Фотографування на похороні, товариські суди і не тільки: Дивні традиції часів СРСР, які шокують

Кажуть, пострадянську людину досі можна впізнати за дивними звичками, які час від часу проскакують в її поведінці. Виною цьому дивні традиції та звички, які залишились нам ще з часів СРСР, передають Патріоти України

І хоча більшість із них поступово відмирають, все ж деякі передаються з покоління в покоління і продовжують впливати на нашу поведінку. OBOZ.UA розповідає про найбільш дивні радянські традиції, від яких варто позбутись просто зараз.

Товариські судиУ пострадянських країнах досі поширеною є звичка людей лізти у справи одне одного і засуджувати за все підряд. В СРСР це було справжнім соціальним ритуалом. Називався він товариський суд. Якщо чиясь поведінка здавалась колегам, сусідам чи навіть родичам невідповідною для радянської людини, на нього чи на неї можна було написати скаргу і зібрати такий неформальний розгляд. Його мета полягала в тому, щоби публічно присоромити порушника, хоча могли виписувати і штрафи.

Збирали такий суд, як правило, на роботі. Колеги та начальство сходились разом і в присутності "винуватця" обговорювали негідний, на їхню думку, вчинок. На додачу могли згадати ще якісь "проступки". Зазвичай товариські суди збирали через чиюсь пиятику, бійки, прогули на роботі, але могли пропісочити і за особистий вибір – небажання вступати у шлюб, подружню зраду і навіть особливості зовнішнього вигляду. Нічого, крім моральної травми, такі суди не приносять. Як показав досвід, виправити поведінку таким чином неможливо.

Фотографування на похороні

Поховальний обряд вважається інтимним дійством і фотографування у цей момент не всі вважають доречним. Зараз людям в жалобі дають побути зі своїм горем на самоті. Проте в СРСР на похорони могли навіть спеціально запросити фотографа. Він знімав не тільки процесію з труною та гостей церемонії, але й покійника. Часто такі знімки робили самотужки на власний фотоапарат, а потім друкували і зберігали у сімейних альбомах.

Поховання дітей за городами

Цей звичай був поширеним у сільській місцевості до 1950-х рр. Через слабкий розвиток і погану доступність медицини діти вмирали досить часто, і така втрата не вважалась у родині чимось екстраординарним. Тому час на організацію поховання не витрачали, а ховали маленького покійника за городом – на землі, яка не використовувалась. Часом з таких поховань утворювались невеличкі напів легальні цвинтарі, куди приходили матері, пом’янути своїх дітей за радянським звичаєм.

Танці у квартирах

Коли в Європі та США активно розвивалась клубна культура і для танців виділяли окремі приміщення, в СРСР танцювали у звичайних міських квартирах. Ба більше, оскільки нормальної музичної апаратури у людей не було, танцювали часто під живі інструменти – часто баян чи акордеон. Будь-яке застілля завершувалось такою домашньою дискотекою. Примітно, що сусідами доводилось терпіти подібні незручності. Зокрема через те, щоби мати право у свій час повеселитись і самим.

Переслідування за церковні свята

Зараз навіть у нерелігійних сім’ях люди часто із радістю віддають данину народним традиціям, збираючись на різдвяні колядування, або печуть та святять паски на Великдень. У радянські часи, коли на церкву тривали гоніння, святкувати церковні свята заборонялося. Якщо когось ловили на колядуваннях чи пасхальних застіллях, могли зібрати і товариський суд.