СНІД забрав понад 33 млн життів, а проти його збудника, віруса імунодефіциту людини (ВІЛ), до цих пір не вдалося знайти вакцину. Ліки, що запобігають передачі вірусу і пригнічують симптоми, вже доступні в багатьох країнах, але, тим не менш, в 2019 році ВІЛ заразилися 1,7 млн осіб. Професор Жак Пепин, епідеміолог з Шербрукського університету в Канаді, десятиліттями намагався з'ясувати походження ВІЛ - з тих пір як почав працювати терапевтом в Заїрі (сьогодні це Демократична Республіка Конго) в 1980-х роках, повідомляють
Патріоти України.Попередні дослідження показали, що вірус імунодефіциту мавп вперше передався від шимпанзе людям в Південно-Східному Камеруні на початку XX століття. «Вірус імунодефіциту мавп може бути фатальним для шимпанзе так само, як ВІЛ для людини (...). ВІЛ є прикладом зоонозної передачі, коли патоген може передаватися від одного виду до іншого, наприклад, як Covid-19, пташиний грип та коров'яча віспа», - пояснює думку професора Daily Mail.
«У знаменитому першому виданні книги "Походження СНІДу", опублікованій в 2011 році, доктор Пепин дійшов висновку, що, ймовірно, першим ВІЛ заразився мисливець в Камеруні на початку XX століття, а потім вірус поширився по Леопольдвілю, нині відомому як Кіншаса в Конго», - йдеться в статті.
І ось опублікована переглянута версія цієї гіпотези - тепер передбачається, що «нульовим пацієнтом» був не місцевий мисливець, а голодуючий солдат часів Першої світової війни, вимушений полювати на шимпанзе в пошуках їжі, коли група солдатів застрягла в віддаленому лісі біля Молунду в Камеруні в 1916 році, пише Daily Mail.
В ексклюзивному інтерв'ю Daily Mail професор Пепин розповідає, як колоніалізм, голод і проституція внесли вклад в триваючу епідемію СНІДу. «Під час Першої світової війни у Німеччині в Африці було кілька колоній, і союзні війська вирішили вторгнутися в ці колонії, однією з яких був Камерун, - пояснив професор Пепин. - У Камерун вторглися британські, бельгійські та французькі солдати з п'яти напрямків».
По одному з маршрутів вторгнення 1600 солдатів покинули Леопольдвіль і вирушили вгору по річці Конго і її притоку, річці Санга, перш ніж пішки дістатися до кінцевого пункту призначення в Камеруні. Цей шлях пролягав через віддалене місто Молунду, місце, яке, як припускали попередні дослідження, було місцем найпершої ВІЛ-інфекції, повідомляється в статті.
«Солдати провели в Молунду три або чотири місяці (...). Поки вони перебували там, головною проблемою були не кулі ворога, а голод», - розповідає професор Пепин. (...) У солдатів незабаром закінчилося продовольство, і вони покладалися на припаси, відправлені по річці з Браззавіля і Леопольдвіля. (...) Але проблеми з матеріально-технічним забезпеченням привели до масового голоду і змусили солдат відправитися в ліс і полювати на всіх тварин, яких можна було вжити в їжу.
«Моя гіпотеза полягає в тому, що один із солдатів захворів на ВІЛ під час полювання в лісі. Він убив шимпанзе, поранився, коли обробляв тварину, щоб нести її назад, і через рану вірус потрапив до його організму, - говорить професор Пепин. - У підсумку після війни солдат повернувся в Леопольдвіль і, ймовірно, запустив найпершу лінію передачі вірусу в самому Леопольдвілі».
«Професор Пепин вважає, що, після того, як вірус потрапив в людську популяцію, спочатку він поширювався повільно, будучи обмеженим тим, що було тоді столицею бельгійської колонії. За його оцінками, цей єдиний випадок зоонозної передачі в 1916 році привів до зараження близько 500 осіб на початку 1950-х років. Поширення ВІЛ в той час було викликано, перш за все, повторним використанням брудних голок в лікарнях, що було результатом браку ресурсів і обмежених можливостей дезінфекції», - йдеться в статті.
«У 1960 році Конго скинуло кайдани європейського колоніалізму, що спровокувало приплив біженців і мігрантів в місто. Населення Леопольдвілю на початку XX століття становило близько 14 тис. чоловік, а зараз в Кіншасі (назва, дана Леопольдвілю в 1966 році) проживає 14 млн чоловік, тобто за століття воно збільшилося в 1000 разів. Місто виявилося ідеальним середовищем для поширення ВІЛ через нерівномірний статевий склад - на кожну жінку припадало 10 чоловіків. Це призводило до злиднів і повальної проституції, що сприяло поширенню вірусу, що передається статевим шляхом, серед міського населення».
«Щорічно повія брала до 1500 клієнтів. Це було ідеально для поширення ВІЛ статевим шляхом серед цих секс-робітниць і їх клієнтів, - говорить професор Пепин. - Саме тоді, в 1960-х роках, передача інфекції статевим шляхом прискорилася».
«Леопольдвіль був невід'ємною частиною глобального поширення ВІЛ, додає професор Пепин, кажучи, що до 1960-х років кілька випадків було зареєстровано в інших частинах країни. Технічний фахівець з Гаїті, який приїхав в країну після здобуття нею незалежності, заразився тут вірусом і в кінцевому підсумку відвіз його додому, де він потім поширився серед чоловіків-геїв. «Не минуло й кількох років, як він був ще раз експортований - в США, а в США він поширився серед геїв і споживачів внутрішньовенних наркотиків. Зі США він потрапив до Західної Європи», - розповідає доктор Пепин.
Приєднуйтесь
