Був взірцем витримки та стійкості всі роки війни: На Херсонщині поховали ветерана-морпіха, який загинув під обстрілом російських окупантів на Донбасі

У Херсонській області 31 жовтня попрощалися з 30-річним старшим сержантом 36-ї окремої бригади морської піхоти ім. контр-адмірала Білецького Михайлом Старостіним (позивний "Тихий"). Похорон відбувся в селі Новорайськ Бериславського району, зазначають Патріоти України.

Старостін загинув під час ворожого обстрілу близько опівночі, 29 жовтня, поблизу селища Водяне на Донбасі. У Михайла залишилися мати, дружина та троє сестер.

Підполковник, командир батальйону морської піхоти Віктор Сікоза розповів: прослужив разом із Михайлом 10 років. Він додав, що бачився із загиблим за три дні до трагедії.

"Усі кар'єрні щаблі від командира взводу до командира батальйону пройшов разом із Михайлом. Михайло від матроса навідника оператора БМП-2 до головного сержанта взводу. Ми все пробили разом", – сказав Сікоза.

Воїн був спокійним, дуже врівноваженим, ніколи не панікував, розповів товариш по службі Олександр Куса. Він служив з українським військовим два роки.

"Таких людей, як він, треба снайперами ставити. Це людина, реально, золоті руки. Всі позиції свої, бліндажі, він робив як для бога. На нього покладалися офіцери. Йому не потрібен був наказ. Йому треба було сказати: "Мішаню, виручи". Він іноді не відмовляв", – сказав Куса.

Михайло Старостін із 2010 року служив у Криму. Разом із ним у 2014-му звідти виходив Дмитро Глова. Про смерть побратима той дізнався вранці 30 жовтня.

"Ніколи ні на кого не кричав. На рейсі могло бути важко, тоді він міг спокійно з посмішкою сказати, що треба зробити. Знаю його близько восьми років. Жодного разу не бачив, щоб він на когось кричав. Досі не віриться. Будемо повертатися назад якось. Він завжди буде з нами там", – сказав товариш по службі.

Класна керівниця Михайла Алла Суха охарактеризувала загиблого як дуже доброго і дуже працьовитого.

"Наприклад, прибираємо ділянку. Половину робить клас, а половину – Міша. У нас була на Андрія вечірка. І витягали, кому хлопець попадеться. І ось одній дівчинці попав Мишко. І всі: ой, як ми тобі заздримо, тому що Міша такий працелюбний і дуже хороший. Мені так боляче. Це така дитина", – сказала жінка.

Михайло мріяв стати військовим, розповіла Ірина Регеда, яка була його класною керівницею в 11 класі, а зараз директорка Новорайської опорної установи повної загальної середньої освіти.

"Він тоді ще був завзятим хлопцем. Пам'ятаю їх "А ну-ка парни!", Як вони здобули перемогу в учнів паралельного класу. Як він міг дружити! Його дуже любили і хлопці, і дівчата в класі", – згадала вчителька.

Керівниця центру допомоги учасникам АТО при Херсонській облдержадміністрації Наталія Возаловська познайомилася з Михайлом у Водяному, коли приїхала в 36-у бригаду. Вона сказала, що морпіх дуже сумував за домівкою.

"Він, дізнавшись, що приїхали з Херсона, підійшов до нас і каже: "А я з Херсонської області. З Бериславського району". Звідки ж? З Новорайська. І ми так тепло поспілкувалися з ним. Зустрічалися ще кілька разів. Привітний, веселий був", – розповіла жінка.