"Через кожних кілька метрів падали": Український розвідник розповів, як рятував пораненого побратима з-під вогню

Розвідник 32-ї окремої механізованої бригади Збройних сил України Олександр розповів, як під масованим вогнем ворожих "Градів" рятував пораненого побратима з поля бою. Над головами захисників свистіли снаряди, і кожні кілька метрів доводилося падати на землю, щоб вижити, передають Патріоти України.

Розповідь воїна була опублікована на сторінці 32-ї омбр у Facebook. "Тоді наші хлопці вимушені були трохи відійти з позицій. Їх добряче обстріляли – крила артилерія, "Гради". Багато поранених", – сказав Олександр.Він додав, що розвідка заходила на ці позиції вночі – завдання було прокласти дорогу назад і зачистити окопи. За інформацією воїнів, окупанти там не закріпились.

"Ми дійшли, облазили всі позиції, кущі поблизу – ворога не було. Уже під ранок знову почався масований обстріл. Працювали "Гради". Але ми знайшли наших поранених – треба було виводити, бо вони не вижили б. Над головами свистіло. Ми хлопців попід руки й назад. Через кожних кілька метрів падали на землю, щоб осколками не посікло", – розповів розвідник.

Олександр зауважив, що під час вибухів треба впасти, просто там, де стоїш, однак дехто починає тікати – це вірна смерть."Щоб врятувати людину за таких обставин, доводиться класти її на землю силоміць. Я навіть не знаю, як звати бійця, якого я вивів. Якось не запитав. Та і не до того було. Ми виходили о 4-й ранку. Знаю лише, що він вижив. І це головне", – каже воїн.

Олександр – родом із Лохвиці Полтавської області, за освітою – столяр, в армії до цього не служив. У розвідку потрапив випадково. Коли почалась масштабна війна, сидіти вдома не зміг – заповнив анкету й отримав призначення. Пройшов підготовку в Німеччині, на базі НАТО.

"Завдання розвідників – завести людей на позиції, залишені, чи відбиті у ворога. Або облаштувати спостережний пункт. На практиці це виглядає так: ми йдемо попереду метрів за 300, заходимо перші, дивимось, щоб не було ворога, не було розтяжок, мін. Для цього з нами є сапер. Піхота заходить, коли вже все перевірено. Далі ми або назад, або підлазимо ближче до ворога й облаштовуємо спостережний пункт. Було таке, шо лізли по хащах до самих ворожих позицій. Підлазили метрів за сто", – розповідає військовий.

Він додав, що в ідеалі розвідники не стріляють, хоча на практиці буває різне, адже вони ідуть "у саме пекло"."Є вислів про те, що коли починає воювати розвідка, то це вже не розвідка, а піхота. Доводилось побути й піхотинцем. Якщо все йде за планом, з облаштованого СП доповідаємо про дії противника, фотографуємо. Заходимо зазвичай на 1-3 доби, потім на відпочинок", – каже Олександр.

За його словами, часто на позиціях окупанти лишають своїх "двохсотих" і "трьохсотих". "Це дивно для нас, але вони не забирають тих, хто не може ходити. Напевно, щоб не заважали втікати. У них взагалі ставлення до людей, як до м’яса – часто посилають на штурм по мінах, просто під кулі. Я, коли вже знаю місцевість і отримую завдання, часто коригую шлях із командиром. А вони виконують наказ бездумно. Для війни воно може й краще, але втрат у них від цього значно більше", – розповів розвідник.

Відновитись після бойових завдань Олександру допомагають друзі, власноруч облаштований побут та дзвінки рідним. "Хлопці в нашому підрозділі зібрались переважно хороші. Ми вже як сім’я. Готують усі смачно. Ми робили й голубці, й олів’є – дуже хочеться домашнього. Сардин і тушкованки вже понаїдались на багато років наперед", – каже він.

Найбільше Олександр сумує за донькою і сином, яким 4 і 2 роки. "Зідзвонюємося регулярно, мала плаче, дуже хоче, щоб я приїхав. Скоро обіцяють відпустки давати – поїду зразу. Сподіваюся, що до кінця року ми переможемо. Я так думаю… Хочу дуже! Спочатку поїду додому, до рідних. Трохи з ними побуду, відпочину. А потім, хто його знає, можливо й підпишу контракт. Думаю, на майбутнє нам дуже потрібна буде сильна армія. Бо росіяни просто так від нас не відстануть", – каже воїн.