"Да, парєнь, ти оголосив мені війну". Як суддя-викривач із Черкас бореться з тиском керівництва суду

– Ти проявив велику неповагу до мене і усього колективу. Ти оголосив війну.
– Єслі я виніс законне рішення, получається я войну оглашаю?
– Да, парєнь. Ти оголосив мені війну.

Таким був діалог судді Апеляційного суду Сергія Бондаренка з головою черкаського суду Володимиром Бабенком. Цим текстом ми продовжуємо розповідати історії українських суддів, які постраждали від дій органів суддівського врядування (ОСВ) через власну незалежність, підтверджуючи те, що склад цих органів варто змінювати.

У грудні 2013 року на розгляд колегії Апеляційного суду Черкаської області під головуванням судді Сергія Бондаренка потрапила справа за позовом підприємства Дмитра Фірташа ПАТ "АЗОТ" до викладачки Черкаського державного технологічного університету про виселення останньої зі службового житлового приміщення. За результатами розгляду колегія суддів відмовилася виселяти викладачку, так як для цього не було законних підстав.

Наступного ж дня суддю Бондаренка викликав до себе в кабінет голова суду Володимир Бабенко (який, до речі, користується Toyota Camry ПАТ "АЗОТ"). Голова суду висловив різке незадоволення прийнятим колегією рішенням (хоча й воно було повністю законним), та зазначив, що цим рішенням суддя "оголосив голові та керівництву суду війну". Суддя цю розмову випадково записав на диктофон. Пізніше, у лютому 2014 року, голова суду також намагався тиснути на колегію суддів у іншій справі.

За вказаними фактами суддя Бондаренко звертався із заявами про вчинення головою суду злочинів до Генеральної прокуратури, та із дисциплінарною скаргою до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС, квітень 2015 року). Після того суддя Бондаренко зазнав систематичного тиску з боку керівництва суду та невідомих осіб. Зокрема, його машину підпалювали, невідомі особи чатували суддю під його квартирою, у судді забирали помічницю. А роботу нової помічниці керівництво суду блокувало, керівниця апарату суду забороняла канцелярії суду реєструвати доповідні записки судді про порушення.

Перед наближенням чергових виборів голови суду, 30 березня 2015 року голова суду Бабенко провів брифінг, на якому заперечив усі звинувачення та висловив припущення, що його намагаються дискредитувати з метою отримати посаду голови суду. Зокрема, він зазначив, що "Бондаренко… викидає свої брехливі кляузи у різні інстанції з метою скомпрометувати керівництво апеляційного суду", та, що той "..завжди скиглить про те, що його не люблять і ображають, що він ображає працівників суду...". Щодо цих неетичних висловлювань суддя Бондаренко у грудні 2015 також звернувся із дисциплінарною скаргою до ВККС.

Провадження у справі ВККС відкривала більше року – це сталося лише у вересні 2016 року, а рішення по суті прийняла ще через рік після того – у червні 2017 року. В той же час, за змістом рішення ВККС, остання рекомендувала звільнити Бабенка лише за неодноразові неетичні висловлювання на брифінгу та інших публічних заходах. Комісія не інкримінувала Бабенку тиск на суддю Бондаренка у грудні 2013 року, бо строк притягнення до відповідальності за цим епізодом на час розгляду скарг вже сплив. При цьому, експертна група установа ще у липні 2015 в рамках кримінального провадження підтвердила, що запис не змонтований, а голос на ньому дійсно належить Бабенку.

Після цього, ВККС передала Вищій раді правосуддя (ВРП) рекомендацію про звільнення Бабенка надійшла ще у липні 2017 року, однак ВРП, в порушення норм власного Регламенту, більше, ніж півроку її не розглядала.

А тим часом суддя Бабенко оскаржив рекомендацію ВККС до суду, і хоча першу інстанції він програв, Велика Палата Верховного Суду задовільнила його апеляційну скаргу та скасувала рекомендацію ВККС про звільнення. Вона зазначила, що хоча висловлювання судді на брифінгу й порушували правила суддівської етики, рішення ВККС не містить достатніх та обґрунтованих мотивів, з яких та дійшла висновку про необхідність застосування звільнення як пропорційного покарання. При цьому, 4 судді не погодилися з таким рішенням та виклали окремі думки.

Ця історія свідчить про те, що ОСВ не готові захищати суддів-викривачів, та карати голів судів за тиск на інших. Натомість, ці органи всіляко уникають розгляду таких питань – затягують їх, допоки не спливуть строки притягнення до відповідальності за окремими епізодами. Та ще й настільки погано обґрунтовують свої рішення, що ті потім скасовуються судами. Або ж стараються перекласти відповідальність за прийняття рішення на когось іншого (наприклад, ВРП аргументувала нерозгляд рекомендації ВККС тим, що нібито чекає остаточного судового рішення по ній).