Дуже незвичайний "стиль виття": Вчені виявили в дикій природі рідкісних "співаючих собак"

Новогвінейський співаючі собаки вважалися вимерлими в дикій природі, однак команда дослідників виявила популяцію цих хижаків в горах на заході Нової Гвінеї, повідомляють Патріоти України із посиланням на іноземні ЗМІ.

Новогвинейський співаючий собака з’явився на острові Нова Гвінея 6000 років тому. Незважаючи на своє давнє походження, собака відкритий лише в XX столітті і погано вивчений. Отримані дані можуть пролити світло на складну картину одомашнення собак в Азії і Океанії.

Клаудіо Сіллеро, біолог Оксфордського університету і голова групи фахівців з собак в Міжнародному союзі охорони природи, сказав, що дослідження підтверджує тісну спорідненість між австралійськими і Новогвінейськми собаками, «найдавнішими домашніми собаками на землі».

Джеймс Макінтайр, президент Фонду диких собак Нової Гвінеї і дослідник, чиї виходи «в поле» були центральними для нової роботи, спочатку шукав новогвінейських співаючих собак в страхітливому високогір'ї острова, який розділений між Індонезією і Папуа-Новою Гвінеєю з 1996 року.

У зоопарках живуть десятки собак цього підвиду, деякі з них утримуються в якості екзотичних домашніх тварин. Але більш за півстоліття вони залишалися невловимими в дикій природі. Співаючими собаки названі за свою незвичайну манеру вити, що нагадує спів птахів або звуки, що видаються китами. Таким голосом не володіє жодна порода собак. Однак співаючі собаки, також як і інші, можуть видавати вереск, завивання і гавкіт.

«Місцеві жителі називали їх високогірними дикими собаками. Співочий собака Нової Гвінеї - це назва, вигадана європейцями. Оскільки я не знав, що це таке, я просто назвав їх високогірними дикими собаками», — зізнався дослідник.

Але чи були ці істоти дійсно дикими співаючими собаками, які вважалися вимерлими? Навіть співаючі собаки, що утримуються в неволі, були загадкою для вчених, які не могли вирішити, чи є вони породою, видом або підвидом.

У 2018 році Макінтайр зумів отримати ДНК від двох спійманих в пастку диких собак, швидко випущених після взяття біологічних зразків, а також ще одного собаки, якого було знайдено мертвим. Він передав ДНК фахівцям, які після довгих досліджень прийшли до висновку, що гірські собаки, знайдені Макінтайром, не є сільськими собаками, а належать до тієї лінії предків, від якої пішли співаючі собаки Canis lupus hallstromi.

«Протягом десятиліть ми думали, що собака Нової Гвінеї вимерл в дикій природі. Але вони дійсно все ще існують», — сказала Хайді Г. Паркер з Національного інституту охорони здоров’я, яка працювала над аналізом зразків ДНК.

У гірських собак було близько 72% загальних генів з їх родичами із зоопарків. У гірських собак було набагато більше генетичних варіацій, чого також можна було очікувати від дикої популяції. З’ясувалося, що все що містяться в неволі собаки Canis lupus hallstromi походять від семи або восьми диких предків.

Різниця в 28 відсотків між дикими і тими різновидами, що утримуються в неволі може виходити через схрещування з сільськими собаками або від загального предка всіх собак, привезених в Океанію.

Елейн А. Острандер з Національного інституту здоров’я, співавтор звіту, говорить, що цей висновок також важливий для розуміння питань приручення собак. Співаючі собаки Нової Гвінеї тісно пов’язані з австралійськими дінго, а також з азіатськими собаками, які мігрували разом з людьми в Океанію 3500 років тому або більше. Можливо, що приблизно тоді співаючі собаки відділилися від загального предка, який пізніше дав початок таких порід, як акіта і Сіба-іну. «Вони надають цей елемент, якого бракує, якого у нас раніше не було», — сказала доктор Острандер.