст. більшість населення тодішньої імперії читати не вміла. Потім було організовано так званий "всенавч" — грамоті навчалися всі охочі. У повоєнні 50-ті роки книги почали видаватися величезними, небаченими у світі тиражами.

Звісно, у видавничих планах на першому місці були ідеологічно вивірені твори, але публікували й те, що дійсно цікавило читачів. Так в СРСР прийшли навіть твори світових класиків – Дюма, Драйзера, Гемінгвея, Фолкнера, Жюля Верна, Дікенса та Ремарка.

Виник цікавий феномен – щоб здаватися начитаними, люди скрізь де можна діставали дефіцитні томики і ставили їх на видному місці, здебільшого за скляними дверцятами сервантів.

Але все дефіцитне цінувалося втричі більше – так з’явилося упередження, нібито "книги від читання псуються", тому й самі не читали й дітям не дозволяли чіпати рідкісні видання. Так виник парадокс – на полицях вдома стояли шедеври світової літератури, але доступ до них часто був закритий.

Також існувала практика збору макулатури, щоб отримати в обмін книги. Люди відстоювали черги, щоб отримати раритетні видання, а щасливчики, що мали блат, могли собі дозволити вибирали книги видання під колір шпалер та меблів. Бум книгодрукування пішов на спад до кінця 1970-х: дійсно якісні книги (а не партійно-ідеологічний непотріб) стали розкішшю, дефіцитом та предметом спекуляції.